Давньослов’янські поганські (язичницькі) боги і демони

Давньослов’янські поганські (язичницькі) боги і демони

У час Хрещення Русі (X ст.), руські люди переважно були многобожниками (язичниками, поганами) і мали свої власні світоглядні та релігійні уявлення про сенс життя, моральні засади, закони природи, суспільні норми. У відповідності до усталеної субординації русичі вшановували добрих (тобто своїх, дружніх) і злих (ворожих, небезпечних) богів і духів, приносячи їм свої молитви і жертви (нерідко – жертви криваві, і не тільки тваринні, але й людські).

До найпоширеніших образів в русько-українській міфології, що має коріння саме у поганській епосі, крім богів та богинь належать також числені духи – русалки, мавки, домовики, вовкулаки, відьми, змії, водяники і т.п. Під впливом Християнства погляд на поганських богів і духів-демонів змінився: надприродні особи і сили, що не ототожнювалися з Богом-Творцем та Його Небесним Воїнством (янголами, святими та праведниками), почали сприйматися як нечиста сила.

Слід зазначити, що нижченаведений перелік богів та духів не є повним. Кількість поганських богів і демонів може дорівнювати кільком сотням або навіть тисячам. При цьому в різних регіонах та в різних етнокультурних спільнотах у давнину вшановували «своїх богів», і зазвичай мало що знали про «богів-чужинців». При цьому факт існування чужих богів – не заперечували, а дізнавшись про них – або ігнорували або приєднували до свого родового, племінного чи княжого пантеону.

Сварог – зазвичай найстарший бог, батько Дажбога, бог небесного вогню, котрий кинув з неба на землю ковальські кліщі, і від того часу люди вміють кувати залізо. Сварог променями-стрілами відкривав небо і сонце, надсилав людям небесний вогонь. Русичі уявляли Сварога як молодого коваля, мовчазного та суворого. Сварог був покровителем ковалів, яких звали його онуками – сварожичами.

Дажбог – бог сонця, жнив, син Сварога, чоловік богині місяця. У руських міфах – один з перших царів та законодавців, що поклав початок літочисленню за сонячним календарем. Гарний, сильний дядько, заступник плугарів та засівателів. Наділяє людину фізичною силою, здоров`ям, мудрістю, майстерністю. В літописах Дажбога називають предком русичів. Дажбог – охоронець земних ключів. Закриває землю на зиму та віддає ключі птахам, які несуть їх у вирій – літне царство, країну душ. Весною птахи повертають ключі і Дажбог знов відкриває землю.

Стрибог – бог повітряних стихій (природних сил), верховний бог неба і Всесвіту. Дихає рівно і шумно, гуляє по морю. Коли розгнівається – збере хмари, хвилі підніме, кораблі розкидає, а то і втопить. Уявлявся в образі гусляра, що перебирає струни, із луком за спиною, на поясі – сагайдак зі стрілами. Стрибог – той, що долає перешкоди.

Перун – головний бог в руських землях (Русі Новгородській та Русі Київській), це фактично брат-близнюк скандинавського бога Одіна. Ймовірно, культ Перуна-Одіна принесли до нас варяги-вікинги, що селилися на берегах Славутича (Дніпра) і служили у княжих дружинах. Перун – це грізний бог блискавки-грому і війни, який керує всіма небесними явищами. Високий, має велику голову та золоту бороду. В правій руці – лук, в лівій – стріли. Статуя Перуна-громовержця до хрещення Русі стояла у пантеоні київського князя Володимира.

Велес (Волос) – бог скотарства та багатства, заступник тваринного світу. Він поріднив людський та тваринний світ, навчив людей використовувати тварин у господарстві. Волос – заступник волхвів, творців, вівчарів, торгівців; наділяє людей талантом, фізичними даними: високим зростом, гарним голосом, слухом. Він – батько велетнів (вол – могутній, великий). У слов’ян існував жнивний звичай – «завивати бороду». Останніх колосків не жали, а заплітали у бороду, як подарунок богові Волосу.

Берегиня – в давньослов’янській міфології мати всього живого, захисниця людини, богиня родючості, природи та добра. З часом Берегиня стала охоронницею дому, її скульптурки знаходились у хатах, зображення-амулети носили на шиї. На початку літа Берегиня кружляла у вир-водах на берегах річок, осяяна місячним промінням. Де пройде Берегиня, там трава росте зеленіша, а в полі пшениця густіша.

Купало (Купайло) – бог земних плодів. Йому приносили жертви у день, який в народі називали Купальницею. Молоді люди прикрашались вінками, розкладали багаття, танцювали навколо нього та співали купальські пісні. Вішали вінки і під стріхою хати і в хліву, щоб відвернути від житла злих духів. Забави продовжувались цілу ніч. З приходом Християнства, Купайло поєднався із святом Івана Хрестителя і в народі став називатися Іваном Купайлом.

Лада – богиня кохання, заступниця шлюбу, домашнього вогню, богиня юності, краси, весни й родючості. Сама жіночність, ніжна, співуча, русокоса, ходить в білому одязі. Вона і парубка до коханої непомітно підведе у танці. Лада в молодих сім’ях підтримує вогонь, розгорить багаття, доторкнеться сердець літнім теплом – і знову лад у сім’ї.

