Острів Хортиця. Національний історико-культурний заповідник

Острів Хортиця. Національний історико-культурний заповідник

Хортиця – найбільший острів на Дніпрі та найбільший річковий острів у Європі. Площа його складає близько 2,5 тис гектарів, довжина 12 кілометрів, ширина 2.5. Розташований він між двома унікальними природними комплексами – порогами Дніпра та плавнями Великого лугу Запорозького.

Острів Хортиця

З незапам’ятних часів Дніпро був стратегічним шляхом, що єднав країни Північної Європи з південними областями Причорномор’я. В добу середньовіччя він отримав назву «шлях із варяг у греки». Не дивлячись на свої переваги, важливість та значущість для економічних та культурних контактів, він мав і перешкоду – Дніпрові пороги –вихід кристалічного щита, який між сучасними Дніпропетровськом і Запоріжжям утворював 9 порогів, що перекривали річку камінням майже на сто кілометрів. Найбільший поріг Ненаситець мав довжину біля кілометра, перепад води більше 5 метрів. А швидкість течії досягала 60 км/год. Дніпро стишував свій плин, лише наближаючись із півночі до Хортиці.

Острів Хортиця. Національний історико-культурний заповідник

Хортиця розділяє Дніпро на два русла – Новий та Старий Дніпро. Північна частина острова підвищена, окута скелями, висота яких подекуди складає 35 метрів, південна – низинна, вкрита плавневим лісом, озерами та протоками.  Заболочена місцевість, заплава якої простягалася з обох боків Дніпра від Хортиці, до острова Скалозубова у Херсонській області на 110 км. при ширині від 3 до 25 км.

Людина вперше оселилась на Хортиці задовго до періоду формування козацтва, ще в добу пізнього палеоліту. А в добу енеоліту в Північному Причорномор’ї формується величезна культурна спільність, яка в науці отримала назву середньостогівської археологічної культури.

Одним із найяскравіших періодів в історії острова була доба бронзи. Ямно-катакомбна культура, культура багатовалікової кераміки, зрубно-сабатинівська та білозерська культури освоїли практично всю територію Хортиці і залишили пікся себе багато пам’яток, особливо цікавими являються святилища, що також використовувалися як обсерваторії для спостереження за небесними світилами – такі собі «міністоунхенджі».

У VII-V ст. до. н. е. на Хортиці з’являється скіфське населення, яке підкорило величезні території степового Причорномор’я, створивши так звану Велику Скіфію. Тут у 90-х роках минулого сторіччя археологи Національного заповідника «Хортиця» дослідили, на одній із скель. скіфське городище-фортецю. Крім того, в цей час, збільшується кількість курганів, яких на початку XX ст. налічувалось 129, найбільший – «Зорова могила» розташований на найвищій точці острова.

Скіфи були не єдиними кочовиками, що рухаючись хвилями Великим степом, залишали сліди свого перебування на острові Хортиця. Скіфів змінили сармати, потім були гуни, авари, хазари, печеніги, половці й татари.

Паралельно (з II-V ст. н.е.) формувався слов’янський етнос – спочатку це була черняхівська археологічна культура, однією з складових якої були й слов’яни, потім літописні племена антів, уличів, бродників, які повністю освоїли долину Дніпра, контролювали переправи шляху «із варяг у греки», займалися землеробством, скотарством та ремеслами. Саме до цього періоду відноситься перша письмова згадка про Хортицю. У праці візантійського імператора Костянтина Багрянородного «Про управління імперією”( 952 р.) наш острів названо островом Святого Георгія, на ньому слов’яни, подолавши важкий шлях порожистою частиною Дніпра, біля величезного дуба, приносили жертви богам, як вдячність за успішне подолання труднощів. В цей час на півдні Хортиці з’являється слов’янське поселення Протовче, воно контролювало так званий Протовчій брід з одного берега річки на інший.

Але найславетнішими часами для цих територій, мабуть, все ж так, були часи існування славетного лицарства – запорозького козацтва. Тут на невеличкому острові Мала Хортиця (біля острова Хортиця) у 1552-58 роках князь Дмитро Вишневецький побудував “укріплений городок” – фортецю. Вона стала праобразом всіх майбутніх січей.

Після Вишневецького, за різними джерелами на Хортиці побували такі козацькі ватажки як Яків Шах, Петро Конашевич-Сагайдачний, Марк Жмайло, Іван Сулима. Біля острова Хортиця в січні 1648 року починалося повстання козаків під проводом Богдана Хмельницького.

За часів Російської імперії, у період російсько-турецької війни 1735-39 років, на прилеглих біля Хортиці територіях та безпосередньо на острові була споруджена система укріплень – так званих редутів, для прикриття армії. А на острові Мала Хортиця була побудована суднобудівна верф. В той час біля Хортиці перебувало 408 кораблів різних типів.

У XVIII ст. Хортиця стає місцем козацьких промислів, тут вони облаштовували свої господарства – зимівники, де займалися мисливством, скотарством землеробством та бджолярством, але особливо популярним, звичайно, було рибальство.

Під час правління Імператриці Катерини II Хортицю було передано князю Григорію Потьомкіну. Тут він планував побудувати палац, закласти фруктовий сад, облаштувати парк. Але у 1789 році передає острів казні, і невдовзі тут оселяються переселенці з німецького міста Данцига – меноніти. Прожили вони тут аж до 1916 року, а потім продали острів Олександрійській міській управі.

В роки Громадянської війни Хортиця стала свідком нищівної боротьби за владу між більшовиками, білогвардійцями-врангелівцями та загонами УНР.

Перша радянська п’ятирічка й будівництво ДніпроГЕСу докорінно змінили обличчя Хортиці. Тут почали з’являтися хутори робітників дніпробудівців. А з 1930 територія острова стає майданчиком для випробовування нових ідей Всесоюзного науково-дослідного інституту електрифікації сільського господарства, і поступово вкривається мереживом полів, садів, ферм та селищ.

По сей день на Хортиці можна натрапити на відлуння Великої Вітчизняної війни у вигляді залишків снарядів, патронів чи амуніції. Із серпня 1941 по листопад 1943 острів Хортиця був окупований німецькими військами.

Після Другої Світової війни, у 1958 році острів Хортиця отримав статус пам’ятки природи місцевого значення. У й965 році Хортиця стає Державним історико-культурним заповідником.

Практично кожна історична доба, кожен етнос, що проживав у Причорноморських степах, дав можливість сучасникам доторкнутися до надбань своєї духовної та матеріальної культури саме тут, на Хортиці. Не дивно, що будь-яка балка, будь-яка скеля чи камінь, будь-яке озеро пов’язані не тільки з історією, але й з величезною кількістю легенд і міфів.

В структурі Національного заповідника «Хортиця» існуює єдиний в своєму роді Музей історії запорозького козацтва; реконструкція столиці Вольностей Війська Запорозького Низового – історико-культурний комплекс «Запорозька Січ»; меморіально-туристичний комплекс «Протовче»; справжні та реконструйовані кургани та музей кам’яних виробів під відкритим небом – лапідарій на території меморіально-туристичного комплексу «Скіфський стан».



З поріднених рубрик:

Реклама:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Потрібна допомога

Зупиніть громадянську війну в Україні!