Брекзіт. Для керованої демократії все тільки починається

Британія-ЄС. Брекзіт може стати катастрофою для керованої демократії

Вихід Британії з ЄС може стати головною катастрофою для передових країн, в яких склалася зручна форма суспільного устрою – імітаційна, керована і відмінно контрольована демократія.

Всі знали, що Великобританія з Євросоюзу не піде, її просто не відпустять. Це знали британські букмекери, які ставили 4 до одного на те, що ніякого «Брекзіту» не відбудеться. Це знали повелителі соцопитувань, що напередодні вчорашнього референдуму впевнено передрікали 52% голосів за єдність з Євросоюзом.

Це знала вся пропагандистська машина ЄС і навіть лідери євроскептиків (вчора ввечері після закінчення голосування Найджел Фарадж, глава кампанії за вихід з Євросоюзу, сумно передрік собі поразку).

Це знали і вітчизняні «євроскептики», включаючи автора. Всі точно знали, що ніякого «брекзиту» не буде, тому що брали до уваги очевидні речі:

1) Європейські чиновні еліти – і їх британська частина у тому числі – проти розвалу ЄС, бо розвал їм не вигідний, ЄС є фундаментом їхнього існування.

2) США проти розвалу ЄС (хіба ж даремно вони стільки років вирощували цих найслухняніших єврочиновників). До того ж їм належить уламувати Старий світ на ТТІП (Трансатлантичне торговельно-інвестиційне партнерство), а це куди простіше робити спільно.

3) А за вихід із ЄС – всього лише самі британці. Маси. «Неосвічені й небагаті». Ті, хто ніяк не міг зрозуміти, чому Великобританія платить за членство в Євросоюзі 360 мільйонів на тиждень, а отримує за це натовпи нелегальних мігрантів.

Зазначимо, що елітам правильний підсумок голосування був вкрай потрібен і конче. І було зроблено все припустиме і неприпустиме, щоб його досягти.

Як розповідав Британській телерадіомовній корпорації один з англійських єврофункціонерів – «була використана вся важка артилерія. Ми підігнали нобелівських лауреатів, ми випустили найавторитетніших економістів, ми привезли самого Обаму!»

Нарешті, коли все це не спрацювало (і маси продовжували вимагати втечі з Євросоюзу) — відбувся приголомшливий збіг обставин. За тиждень до голосування на вулиці серед білого дня на саму симпатичну малопомітну даму-депутата з числа прихильників ЄС Джо Кокс напав до того зовсім тихий міський псих. З криком «Британія понад усе, смерть зрадникам!» чоловік зарізав її і добив з пістолета на очах приголомшених перехожих. Мати двох дітей, жінка з простої робітничої сім’ї, десять років відпрацювавша в організації по боротьбі з голодом, померла і стала іконою. В першу чергу, звичайно, – іконою «єврооптимістів», які тут же почали затикати євроскептикам рот вбитою Кокс.

Це був, звичайно, жахливий збіг обставин, але у вбитої на переддень референдуму припав ще й день народження, так що 23 червня небайдужі лондонці зустріли зі свічками на Трафальгарській площі, клянучись зробити те, за що віддала життя Джо Кокс.

…Але не спрацювало і це. Коли я пишу ці рядки, голоси ще не дораховані – але очевидно, що 52% британців висловилися за те, щоб вийти з Євросоюзу.

А тепер – про те, чи вдасться це реалізувати.

Почнемо з головного. Референдуми у Великобританії, за законом, носять рекомендаційний характер, а не обов’язковий. У прямому сенсі – уряд може проігнорувати результати всенародного волевиявлення. Хоча, «у разі, якщо воля більшості висловлена з великою перевагою, результати плебісциту роблять серйозний вплив».

І зовсім не факт, що перемога євроскептиків з перевагою в 2% буде визнана правлячими в Британії єврочиновниками досить переконливою.

Однак, навіть якщо вона буде визнана такою – у британської еліти є куди відступати.

По-перше, вона може картинно «врахувати» результати народного волевиявлення і почати з цього приводу неспішні, років на п’ять-десять, переговори з Брюсселем за процедурою виходу з Євросоюзу, зміни статусу відносин та інше, у результаті чого вихід з Євросоюзу буде відсунуто кудись у наступне десятиліття.

По-друге, британська еліта зможе просто продублювати більшість з тих договорів, що влаштовують її (але не громадян) з Євросоюзом та його партнерами в «індивідуальному порядку», тобто зробити з свого членства в ЄС рімейк, і при цьому називати це не членством, а якимось глибинним партнерством.

По-третє, еліта в змозі поєднати обидва ці підході, оголосивши, що процес переформатування партнерства з континентальною Європою завершено – і тепер все стало по-справжньому добре.

Строго кажучи, це не я придумав, це все – «варіанти на випадок невдачі», вже давно озвучені в ділових британських медіа, зодягнені в інфографіку і загальноприйняті.

І всеж-таки — що станеться, якщо Британія покине Євросоюз по-справжньому? Разом зі своїм 12-13% європейського населення, половиною європейських збройних сил і п’ятою частиною європейського ВВП?

Головною катастрофою це стане не для мільйонів поляків і прибалтів, перед якими замаячить лякаюча перспектива повернення з багатих островів до збіднілих батьківщин.

І не для європейської колективної безпеки, яка куди більше загрожує європейській єдності, ніж який-небудь зовнішній ворог, що ось-ось готується напасти на Латвію.

І навіть не для нелегалів, що намагаються штурмувати Ла-Манш і тунель під ним.

Головною катастрофою виходу Британії з ЄС може стати загроза для сталої форми суспільного устрою – імітаційної, керованої і відмінно контрольованої демократії. Такої демократії, в якій протестні настрої спочатку приватизуються професіоналами «випускання пари», проходження у владу можливе лише за підтримки великого і поважного бізнесу, а ліниво змінюючі один одного «ліві» і «праві» проводять одну й ту ж економічну, зовнішню та внутрішню політику – політику еліт.

Вчорашнє голосування цілком може стати початком не просто «занепаду ЄС», але початком по-справжньому нової світової епохи. Тобто епохи, коли правила, нав’язані більшості блискучим і величним «золотим відсотком», що володіє нашою планетою вже не перше покоління, — раптом перестануть працювати. І механізми майстерного контролю мас, всі напрацьовані за десятиріччя навички «імітаційної демократії» із заздалегідь заданим результатом — теж почнуть заїдати і ламатися.

Криза «керованого народовладдя» — потенційно може стати найголовнішою кризою двадцять першого століття, оскільки віна поки що не має практичного рішення: маси в змозі проголосувати проти волі еліт, але не мають можливості проконтролювати виконання власної волі. Що вже продемонстрував референдум в Нідерландах – і запросто може продемонструвати приклад Британії.

І чим довше воля більшості буде постфактум «форматуватися» в інтересах меншості – тим більш болючим може стати злам механізму.

Втім, до всього цього ще треба дожити. Поки що у «золотого відсотка Європи» — неприємності, але ще не катастрофа.

Віктор Мараховський,
головний редактор онлайн-журналу «На лінії»


Соціальні мережі та сервіси:


З поріднених рубрик:

Реклама:

Коментарі:
  • 29.06.2016 at 21:43
    Посилання

    На счёт начала новой мировой эпохи в результате Брекзита – по-моему, Виктор слишком уж оптимистичен. Никто и никогда не откажется от имитационной, управляемой и отлично контролируемой демократии. Зря что ли её выпестовывали на протяжении более сотни лет? И что произошло на самом деле? Часть политико-экономической элиты Великобритании, недовольная системой налогообложения и прокрустовым ложем государственности ЕС, взбрыкнула, и, воспользовавшись тем, что значительная часть граждан недовольна ухудшением жизни, устроила большой торг (перед референдумом). Пожалуй, они и сами не ожидали такого сногсшибательного результата. Теперь у Великобритании есть шансы получить для политико-экономической элиты ещё больше преференций. Но это вовсе не означает, что кто-то откажется от управляемой (с помощью манипуляций общественным сознанием) демократии.:)

    Відповісти

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Потрібна допомога

Зупиніть громадянську війну в Україні!