Макоша – слов’янське божество, заступниця жіночих робіт, прядіння та ткацтва. Богиня землеробства і достатку, мати врожаю. Її квітка – мак, п’янить, як кохання. Від назви цієї яскравої квітки, яку дівчата вишивали на сорочках, походить і назва богині. Макоша – богиня життєвої жіночої сили. Єдина жіноча богиня, чий ідол стояв на верхівці горба в пантеоні князя Володимира, до того, як князь охрестився.

Род – бог Всесвіту, що живе на небі і дає життя всьому живому, що тільки існує на землі. Родові приписувалась творча і чоловіча сила, втілення богині плодючості. Глиняні, дерев’яні та кам’яні зображення, охоронні амулети цього бога ще досьогодні знаходять під час розкопів.

Троян – бог місяця, ночі та будівництва; його найбільше поважали східні слов’яни. Це володар неба, землі і підземелля; він керує простором і часом. У південних слов’ян Троян – нічний демон, якого зображували з козячими вухами і ногами, з восковими крилами і з трьома головами. У сербських казках одна голова Трояна пожирає людей, друга – тварин, третя – риб, що символізує його зв’язок з трьома царствами.

Ярило (Яр) – бог природи, що пробуджується, заступник рослинного світу. Ця молода, пристійна людина на білому коні і у білій одежі з вінком весняних квітів на голові. У лівій руці він тримає колосся. Де Ярило пройде – буде гарний врожай, на кого гляне – у того в серці розгориться кохання. У багатьох піснях, приказках люди звертались до цього божества з проханням про тепле літо і гарний врожай.

Лель – юний бог кохання, син Лади. Зовсім молодим Лель часом просто бавиться коханням, хоча і робить це з щирих намірів – для нього це лише весела гра. Гарний парубок з кучерявим волоссям закохує в себе дівчат, наспівуючи їм та граючи на сопілці. З’являється Лель весною, живе разом зі своїм братом Полелем у лісі. Разом вони виходять зустрічати Ярило. Кажуть, що сопілку Леля можна почути в Купальську ніч.

Полель – бог шлюбних зв’язків, рідний брат Леля. На відміну від свого брата, Полель не крутить дівчатам голови, його сопілка грала для двох люблячих сердець, він на весіллях співає пісні. Зовнішньо, брати дуже подібні, тільки Полель старший, мужніший, вищий та ширший у плечах. Полель любить весну, коли разом з природою у серцях людей прокидається велике почуття, а ще більше любить осінню пору шлюбів, коли закохані серця з’єднюються.

Домовик – дух, що опікується життям родини, яка мешкає в одній хаті – допомогає людям або навпаки шкодить їм. Домовик уявлявся у вигляді маленького діда у вивернутому кожусі, що живе під піччю, або як хлопчик з ногами цапа, у червоних штанях (шароварах), рогатій шапці та з люлькою на довгому чубуці. Раніше вірили, що домовик здатний обертатися на кота або іншу тварину чи навіть річ.

Лісовик – дух лісу. Охороняє тварин, а для людей (особливо для мисливців) є небезпечним. Співає без слів, плескає в долоні, свистить, регоче, плаче, перетворюється на старого діда, мандрівника, вовка, або сову. Лісовик ходить без шапки, волосся зачісує наліво, кафтан запахує направо, вій та брів не має. Намагається залякати людей, завести у гущавину. Харчується мохом, шишками, любить пити горілку, живе зі своєю сім’єю у дуплі старого дерева.

Польовик – дух, який береже хлібні поля і який має тіло чорне, як земля, очі різнокольорові; замість волосся на голові росте довга трава. Одягу він не має. Його поява супроводжувалась сильним поривом вітру. Збиває людей зі шляху, кружить їх, веде до ярів і боліт, особливо любить бешкетувати з п’яними плугарями.

Рожаниці – діви долі, родючості, жіночої сили.  Присутні при народженні дітей і визначають їх долю. Сільські баби-повитухи, які приймають роди, знають, як задобрити рожаниць, щоб вони допомогли легко народити. Спочатку рожаниць було дві чи три, пізніше – сім, відповідно дням тижня.

Мавки (навки, нявки) – у східнослов’янській міфолоґії це злі духи, часто смертоносні. Традиційно вважають, що мавки живуть у лісах. У Галичині місцем поселення мавок вважають Карпати. Селяни-погани вважають, що мавки – це душі дітей, які народилися мертвими чи померли нехрещеними. Мавки часто постають у вигляді молодих красивих дівчат, що танцями і співом заманюють хлопців у ліс, де залоскочують їх до смерті. Ім’я мавки походить від «навь» (навка), що значить «втілення смерті». Мавки не відзеркалюються у воді і не відкидають тіні.

Русалки – дівчата, які потопились від нещасного кохання або були потоплені мачухами. Русалки живуть на дні озер чи ставків. Вночі вони граються на поверхні води. Перехожого русалка може залоскотати до смерті, або завести до себе у воду й втопити.

