Націоналізм, патріотизм і шовінізм

Націоналізм, патріотизм і шовінізм
Націоналізм буває двоякий: державотворчий і державоруйнуючий – такий, що сприяє державному життю нації і такий, що це життя роз’їдає. Прикладом першого може бути націоналізм англійський; другого – націоналізм польський, український. Перший є націоналізм територіальний, другий – націоналізм екстериторіальний і віросповідний. Перший називається патріотизмом, другий – шовінізмом.

Коли Ви хочете, щоб була Українська Держава – Ви мусите бути патріотами, а не шовіністами. Що це значить?

Це значить, перш за все, що Ваш націоналізм мусить спиратися на любов до своїх земляків, а не ненависть до них, за те, що вони не українські націоналісти. Для Вас, наприклад, мусить бути ближчий український москвофіл чи польонофіл (оцій, як Ви його звете: Малорос і Русин), аніж чужинець, який Вам мав би помогти визволитися від Москви чи від Польщі. Ви мусите все своє почуття і весь свій розум зосередити на тому, щоб найти розуміння, найти спільну політичну мову з місцевим москвофілом чи польонофілом – іншими словами: сотворити з ними разом на Українській Землі окрему державу, а не на то, щоб поза межами України знайти союзника, який би допоміг Вам знищити місцевих москвофілів і польонофілів.

Шовініст робить все навпаки: він завжди во ім’я націоналізму порозуміється з чужинцем проти свого земляка. Приклад: галицькі москвофіли, які їздять до Варшави просити помочі проти місцевих галицьких ’’поляків’’. Ткого роду націоналізм унеможливлює існування Української Держави, бо налякані союзом ’’українців’’ з чужинцями місцеві москвофіли і польонофіли завжди покличуть з далеко більшим успіхом чужинців проти ’’українців’’ і знищать державну незалежність України.

Далі, шовінізм український різниться від шовінізму польського і єврейського, які він наслідує, тим. що він не має таких глибоких культурних і економічних коренів, що дали би йому змогу стати сильним віросповідним і економічним рухом, як останні. Культурні коріння України в народі українським не глибші від коренів Руси, і коли почати грати на почуттях, на емоціях, на ’’національній вірі’’, то на Україні переможе завжди ’’Союзъ Русскаго Народа’’, а не ’’Союз Українського Народу’’. Шовінізм український, який є націоналізмом на моду лавочників (єврейське гасло ’’свій до свого’’) і на моду живучих від вівтарів ’’національної ідеї інтелігентів’’, доведе політичну ідею України до загибелі, бо ані дійсні бакалейщики, ані до чогось здатні інтелігенти на Україні шовінізмом українським не захопляться. У нас він завжди буде представлений типами Донцових і тому подібних озлоблених і егоцентричних осіб, закоханих у собі людей, які своєю безсилою злобою все творче, життєздатне на Україні від України відганятимуть.

Отже, будьте патріотом, а не шовіністом. Бути патріотом – це значить бажати всіма силами своєї душі створення людського, державного і політичного співжиття людей, що житимуть на Українській землі, а не мріяти про втоплення в Дніпрі більшості своїх же власних земляків.

Бути патріотом – це значить шукати задоволення не в тім, ’’щоб бути українцем’’, а в тім, щоб було честю носити ім’я українця.

Бути патріотом – це значить перш за все вимагати гарних і добрих учинків від себе, як від українця, а не перш за все ненавидіти інших тому, що вони ’’не українці’’. Врешті, бути патріотом, це значить, будучи українцем, виховувати в собі перш за все громадські, політичні, державнотворчі прикмети: віру в Бога й послух його законам, тобто духовні вартості; далі вірність, твердість, сильновольність, дисципліну, пошану для своєї традиційної влади (монархізм), загалом кажучи, лицарськість – тобто політичні вартості.

Натомість бути шовіністом – це значить прикривати свою духовну пустку (безрелігійність) і своє руїнництво: отже, зрадництво, кар’єризм, здеклясованість – фанатичними вигуками про ’’неньку Україну’’, про ’’рідну мову’’, про ’’ми – українці!’’, про клятих ’’москалів і ляхів’’ і т.п.

Борони Вас Боже від такого роду ’’націоналізму’’, який може принести тільки те, що вже приніс: руїну України.

В`ячеслав Липинський. З листа до Богдана Шемета, Райхенау, 12 грудня 1925 р.
Цитується за Малою енциклопедією етнодержавознавства, с. 745-746.


Соціальні мережі та сервіси:


З поріднених рубрик:

Реклама:

Коментарі:
  • 30.06.2016 at 09:23
    Посилання

    Занадто – у кожному ділі не сприяє розвитку. Але національні політичні мотиви часто використовуваються як сходи до влади. Які люди – таке суспільство.

    Відповісти
  • 15.07.2016 at 13:01
    Посилання

    В.К. Об украинском национализме — на пальцах

    Если какой-то народ достаточно долго политически и, главное, экономически угнетается соседями или пришельцами, то рано или поздно доминирующей идеологией этого народа становятся различные формы национализма. Это — объективная закономерность.

    Например, антисемитизм, как одна из форм национализма, возник в средневековой Европе после того, как пришлые еврейские банкиры начали контролировать денежные потоки, ущемляя местных финансистов. А крайняя форма национализма — нацизм начал развиваться в Германии после грабительского Версальского договора.

    То же самое произошло и в западных (галицко-волынских) землях Украины. После распада Руси со временем появились два православных «собирателя русских земель» — Великие княжества Московское и Литовское. В последнее достаточно долго входили земли центральной и частично восточной нынешней Украины.

