1 травня. Міжнародний день солідарності трудящих

1 травня. Міжнародний день солідарності трудящих

Міжнародний день солідарності трудящих (День міжнародної солідарності трудящих) ще називають Днем праці, а в народі — першотравневими (травневими) святами, Першотравнем. Першотравень в сучасному вигляді виник наприкінці XIX століття в робочому русі, що висунув в якості однієї з основних вимог введення восьмигодинного робочого дня замість 15-годинного. Це свято відзначається у 143 країнах світу 1 травня або у перший понеділок травня. В Україні, згідно з Кодексом законів про працю, 1 і 2 травня — вихідні дні.

Історія Міжнародного дня солідарності трудящих розпочинається 1886-го року, коли на чиказькому заводі сільськогосподарських машин Маккорміка був оголошений локаут 1400 робітників. Страйкуючі були розігнані поліцією. З цього часу Чикаго стає центром пролетарської боротьби за восьмигодинний робочий день і гарантії громадянських прав трудового народу.

1 травня 1886 повністю зупинилися увесь залізничний рух через місто, закрилися складські, станційні та ремонтні приміщення, зупинилися промислові підприємства: машинобудівні, залізоробні, деревообробні, меблеві, скотобійні і м’ясоконсервні, призупинилися вантажні роботи. В той же день у газеті «Мейл» з’явилася вимога розправитися з Альбертом Парсонсом і Августом Шписом — «головними організаторами заворушень». Владі потрібен був лише привід для розправи над робітниками-активістами, якого довго чекати не довелося.

Події взяли драматичний оборот 3-4 травня і увійшли в історію під назвою «Бунт на Сінному Ринку». У перший день звільнені робітники з заводу Маккорміка влаштували мітинг, на якому виступив Август Шпис. Під час спровокованого зіткнення робітників з штрейкбрехерами поліція відкрила стрілянину по робочих. Шість чоловік було вбито, багато поранено. Увечері того ж дня в місті були поширені листівки, які закликали зібратися на мітинг протесту проти поліцейського терору, і, крім того, закликали народ до повстання.

Наступного дня на площі Хеймаркет зібралися від двох до трьох тисяч чоловік. Промовці Август Шпис, Альберт Парсонс і Семюель Філде розвінчували політику підприємців, винних, зокрема, в локауті сорока-п’ятдесяти тисяч робітників міста. Несподівано прибув наряд поліції, при тому, що мер міста, який тільки що покинув площу, запевнив капітана поліції, що її втручання не потрібне (при цьому сам же мер і давав раніше дозвіл на проведення мітингу, так що він був цілком офіційним). Тим не менш, офіцер поліції почав вимагати негайного припинення мітингу. Філд заявив, що «наш мітинг мирний», поліція почала наступати. У цей момент хтось кинув бомбу в поліцейських, один з яких був убитий, від п’ятдесяти до сімдесяти поранено. У відповідь поліція відкрила стрілянину по демонстрантах, стала бити і розстрілювати без розбору чоловіків, жінок і дітей.

До цього дня невідомо, хто ж виготовив і кинув бомбу: чи то був підісланий провокатор, чи то хтось зі своїх, не в міру рішучий. Так чи інакше, але в результаті відкритої «правоохоронцями» стрільби було поранено кілька десятків (за одними даними сто шістдесят, за іншими — двісті і більше) людей і вбито одинадцять. Цей інцидент послужив приводом для інспірування анти робітничої кампанії, по всій країні почалися масові арешти і обшуки: поліція громила робітничі клуби, друкарні, без усяких ордерів вдиралися до квартир, заарештовувала «підозрілих». Сотні людей були схоплені і зазнали тортур, їх змушували лжесвідчити і доносити. Через кілька днів більшість була випущена.

Альберт Парсонс, Август Шпис, Юджин Шваб, Оскар Небі, Адольф Фішер, Георг Енгель, Семюель Філд і Луїс Лінг — анархісти, лідери робітничого руху в Чикаго (варто зауважити, що п’ятеро з них були іммігрантами з Німеччини, і лише один — громадянином США ) — були притягнуті до суду. Їм було пред’явлено звинувачення у вбивстві поліцейського під час демонстрації (точніше кажучи, вони звинувачувалися в тому, що вбивця діяв під враженням від їх промов, а присяжним була дана інструкція: прирівнювати до вбивства агітацію робітників за об’єднання для захисту своїх прав). Парсонсу вдалося сховатися від поліції, однак до початку суду він здався, бажаючи розділити долю своїх товаришів. Суд тривав близько місяця. Ніяких доказів їхньої вини на суді представлено не було, однак судом присяжних всі вони були визнані винними в скоєнні злочину. Оскар Небі отримав п’ятнадцять років тюремного ув’язнення, решта — засуджені до смертної казні (Семюелю Філдену і Юджину Швабу пізніше замінена на довічне ув’язнення).

11 листопада 1887 Шпис, Парсонс, Фішер і Енгель зі співом «Марсельєзи» увійшли на ешафот і були повішені. Лінг, також засуджений до казні, наклав на себе руки у в’язниці, підірвавши в роті таємно передане йому мініатюрний вибуховий пристрій, замаскований під сигару. Троє, які залишилися в живих, були помилувані в 1893-му році губернатором штату Іллінойс через те, що вся «чиказька вісімка» була невинна в інкримінованому їм злочині. При цьому в пресі з’явилися повідомлення про ймовірного виконавця вибуху 4 травня — поліцейського агента Шнаубельте (чи був саме він виконавцем вибуху, чи це тільки домисли — так до сих пір і не з’ясовано). У тому ж році загиблим у боротьбі за свої права робочим був споруджений на їх могилі монумент, названий «Мученики Сінної Площі».

