Тяжка доля «героїв АТО»

Незавидна доля «героїв АТО»

Так звана «служба в зоні АТО» замість обіцяних «героїв» зробила з багатьох «свідомих ура-патріотів» схиблених психопатів, украй небезпечних для суспільства. Як приклад, на днях Якимівський районний суд Запорізької області засудив до восьми років позбавлення волі так званого «ветерана АТО».

Справа в тому, що «свідомий ветеран», який остаточно звихнувся, до смерті побив свого односельця тільки за те, що той дозволив собі висловитися не “за”, а “проти” війни на Донбасі. Трагедія сталася 2-го жовтня 2015 року. Суд виніс своє остаточне рішення щодо злочинця тільки напередодні.

Повернувшись із зони так званої АТО і зустрівши односельця, якого не бачив п’ятнадцять років, «ветеран-херой» повів його до сусіда своєї співмешканки. Гарненько випивши там, товариші по чарці вирішили продовжити «вечірку» й вирушили в сусіднє село.

Йдучи, вони стали сперечатися про ситуацію на Донбасі і військову службу. Після слів потерпілого про те, що «в АТО вбивали своїх братів», «при Росії жити було б краще», і що з «солдатів роблять вбивць у формі», «свідомий» АТОшник став бити хлопця. Після першого ж удару кулаком у голову потерпілий впав, але «лицаря-психопата», що остаточно звихнувся, вже неможливо було вгамувати. Він продовжував бити беззахисного односельчанина ногами доти, поки той не перестав ворушитися зовсім.

Як засвідчила судова експертиза, смерть настала внаслідок перелому шийних хрящів, мабуть, після того, як на них наступили. Стягнувши тіло з дороги, психопат-вбивця спробував спалити труп, попередньо підчистивши кишені жертви й забравши у нього мобільний телефон.

Зауважимо, ця інформація зовсім не «кисілівська пропаганда», а офіційне повідомлення українського військового відомства.

Сьогодні країна буквально нашпигована бойовою зброєю, яка знаходиться в руках так званих «героїв», причому більшість із них реально є вкрай небезпечними для суспільства психопатами-вбивцями, місце багатьом з яких вже навіть не в тюрмі, а в психіатричній клініці суворого режиму.

Директор Науково-дослідного центру гуманітарних проблем Збройних сил України Назім Агаєв повідомляє, що психологічний стан сил АТО не те, щоб незадовільний, а просто катастрофічний. «Серед особового складу частка психогенних втрат досягає 80%. При цьому близько 30-40% складають необоротні втрати», – сказав він.

Ось, буквально вчора в Солом’янському районі міста Києва четверо щойно демобілізованих учасників так званої АТО влаштували бійку, яка ледь не переросла в бійку із застосуванням бойових гранат РГО.

У прес-службі Управління Нацполіції повідомили, що правоохоронці, які прибули на місце події, виявили чотирьох агресивно налаштованих чоловіків. З’ясувалося, що всі четверо нещодавно повернулися із зони «АТО» на Донбасі. Особливу підозру поліцейських викликав найбільш активний 40-річний чоловік. При огляді з’ясувалося, що в кишені «ветерана» знаходиться граната РГО, яку той дістав із салону своєї машини і вже приготувався використовувати. В автомобілі «свідомого ветерана» знайшли також дві ракетниці, два корпуси гранати РГО і запали до них.

Так звана АТО перетворює цілком осудних і здатних до критичного мислення людей на кровожерних чудовиськ, які прагнуть вбити всіх незгодних. Ходять навіть чутки про застосування щодо українських військовослужбовців спеціальних психотропних препаратів, які нібито знижують у солдатів біль, страх, втому, а заодно остаточно ламають і без того розжарену війною й підігріту величезною кількістю алкоголю слабку психіку.

При цьому, все частіше з’являються повідомлення про те, що українські солдати біжать будь-якими способами з зони так званої АТО, а найсміливіші – самі здаються в полон і переходять на бік ополчення. Українське командування, звичайно ж, неохоче визнає ці факти, оскільки боїться підірвати й так занепалу віру народу в «міць і силу найбільш боєздатної армії континенту». Але все ж іноді проскакують коментарі, що демонструють глобальність проблеми для українського уряду.

Ополченці в свою чергу заявляють, що просто багато українських солдати починають розуміти безглуздість смерті за Порошенка, а так само те, що весь цей час Київ їх водив за ніс, розповідаючи байки про «російську агресію» і «терористів». У лавах українських силовиків все більше наростає обурення діями нинішньої української влади на чолі з Петром Порошенком.

