Українська діаспора в Росії та країнах колишнього СРСР

Українська діаспора в Росії та країнах колишнього СРСР

Українська діаспора в Росії є найдавнішою і найбільшою українською діаспорою в світі. За різними оцінками вона налічує від 3 до 12 мільйонів осіб. Складності в підрахунку чисельності українців, що проживають у Росії, головним чином полягають у тому, що через близькість українського та російського менталітету більшість етнічних українців дуже швидко асимілюється і починає вважати себе росіянами, тобто саме як росіянин або росіянка визначають свою національну приналежність при оформленні документів, зокрема під час перепису населення.

Зараз етнодемографічна ситуація в Російській Федерації характеризується чіткою перевагою російського населення (понад 82%). Друге місце за чисельністю посідають татари (4% всіх жителів Росії), на третьому місці – українці (3%). Проте треба зазначити, що українці – найбільша за чисельністю національна меншина. Частина їх, зокрема в прикордонних з Україною районах, залишається на своїх етнічних землях, а мешканцями Росії вони стали внаслідок встановлення кордонів між республіками СРСР.

Українська діаспора в Росії характеризується різним часом і мотивами поселення в тих чи інших регіонах. Початок масового переселення руських з українних (прикордонних) земель Русі розпочалося в часи польсько-литовського владарювання на західно- та південноруських землях. Особливого розмаху цей процес набув у ХVІ столітті після укладення Берестейської церковної унії 1596 року між греко-католицьким духовенством і владою Речі Посполитої з одного боку, і деякими колишніми представниками православного духовенства з іншого боку. Прагнучи зберігти віру своїх предків, руські православні люди масово переселялися з Польської (Правобережної) України на схід і північ.

Міграційний рух руських (українців) на схід також продовжився і в часи, коли Запорізьке військо приєднало українні землі до складу інших руських земель, що зберіглися у складі Московської держави. Ще більш масового характеру переселення почало набувати під час формування Російської імперії (українці брали найактивнішу участь у цьому державотворчому процесі).

Особливого розмаху міграція українського населення набула в другій половині ХІХ ст. після скасування кріпацтва, неухильно зростаючи в наступні десятиріччя. Тоді ж відбулася переорієнтація основних потоків українських мігрантів у Росії. У ХІХ ст. вони були спрямовані переважно в прилеглі до України південні губернії Росії і на Північний Кавказ; на початку ХХ ст. – у Поволжжя (на так званий “Сірий Клин”), в азіатську частину Росії, на Далекий Схід (“Зелений Клин”). Лише до Сибіру після спорудження Транссибірської магістралі виїхало в 1889-1914 рр. півтора мільйони українців.

Значною за масштабом була українська міграція й у радянський період. У різних куточках України часто можна було прочитати оголошення про “оргнабори” – вербування робочої сили для освоєння районів нового господарського розвитку – Сибіру та Далекого Сходу, видобутку корисних копалин, промислових новобудов у важкодоступних регіонах Росії. Для багатьох мешканців Радянської України це було єдиною можливістю поліпшити своє матеріальне становище, придбати житло.

Численна українська діаспора на теренах колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) є значною мірою результатом тривалого та цілеспрямованого партійно-урядового курсу на створення нової єдиної уніфікованої нації – “радянських людей”, “радянського лнароду”. Для досягнення цього експерименту широко використовувалися авторитарні методи переміщення народів аж до їх депортації та поселення в нових, віддалених від попередніх місць проживання районах.

У радянські часи рух на схід не завжди був добровільним. Одна з особливостей міграційних потоків того періоду – підвищена питома вага “переселенців з примусу”. Розкуркулені, політичні опоненти влади, релігійні діячі, представники інтелігенції – мільйони репресованих вивозилися з України в найменш пристосовані, а то й зовсім непристосовані для життя регіони країни. Після приєднання до СРСР західноукраїнських земель, і особливо після Другої світової війни, до депортованих жертв радянського терору долучені мешканці Західної України.

У російських центрах були зосереджені також основні наукові й культурні установи не лише загальносоюзного, а й міжнародного значення, робота в яких приваблювала українських фахівців високої кваліфікації. В Росії осідало багато офіцерів Радянської Армії, господарських керівників – вихідців з України.

Згідно з даними перепису населення 1989 р., наприкінці 80-х років у Російській Федерації мешкало 4363 тис. українців. Найбільша кількість українців зафіксована в Москві та Підмосковї (438 тис. чоловік), найменша – в Евенкійському Автономному окрузі – трохи більше тисячі осіб. Багато українців на Уралі, в Поволжі, Далекому Сході (Примор’я, Приамур’я) і, природно – в прикордонних з Україною районах РФ.

Численною є українська діаспора на території Західного Сибіру (584 тис. чол.). Українці тут зосереджені у двох районах — на півночі Тюменської області, де вони працюють на видобутку нафти і газу, а також на півдні — переважно в містах і зайняті в промисловості.