Жорстокий і несправедливий вирок викликав хвилю протестів, як у США, так і в усьому світі. Особливо активні були робочі Англії, Голландії, Росії, Італії, Франції та Іспанії. Цікаво, що в Німеччині (більшість засуджених були саме німцями) акції протесту були заборонені владою.

Саме в пам’ять про страчених Паризький конгрес II Інтернаціоналу (липень 1889) оголосив 1 травня Днем солідарності робітників усього світу і запропонував щорічно відзначати його демонстраціями із соціальними вимогами.

Вперше День міжнародної солідарності трудящих був відзначений в 1890 році в Австро-Угорщині, Бельгії, Німеччини, Данії, Іспанії, Італії, США, Норвегії, Франції, Швеції і деяких інших країнах.

У Російській імперії вперше неофіційно День міжнародної солідарності трудящих відзначили 20 квітня (3 травня) 1911 року. А після Лютневої революції Першотравень вперше відсвяткували відкрито: мільйони робітників вийшли на вулиці з гаслами: «Геть міністрів-капіталістів», «Вся влада Радам», «Геть імперіалістичні війни!».

Після Великої Жовтневої соціалістичної революції 1917 року свято стало офіційним в більшовицькій Росії, а згодом і в СРСР: у цей день проводились демонстрації трудящих і військові паради (перший першотравневий парад РСЧА відбувся в 1918 році на Ходинському полі). На другий день свята, як правило, по всій країні проходили «маївки» — масові святкування на природі.

У 1918 році в РРФСР це свято стало державним під назвою День Інтернаціоналу. Назва свята неодноразово змінювалося в офіційно виданих календарях: Свято міжнародної солідарності пролетаріату (1930 рік), Бойове свято міжнародного пролетаріату (1943 рік), День всесвітнього свята трудящих (1946 рік).

Довгий час в нашій країні Першотравень був символом революції, непримиренної класової боротьби, мав виразне політичне забарвлення і відзначався демонстраціями з портретами політичних діячів, передовиків виробництва, гаслами, закликами, плакатами та діаграмами про досягнення в тій чи іншій галузі народного господарства, науки, культури.

В епоху «розвинутого соціалізму» в СРСР першотравневі демонстрації стали нести дещо інше смислове навантаження. У день першого травня трудящі СРСР висловлювали свою солідарність з революційною боротьбою трудящих капіталістичних країн, з національно-визвольним рухом, виражали рішучість віддати всі сили боротьбі за мир, за побудову комуністичного суспільства.

Організовані колони трудящих крокували по центральним вулицям міст і селищ під марші і музику політичної спрямованості, з гучномовців звучали вітання дикторів і політичні гасла, а з трибун, встановлених зазвичай біля головних адміністративних будівель, демонстрантів вітали керівники КПРС, представники влади, передовики виробництва, ветерани, почесні громадяни. Велася трансляція по місцевих теле- і радіоканалах. Головна демонстрація країни проходила щороку на Червоній площі Москви і транслювалася центральними телеканалами, зі вставками кадрів демонстрацій в інших великих містах країни.

З першим травня тісно пов’язане виникнення маївок. Це зібрання всієї родини або компанії для проведення пікніка. Пікніки проводяться 1-го чи 2-го травня. Спочатку, в дореволюційній Росії, маївка представляла собою нелегальні збори робітників, що влаштовувалася за містом в день 1-го травня. Маївки переслідувалися царською поліцією. За радянських часів маївки стали в більшій мірі формою колективного відпочинку.

Протягом кількох десятиліть День міжнародної солідарності трудящих був одним з наймасовіших і одним з самих популярних в Радянському Союзі. Це дійсно було свято для трудящих, які отримали додатково два вихідних дня. Травневі гуляння проходили по всій країні. У цей день люди дружно йшли на демонстрацію з транспарантами та квітами. Обов’язковим атрибутом Першотравня був святковий стіл.

1 травня 1990 року у Москві і містах СРСР останній раз відбулася загальносоюзна офіційна першотравнева демонстрація. Після розпаду Радянського Союзу День міжнародної солідарності трудящих хоча й залишився святковою датою у календарях колишніх радянських республік, проте соціально-політичне відношення до цьго свята в деяких новоутворених незалежних державах зазнало суттєвих змін.

Зокрема, в Україні Першотравень поступово почав втрачати своє значення саме як день пролетарської солідарності і боротьби за права трудящих. Одразу після проголошення незалежності Україна потрапила в залежність від глобальної та місцевої (колоніальної) олігархії, яка, в силу самої своєї паразитарно-експлуататорської природи, змушена протистояти поширенню ідеології соціальної справедливості та рівноправ`я.

Після державного перевороту, що стався в Україні у лютому 2014 року, місцевий олігархат почав активно використовувати нові пропагандистські кліше у боротьбі з проявами робітничої солідарності. Псевдонаціоналісти, шо захопили владу у країні, оголосили Першотравень «проросійським», «радянським», «комуністичним» заходом, який нібито використовують у своїх інтересах «антиукраїнські сили». Проте, попри тиск, шантаж і погрози з боку майданної влади та її неонацистських терористичних угрупувань, українці не відмовилися від Міжнародного дня солідарності трудящих, і в своїй переважній більшості – продовжують зберігати вірність ідеалам інтернаціонального пролетарського братерства.

Андрій Кошовий



З поріднених рубрик:

Реклама:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Потрібна допомога

Соціальна мережа для тих, хто допомагає дітям