«Скільки київські влада не намагалася приховати правду про обстріли Донбасу, як тільки не переконувала в тому, що донеччани самі себе, своїх дітей і людей похилого віку вбивають, але час все розставляє на свої місця. Дуже шкода, що ціною людських життів. Будь-яка брехня може існувати довго, але не завжди. Правду, як шило, – «в мішку не сховаєш», – вважає депутат ВР трьох скликань, співзасновник Комітету спасіння України Володимир Олійник.

Самі «ветерани» скаржаться, що, повернувшись з так званої АТО, вони не можуть знайти роботу – їх просто не хочуть працевлаштовувати з причин скаламучування свідомості та цілого букета психічних розладів. У Міністерстві охорони здоров’я України повідомляють, що практично 95% вчорашніх «атошників» потребують серйозної реабілітації – і не тільки фізичної, а й психологічної. Відвоювавши своє, вони змушені існувати на жалюгідну допомогу, дбайливо передбачену країною для людського «відпрацьованого матеріалу». Така незавидна доля чекає кожного «героя АТО», який стріляв у бік мирних жителів Донбасу.

Валерiан Пiдмогильний



З поріднених рубрик:

Реклама:

Коментарі:
  • 02.06.2016 at 14:31
    Посилання

    ЯН ТАКСЮР
    НАПИС НА СОЛДАТСЬКІЙ МОГИЛІ

    Тут лежу у землі, мені двадцять було,
    Я – сержант, з Ірпеня, звали Вася.
    Ми стріляли крізь дим, все ревло і гуло,
    Ну, а потім я вмер. На Донбасі.

    Пам’ятаю рибалку, в саду солов’ї,
    І як мама будила уранці.
    Тільки маму пригадую, очі її,
    І ще хлопця одного в Слов’янську.
    Був той хлопець високим, білявим, худим.
    І навіщо він вибіг з підвалу?
    Тільки влучив снаряд, був старим його дім,
    І ні дому, ні хлопця не стало.

    Я впізнав той будинок без даху й стіни,
    Як у місто зайшла наша рота.
    І хлопчина той мертвий лежав на спині,
    Трошки крові текло в нього з рота.
    Черевики, як в мене, один впав з ноги.
    На цю стрижку і в нас була мода.
    І хоч нам говорили, що скрізь вороги,
    Того хлопця було мені шкода.

    Потім вибух, і ще. Рідна ж мати моя!
    Затремтіла невидима сила.
    І той дім, що як привид без даху стояв,
    Раптом впав. І мене задавило.
    Так лежали ми вдвох, розділивши біду,
    На землі, що звалась Україна.
    Було важко мені, тільки…бачу в саду
    Божу Матір і Божого Сина.

    Матір Божа молилась до Сина Свого,
    Землю нашу позбавити муки.
    Вбитий хлопець був поруч, і крові його
    Мені впало три краплі на руки.
    І Господь подивився з любов’ю Отця,
    Не суддею суворим, не катом.
    І розвіявсь туман. Я збагнув до кінця:
    Значить, брата я вбив, значить, брата…

    Я лежу під землею і бачу свій край –
    Річка, поле, просте і кохане.
    Люба мамо, простіть, загубив я свій рай,
    Мов отрути хтось дав чи дурману.
    Мамо, рідна, благаю, ідіть та знайдіть,
    Де тепер мого брата могила,
    І моліть кожен день, кожен час, кожну мить
    Його матір, щоб мене простила.
    Бо коли запече кров із братових ран,
    То не бачу я Божого Сина.
    І моліться, щоб зник той пекельний туман,
    Що на землю упав України.

    Відповісти
  • 11.06.2016 at 11:26
    Посилання

    Ничего не меняется в этой жизни. Государство с помощью СМИ (раньше – ещё и с помощью церкви) создаёт псевдопатриотическую истерию, превращая людей в пушечное мясо и отправляет их на войну. До возвратившихся с войны ему дела нет. А ведь война нередко калечит (и не только телесно, но и психически). Всё больше склоняюсь к тому, что пацифистская позиция в этом отношении – самая лучшая. Только при этом лучше держаться подальше от людей, зараженных вирусом псевдопатриотизма.

    Відповісти
    • 11.06.2016 at 13:15
      Посилання

      До чого тут Церква? Вона ніколи не вчила патріотизму чи націоналізму у земному сенсі цих понять. Тому що Церква – патріот не якоїсь конкретної держави, а Царства Небесного. Принаймні, це стосується Православної Церкви. Може, ви якусь іншу мали на увазі. Розкольники та єретики, дійсно, зазвичай земне ставлять вище Божого. Для них «Україна понад усе!» А для православних християн понад усе – Господь Ісус Христос.