Південь Західного Сибіру в сталінський період правління став місцем масового заслання. Район був вкритий густою мережею тюрем і концентраційних таборів, через які пройшли мільйони українців. Вони створювали тут українську політичну діаспору.

Досить численна українська діаспора на Північному Кавказі (480 тис. чол.), особливо на Кубані — в Краснодарському краї. Українці цього краю, який називають «Малиновою Україною», зберігають рідну мову, українські традиції, пісні, звичаї.

Численна українська діаспора зосереджена на півночі Казахстану, на межі із Західним Сибіром, а також на південному сході та півдні, в землеробських передгір’ях Тянь-Шанських гір. Райони значного зосередження українців у Казахстані, а також на прилеглих територіях Киргизької Республіки називають «Сірим Клином».

Численною є українська громада в Молдові та Білорусі. Причому в Молдові частка українців становить близько 15% загальної кількості населення цієї держави. Українці живуть тут у прикордонних з Україною районах Придністров’я, а також на крайньому північному заході (на межі з Чернівецькою областю).

Українці, що проживають у Білорусі, зосереджені поблизу державного кордону з Україною, переважно в Гомельській і Брестській областях, а також у Мінську. Вони становлять тут майже 2/3 від усіх українців, що проживають у цій країні.

Поява перших українців, які поселилися в Грузії, відноситься до другої половини ХVIIІ століття, коли цариця Катерина ІІ ліквідувала Запорозьку Січ та надала козакам землі і службу на відвойованих у турок південних територіях. З приєднанням Закавказзя до Росії на початку ХІХ століття в Грузії було розташовано чимало російських військових частин, у складі яких служили й вихідці з України.

Розпад Радянського Союзу призвів до створення незалежних держав на пострадянському просторі, в тому числі України. Певні політичні кола та громадські організації, що приймали активну участь у створенні незалежної Української держави сподівалися, що після проголошення Декларації про державний суверенітет України у 1991 році українці, що жили в колишніх республіках СРСР, почнуть масово повертатися в Україну. Проте сподівання на зворотню міграцію виявилися марними. Навпаки, кількість українців, що відбували за кордон на постійне проживання або на заробітки знову почала збільшуватись.

Особливо зросла кількість переселенців до Росії після Євромайдану 2014 року («Революції Гідності») та початку громадянської війни на сході України. Основним стимулом цього процесу для громадян України стало бажання уникнути наслідків громадянського конфлікту, а також пасивний спротив війні українців проти українців, яка ведеться в інтересах США, а також олігархів та євро-американської колоніальної адміністрації, сформованої з євромайданних «революційних» політичних сил.

Від проголошення незалежності у 1991 році населення України зменшилося майже на 10 млн. осіб. За різними оцінками від 2 до 5 млн. наших співвітчизників у цей період мігрували до Російської Федерації.



З поріднених рубрик:

Реклама:

Коментарі:
  • 11.09.2016 at 18:44
    Посилання

    Если официально, то, по данным Всероссийской переписи населения 2002 года, общее количество украинцев, проживающих в Российской Федерации составляет 2 942 963 человека (из них 76,5% – городское население, 23,5% – сельское). Наибольшее число украинцев проживает в г. Москве (253600 чел.), Тюменской области (211400 чел.), Московской области (147800 чел.), Краснодарском крае (131800 чел.), Ростовской области (118500 чел.), Приморском крае (94100 чел.), г.Санкт-Петербурге (87100 чел.), Воронежской области (73700 чел.), в Ханты-Мансийском автономном округе (123238 чел.), Ямало-Ненецком автономном округе (66080 чел.), Республике Коми (62115 чел.), Республике Башкортостан (55249 чел.), Республике Саха (Якутия) (34633 чел.), Республике Татарстан (24016 чел.), Республике Карелия (19248 чел.), Удмуртской Республике (11527 чел.).

    В Российской Федерации действует свыше 90 украинских общественно-культурных объединений, среди которых: Общество украинской культуры Карелии, Общество им. Т.Шевченко (г.Санкт-Петербург), «Перевесло» (г.Воронеж), Новороссийское культурно-просветительское общество «ГУК», Общество украинской культуры Кубани (г.Краснодар), Центр украинской культуры г.Сочи, «Проминь» (г.Самара), «Криница», «Кобзарь» (г.Уфа), Украинское культурно-просветительское общество им. Т. Шевченко (г.Оренбург), «Серый клин», «Просвита» (г.Омск), «Едына родына» (г.Сургут), многочисленные общества украинской культуры в гг. Тюмени, Тобольске, Ялуторовске, Ишиме, Нижневартовске, Нефтеюганске, Когалыме, Лангепасе, Радужном, Надыме, Новом Уренгое, Ноябрьске, Муравленко, Владивостоке, Спасске, Уссурийске, Воркуте, Сыктывкаре, Ухте, Печоре, Усинске и других городах. Только в Москве зарегистрированы 4 таких общества, включая Объединение украинцев России и Объединение украинцев Москвы.

    Відповісти

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *