«Хто не скаче, той москаль». Походження та сенс популярного євромайданного гасла-примовки

«Хто не скаче, той москаль». Походження та сенс гасла-примовки

«Хто не скаче, той москаль!» – популярна у майданній Україні примовка, що скандується підстрибуючою групою людей під час зібрань та масових заходів. Наприкінці 2013 року вона стала своєрідним міжнародним мемом, брендом «Евромайдану» і «Революції Гідності». Речівка символізує згуртованість натовпу та його шовіністичне русофобське спільномислення. Ідеологія гасла: ми проти Росії, і ми разом, а той, хто не скаче із нами, той не наш, той зрадник, чужинець, ворог.

За кілька років, що минули з часів лютневого державного перевороту 2014 року, в інтернеті фраза «Хто не скаче, той москаль!» здобула величезну популярність. Про майданну примовку складають вірші, пишуть пісні, малюють карикатури (наприклад картинку із стрибаючим на граблях українцем, вдягненим у вишиванку і шаровари), фотожаби, анекдоти і пародії (наприклад: «Хто не підор, той москаль»). Крім того, навіть з’явилося опозиційне уточнююче продовження гасла – «…а хто скаче, той зігхайль».

Існує дві сучасні легенди про історичні корені вислову «Хто не скаче, той москаль». Одна з них оповідає, ніби ще з давніх давен було помічено, що росіяни ніколи не вміли танцювати знаменитий козацький гопак, під час якого виконуються достатньо складні бойові стрибки. А тому тих, хто не проходив випробування гопаком, запорізькі козаки вважали москалями (такими собі розпецьканими й ледачими царськими служками з Московщини). Але тут є неправдиві твердження. По-перше, козаки були людьми з самих різних куточків руських (і не тільки руських) земель. Вільні воїни степу ніколи не ділили своїх товаришів на якісь угруповання за регіональною чи національною ознаками. За великим рахунком козакам було байдуже звідки хто приходив на Січ. Тим більше, що в часи козаччини такої національності як українець не існувало навіть у проекті, а запорожці ідентифікували себе звичайними руськими людьми, православними християнами. По-друге, гопак ще з радянських часів виконують танцювальні колективи з усіх колишніх республік СРСР – і нормально так собі стрибають – і росіяни, і грузини, і вірмени, і білоруси з узбеками та усіма іншими.

Друга легенда виглядає більш правдоподібною. З XVIII століття москалями в малоросійських селах називали царських солдат, бо вважали, що якщо ці солдати царські, то прибули на постой від самого царя-батюшки, зі столиці Росії, тобто з Москви (так-так, бо Петрове перенесення столиці у Санкт-Петербург селяни помітили із запізненням років у сто). Розквартировані у селах солдати Російської імператорської армії завжди ходили по формі і намагалися блюсти військовий статут. У вільний від служби час їм дозволялося бувати на сільських вечорницях та інших народних гуляннях, але не дозволялося танцювати разом із сільськими хлопцями та дівчатами. А танцювали тоді переважно зі стрибками та хороводами. Так і склалося на селі, що солдати (москалі) не танцюють, тобто – не скачуть… Файна версія, романтична, але ніякими історичними та літературними джерелами вона не підтверджується.

Москалі у селі

Насправді все було значно простіше. Моду на стрибки під час скандування гасел та примовок в XX сторіччі у Європі задали італійські футбольні фанати. А речівку «Хто не скаче, той москаль» як словесну форму і дію у 2013 році майданні укропейці перейняли у московських шпанюків і неонацистів. Перефразований російський оригінал звучить так – «Кто не прыгает, тот хач!» (хачами расисти називають вихідців з кавказького та саредньоазійського регіонів). Ще один варіант, поширений у середовищі московських хуліганів звучить як «Кто не скачет, тот с ментами!»

Для чого потрібно стрибати всім разом і повторювати одне й те саме багато разів? Ця стрибальна вправа є своєрідною активною «медитацією», вона перезбуджує психіку, переводить людину в режим домінування тваринних інстинктів одночасно з пригніченням здатності до самоконтролю та осмислення своїх дій. Поступово цей стан передається всім членам групи. Натовп перетворюється на стадо або стаю, що бездумно, без коливань виконує волю заздалегідь визначеного або призначеного лідера (вожака).

Цю популярну технологію масового самопрограмування створили, зрозуміло, не в період новітньої історії. Консолідуючі колективні стрибання однодумців були відомі і раніше. Наприклад, з давнини до наших днів і до України дійшли деякі схожі трансові релігійні практики іудеїв-хасидів.

В наш час стрибальні примовки на кшталт «Хто не скаче, той москаль» зустрічаються також у маргінальних спільнотах деяких інших країн, наприклад, у Канаді («Who’s not jumping he’s no ultra!» — «Хто не скаче, той не ультрас!») або Данії («Dem der ikke hopper de elsker Putin!» — «Хто не скаче, той любить Путіна!»). Традиційно популярними залишаються подібні ритуали і серед деяких племен Африканського континенту.

Відомі окремі випадки, коли симпатики київського Майдану у Росії та Білорусі намагалися поширити стрибальний ритуал у своїх країнах. Але там ця традиція не прижилася. На жартівливу пропозицію помолитися Європі чи Бандері і трохи пострибати росіяни та білоруси зазвичай засмучуються та чесно зізнаються: «Мы не скачем, мы – москали».

До речі, вони чудово вміють співати і рухатись у танці достатньо великим колективом. Не гірше, ніж у нас колись вміли. Але заради «Європи» ми продали Україну, пролили кров братовбивства – і одразу стали іншими…

Відтоді скачемо, неначе навіжені, невідомо куди, лише б «далі від Москви». Бо скалічена зрадами совість жене подалі від місць, де живуть нормальні руські люди. Такі, яким не треба когось принижувати або відштовхувати дурними гаслами, аби відчути свою єдність та спроможність діяти.

Славко Яценко


Соціальні мережі та сервіси:


З поріднених рубрик:

Реклама:

Коментарі:
  • 29.03.2017 at 14:15
    Посилання

    У Водолея когда-то прочитал о том, как это действует: «Во время процесса подпрыгивания кровь отливает от головы на МАКСИМАЛЬНО ВОЗМОЖНОЕ расстояние. И из-за недостатка кровоснабжения мозг способен адекватно воспринимать только короткие, примитивные и желательно – ритмичные формулы, не допускающие двойного толкования, которые потом, увы, хрен чем оттуда вытравишь. Очень удобно, например, указать этим способом на того, КТО ВИНОВАТ ВО ВСЕХ ТВОИХ БЕДАХ. И даже в том, что ты сейчас как последний дурак скачешь на площади под вонь горящих покрышек…»

    Відповісти

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Потрібна допомога

Допоможемо дітям жити завтра...