      Відповісти
  • 02.07.2016 at 18:48
    Посилання

    Тяга к смерти: «Донбасский синдром» Евромайдана

    После публикации моей статьи «На Украине продолжают бить “патриотов” и ветеранов “АТО”» обиженные укропатриоты начали тайно попискивать, что Роджерс выдаёт частные случаи за тенденцию, передёргивает и вообще — кремлёвская пропаганда и зрадник.

    Тем не менее существуют определённые психологические и социальные закономерности, которые достаточно строго описывают, почему на Украине уже бьют майданутых и «АТОшников», а завтра будут бить смертным боем повсеместно.

    В современной психологии, вопреки возражениям феминисток, существует термин «виктимное поведение». Виктимное поведение (от англ. victim — жертва) — предрасположенность человека попадать в ситуации, связанные с опасностью для его жизни и здоровья.

    Как вариант, который я изучал раньше, это действия и поступки человека, которые провоцируют желание на него напасть. Более общий вариант — это действия человека, которые усиливают вероятность того, что он попадет в какую-нибудь неприятную или опасную ситуацию.

    Что может толкать человека к подобному поведению?

    1. Неуверенность в себе.
    2. Нечистая совесть.
    3. Осознание собственной ущербности.
    4. Плохое воспитание.
    5. Трусость.

    Именно эти качества толкают людей вступать в нацистские «добровольческие» батальоны, ехать воевать на Донбасс или «патриотить» в тылу.

    Майданные «патриоты» осознают, что они для Украины и её народа ИНОРОДНОЕ ТЕЛО, что они ПАРАЗИТЫ, поэтому неосознанно, но неумолимо раз за разом создают ситуации, в которых их жизнь и здоровье подвергается опасности.

    Причём не только на Донбассе. Хотя и там тоже. Вот зачем было это «наступление» на днях, в результате которого каратели потеряли с десяток танков, около двух рот пехоты и, цитирую, «практически весь боекомплект»? Иначе, как суицидальными стремлениями это не объяснить.

    И за пределами Донбасса то же самое. «Ветераны “АТО”» регулярно нарываются на избиения в маршрутках, в кабаках, просто на улицах. Ведут себя агрессивно, вызывающе, качают права, матерятся, оскорбляют окружающих, шумно привлекают к себе внимание, в общем всячески нарываются. И, что характерно, сплошь и рядом получают ожидаемый результат — их избивают, их выбрасывают из маршруток и кафешек, их поливают слезоточивым газом и арестовывают, но «херои» не успокаиваются.

    Для «атошников» этому ещё есть простое объяснение в виде «донбасского синдрома». Когда они бессознательно чувствуют, что участвовали в неправой войне (как американцы во Вьетнаме, у них тоже был «вьетнамский синдром»), а когда вернулись, оказалось, что ни они, ни их «подвиги» никому не нужны. Они осознают, что действовали неправильно, несправедливо и преступно, и остро ощущают бессмысленность своего бытия.

    В результате это выливается в том числе и в многочисленные случаи «неаккуратного обращения с оружием», приводящие к летальному исходу (бессознательное всегда своего добьётся, его не обмануть), и в откровенный суицид. Ветераны карательной операции стреляются, вешаются, подрывают себя гранатами, а недавно один, вернувшись домой, напоролся грудью на вилы.

    Но «атошниками» этот синдром не исчерпывается, он распространяется и на тех майданутых, которые никогда не были в зоне боевых действий. В том числе и на тех, кто пребывает за границей Украины.

    Майданутых бьют и в Болгарии, где они пытались помешать проезду «Ночных волков», и в Польше, где они додумались орать «Ещё Польша не згинела, але згинути мусыть» (Ещё Польша не погибла, но погибнуть должна). Это как же нужно не любить себя и хотеть саморазрушения, чтобы орать такое в толпе националистически настроенных поляков?!

    Мне кажется, что неспроста идеология мазохизма произошла с Галичины. Видимо, подобная страсть к получению боли характерна не только для Леопольда Захера Мазоха, но и для галичан в целом. А теперь они навязали свой больной архетип и части жителей остальной Украины. «Нас **ут, а мы крепчаем» — это девиз всех сторонников евромайдана и текущего киевского режима.

    Любому, кто достаточно подробно интересуется юнгианской психологией, очевидно наличие неосознаваемого коллективного стремления к самоуничтожению майданутых. Которое с каждым днём становится только сильнее.

    Александр Роджерс
    «Журналистская Правда»

    Відповісти

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Потрібна допомога

Допоможемо дітям жити завтра...