    Лучший способ самоидентификации и консолидации народа — противостояние другому народу, а крайняя степень противостояния — война.
    Так, в непрерывных войнах между этими княжествами, выковались два народа — с одной стороны русские, с другой — белорусы. Их справедливо называют «братскими» потому, что, во-первых, у них общая генеалогия; а во-вторых, у них общая цивилизационная ментальность — православие.

    В то же время галицко-волынские земли были в тылу этих событий и оказались под влиянием сначала католической церкви, а затем и под властью католической Польши. Это были времена религиозной нетерпимости, сжигания еретиков, религиозных войн и крестовых походов.

    Времена, когда церкви как институты, в том числе католицизм и православие, жестко противостояли друг другу, а службы в храмах начинались и заканчивались взаимными проклятиями. (Надо сказать, что ментальные различия между различными формами католицизма и православием настолько велики, что поведение противоположной стороны и сейчас иногда не читается). Мало-помалу, где мытьем, где катаньем галицко-волынские земли были окатоличены либо напрямую, либо через униатство.

    Факт наличия, якобы компромиссного, униатства свидетельствует о том, что этот процесс шел совсем не просто, а с достаточно яростным сопротивлением коренного населения (червоноросов). Тем не менее, за столетия цивилизационное мировоззрение (ментальность) местного народа удалось изменить. (Например, во Львове в 1939 году насчитывалось менее 1% православных).

    Таким образом, сформировался народ со своей ментальностью, на генетическом уровне нетерпимый к православию вообще и к народам его исповедующим (и в первую очередь, к русскому) в частности.

    В то же время, центральные и восточные земли нынешней Украины перешли из Великого княжества Литовского к Польше гораздо позже и окатоличиться не успели еще и потому, что эта территория в силу разных причин стала, выражаясь современным языком, «зоной ответственности» православного войска Запорожского. Поэтому на этих землях сформировался третий братский народ — малоросы.

    С другой стороны, коренное население галицко-волынских земель люто ненавидело поляков, захвативших политическую и экономическую власть в их землях и вытеснивших его на обочину истории. (Например, во Львове в 1939 году насчитывалось всего около 11% украинцев).

    Так, в общих чертах, формировался галицко-волынский национализм, своим острием направленный как против поляков, так и против православных. И даже не столько против православных вообще, сколько против бывших собратьев.
    Оно и понятно, соседке разрешается гораздо больше, чем жене.

    В первой половине 20 века проявлениями этого антипольского и антиправославного национализма стали галицко-польская война 1918–1919 годов по недоразумению называемая украино-польской, война галицко-волынской повстанческой армии (по недоразумению называемой УПА*) с Армией Крайовой и Красной Армией, Волынская резня, Хатынь и другие, менее известные, но не менее кровавые, события. (Действия опереточной армии УНР мы опускаем, так как она больше занималась еврейскими погромами, чем пыталась противостоять не столько России как таковой, сколько большевикам).

    В течение 19 века галицко-волынский национализм с территории теперь уже Австрии (в виду отсутствия Польши, как таковой) проник на территорию Малороссии. Где дал некоторые, едва заметные, всходы в среде малороссийской интеллигенции, в настоящее время раздутые националистической пропагандой до тропических зарослей.

    В 1939 году галицко-волынские земли вошли в состав СССР (что было грубейшей геополитической ошибкой, но это отдельная история), а народ, на них проживающий, был объявлен «братским». (Впрочем, большевики объявили братскими, чуть ли не все, народы планеты). Хотя, на самом деле, этот народ был братским только в генеалогическом смысле, но не в ментальном. Кровные братья давно находились по разные стороны баррикад. Речь могла идти только о мирном сосуществовании.

    После 1991-го у носителей галицко-волынского национализма впервые появился исторический шанс взять реванш за века угнетения и, не мытьем так катаньем, распространить свою идеологию и культуру на всю страну.
    Чем они четверть века и занимаются с нарастающим ускорением, выдвинув лозунг «Украiна понад усе». (Знакомо, не правда ли? Где-то мы уже это слышали… Кажется — «Deutschland über alles»? если не ошибаюсь). Ничего другого в идеологическом плане национализм предложить не может.

    Попутно выяснилось, что ментальность гораздо важнее кровного родства — извечные угнетатели поляки роднее и ближе, чем кровные родственники. (Хотя поляки от такого родства всячески открещиваются). Поэтому, не имея опыта государственного строительства, решили, вплоть до мелочей, копировать польский опыт времен средневековья. (Например, создание якобы православной, а на самом деле — новоуниатской, церкви Киевского патриархата). Тем не менее, надо признать, что определенных успехов на этом поприще они добились. Но по неопытности поспешили и наломали кучу дров.

    Знание — сила. Надо понимать, что то, что сейчас происходит на Украине, не гражданское противостояние, как его многие называют, а цивилизационное.

    Гражданские противостояния занимают максимум несколько лет. А цивилизационные, как показывает исторический опыт, — десятилетия и века. И продолжаются вплоть до Руины, уже однажды имевшей место во второй половине 17 века.

    А так как за окном не времена средневековья, то существует только два цивилизованных пути решения этого противостояния — или брак по расчету с соблюдением интересов каждого супруга, или цивилизованный развод с дележом имущества. Третий путь — нецивилизованный — убийство одного их супругов. Что автоматически подразумевает вмешательство правоохранительных органов и прямиком ведет в международный трибунал. Который, заодно, и оформит окончательный развод.

    Відповісти

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Потрібна допомога

Допоможемо дітям жити завтра...