Водяник – дух водної стихії. Водяник найчастіше мав вигляд старого діда, покритого водоростями, з довгою бородою і хвостом. Міг перевтілюватися у різні істоти – дитину, козла, собаку, качура, рибу, тощо. Розгніваний водяник міг наносити людям збитки: розливати річки, руйнувати греблі, млини, топити людей. Цей образ докладно описаний у «Лісовій пісні» Лесі Українки.

Нічниці – головним чином нападають на дітей та не дають їм спати. Нічниці схожі на птахів, кажанів або хробаків, рідше жінки з довгим волоссям і в чорному одязі. Нічницями стають після смерті ті жінки, що не мали дітей. Зі страху перед нічницями селянки остерігалися після заходу сонця залишаючи надворі пелюшки, не виходили з хат, не виносили немовлят і не залишали відкритих колисок. Також не купали дітей у воді, що стояла ніч надворі.

Відьми – жінки-чарівниці, що продали свої душі дияволу заради отримання надприродних знань і властивостей. Відьма має маленький хвостик. Здатна літати у повітрі на мітлі. Вирушає на свої темні справи через комин, може перевтілюватися в різних тварин (найчастіше в сороку, свиню, собаку). Відоме місце зібрань відьом на шабаш знаходиться у Києві на Лисій горі.

Вій – найстрашніший злий дух та найсильніший представник нечистої сили. Живе під землею – можливо, навіть у самому пеклі. Руки і ноги Вія схожі на коріння дерев. З’являється лише у тих випадках, коли всі інші представники нечистої сили не можуть впоратися із завданням сатани. Як і вся інша нечисть, Вій боїться хреста і молитви. Сам собою зникає з третіми півнями.

Петро Козаченко



З поріднених рубрик:

Реклама:

Коментарі:
  • 01.03.2016 at 07:11
    Посилання

    Числобог — один из высших богов у славян. Жрецы Числобога знали тайные древние науки счёта дней, месяцев и лет. Легенда гласит: «было у него два лица: одно – подобное солнцу, другое – полумесяцу, ибо Солнце отмеряет течение дня, а Луна – ночи. Числобог является хранителем Вселенских Весов, на которых отмеривается время и мера каждого Сущего, и Чаши Времени, испив из которой можно вернуть прошлое или же попасть в будущее. Символы Числобога – весы, счёты, измерительные приборы, числа и арифметические знаки. Сакральная птица – вещунья кукушка, которая в определенные дни и часы вещает людям об отпущенных им сроках».

    Відповісти
    • 03.03.2016 at 11:15
      Посилання

      Христианам проще. Им не надо постоянно выбирать по ситуации к кому в данный момент надо обращаться за помощью или советом. Они могут напрямую говорить с Творцом Всего Видимого и Невидимого. Могут обратиться к Его Сыну, к Пресвятой Богородице, к своему Ангелу-Хранителю, или к своему святому покровителю. В итоге все решается волею Отца Небесного.

      Відповісти
  • 07.03.2016 at 10:53
    Посилання

    Великая Мать Слава – прародительница родов русских.
    Белун — бог удачи, олицетворение дневного и весеннего неба.
    Коляда — бог зимних празднеств, бог начала новой жизни.
    Позвизд – бог бури, северных ветров.
    Сурица — солнечная богиня радости и света.
    Девана — богиня охоты.
    Святобор — бог лесов и лесных угодий.
    Квасура — бог веселья, радости и хмеля.
    Купайла – бог активной творящей энергии.
    Кострома – сестра Купайлы, богиня лета и урожая.
    Зарница — богиня утренней зари, начала и выбора всякого дела.
    Волхвы — мудрецы, волшебники, прорицатели.

    Відповісти
  • 08.03.2016 at 09:55
    Посилання

    Непогана статя але Українські Боги і російські демони не одне і те саме.

    Відповісти
    • 04.04.2016 at 10:09
      Посилання

      Так помоги же, братец мой любезный, отделить одних от других! Как будем делить русалок на украиночек и россиянок?..

      Відповісти
  • 11.12.2018 at 17:47
    Посилання

    Поганами називати своїх предків – себе не поважати. Автор одумайтесь і перепишіть статтю, врахуйте період коли жили наші діди і прадіди – а це було ще до кривавого хрещення… Мали наші предки повне право жити так як хотіли і не вам їх судити. і заберіть свої немудрі слова про поган в статті

    Відповісти
    • 24.12.2018 at 18:25
      Посилання

      Слово походить від латинського paganismus, або paganus, що означало «сільський» або «провінційний» (pagus – «округ»). Це пов’язане з тим, що християнство в Римській імперії спочатку поширювалося у великих містах, а в селах та невеличких провінційних містечках люди ще довгий час продовжували сповідувати язичницьке многобожжя. До IV століття християни називали язичництво religia pagana, тобто «сільська віра». З часом латинське слово було запозичене і в церковно-слов’янську літературу – слово «поганий» стало вживатися як синонім слова «язичницький».

      Відповісти

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *