Німецько-австрійське коріння української незалежності

Німецько-австрійське коріння української незалежності

Цитата: «Це ми в 1918 році створили країни Балтії і Україну. Але сьогодні у нас немає інтересу у збереженні балтійських держав так само, як і в створенні незалежної України… Я не прихильник існування університету в Києві. Краще не вчити їх читати. Вони не полюблять нас за те, що ми мучимо їх шкільними заняттями… Ми будемо забезпечувати українців шарфами, скляними бусами і всім тим, що подобається народам колоній.» Записано в ніч з 17 на 18 вересня 1941 року. Ці слова належать Адольфу Гітлеру і взяті з книги «Застільні розмови Гітлера» англійського історика Тревора-Ропера, який в свою чергу цитував нацистських чиновників Генріха Гейма і Генрі Пиккера, які занотовували все, що фюрер прорікав в Ставці німецького Верховного головнокомандування в 1941-1942 роках.

Фюрер, як ми бачимо, непогано знав історію. Дійсно, українська незалежність стала можливою вперше за 300 років спільного проживання великої слов’янської держави виключно завдяки німецькій окупації 1918 року.

У 1919 році в інтерв’ю газеті Daily Mail начальник німецького штабу Східного фронту генерал Гофман зізнавався: «насправді Україна – це справа моїх рук, а зовсім не плід свідомої волі руського народу. Я створив Україну для того, щоб мати можливість укласти мир хоча б з частиною Росії».

Навесні 1918 року, після того, як німці вибили більшовиків з Києва Михайло Грушевський в інтерв’ю співробітникам видавництва «Відродження» теж розговорився: «У німецьких політичних колах було здавна бажання, щоб Україна відокремилась в самостійну, сильну державу. Вони вважали се корисним для Німеччини…» (ЦГАООУ, Ф. 5, оп.5-1, од. зб.78, л. 33).

Отже, за визнанням першого голови Ради Грушевського, самостійність України була корисна кайзерівської Німеччини. Українські сепаратисти, покликавши кайзера окупувати Україну, поставили голодуючій і виснаженій світовою війною Німеччині 1 мільйон тонн продовольства – зерна, м’яса. яєць, молока, олії, круп, цукру. У великих кількостях поставлялася і сировина. При цьому в очах світової громадськості, це виглядало не як викачування ресурсів з окупованої території Російської імперії, а як добровільна матеріальна допомога союзницької Центральної Ради.

Сама ж Центральна Рада, аніскільки не хвилюючись з приводу пограбування народу, отримала від німецької армії захист від «північного ворога» – Радянської Росії (за висловом делегата від Ради на переговорах у Брест-Литовському Миколи Любинського).

Говорячи про створення України як про справу рук німців, Гітлер міг би бути трохи більш справедливим, адже він забув своїх співвітчизників – австрійців. По-перше, австрійська армія взяла участь в окупації України. А по-друге і найголовніше, це саме австрійці раніше були помічені в масовому геноцид руських сімей (русинів) в Галичині. Залишаючи цієї край, австрійські солдати ходили від хати до хати в селах і розстрілювали ті сім’ї, де говорили руською мовою і не чіпали тих, хто говорив «по-малорускі». Крім того, за час Першої світової війни не менш ніж 20 тисяч русинів було вбито австрійською владою в концентраційних таборах Талергоф і Терезин.

Історик Микола Улянов, професор Єльського університету, показало, що слово «Україна» існувало з 16 століття і при цьому ніколи не заміняло історично вивіреного слова «Малоросія», особливо по відношенню до Галичини. Коли 5 червня 1912 року імператор Франц Йосиф вперше у світовій історії застосував слово «український» по відношенню до Галичини в офіційному папері, у польської влади – господарів Галичини – почався ступор. І австрійцям довелося вибачатися. Пізніше Галичину стануть називати «Західною Україною».

Давньоруське князівство Галичина, давно відторгнуте від Росії і перебкваюче 500 років під владою Польщі, а потім Австро-Угорщини, давно втратило свою руську сутність, відступила від православ’я і прийняла унію. До початку ХХ століття нічого спільного у неї з Малоросією не було, а населення Галичині (теперішня Львівська, Тернопільська та Івано-Франківська області) густо змішало свою кров з поляками, німцями, австрійцями та угорцями. Нічого дивного немає в тому, що коли почалася нацистська окупація, це населення зустріло війська фюрера як свого «визволителя».

Закриваючи австрійську тему, скажу, що після захоплення Галичини, у австрійців розгорівся апетит і на всю Малоросію. В очікуванні швидкого відторгнення України, австрияки навіть стали підшукувати в своїх рядах майбутнього «короля України» і ним став принц Вільгельм Габсбурзький, якого швиденько перейменували в «Василія Вишиванного». Спадкоємець австрійського престолу Франц-Фердинанд, що люто ненавидів руських і сербів, був у захваті від цієї ідеї.

У справі відокремлення новостворених «українців» від руських, німецько-австрійська влада діяла за класичним політичним принципом – «розділяй і володарюй». Свій успіх вона продовжила в 1941 році, коли був створений Рейхкомиссариат Україна, на, так би мовити, «надійних» землях. Туди вощли великі частини Західної і Центральної України, але там ніколи не було таких споконвічно руських регіонів як Донецьк, Луганськ і Харків.

Навіть в якості своєї столиці рейхскомісар України Еріх Кох демонстративно обрав безпечне Рівне – місто, яке до 1939 року перебувало під владою Польщі, а тому мало незначну кількість прорадянськи і проросійськи налаштованих жителів. Годі й говорити, що під час другої німецької окупації українська мова була негайно проголошена «офіційною», разом, звичайно. з німецькою. Російської мови за нацистів на Україні наче й не існувало, тобто вона перебувала у такому стані, як зараз, при сучасній незалежній влади.

Таким чином, перераховуючи страшні, колосальні за обсягом біди, які принесла Німеччина нашій державі в ХХ столітті, потрібно згадати не тільки дві світові війни і радикально-екстремістський більшовизм, але і насадження сеператизма в Україні.

За словами Маркса, насильство є баба-повитуха історії. В історії з української незалежностью насильство має своє чітке національне обличчя – обличчя німецько-австрійського мілітаризму і фашизму.

Зараз, коли республіка фактично і юридично відокремилась, прихопивши в якості подарунка від ленінців і троцькістів (таких як Хрущов) величезні території споконвічно руських земель, вона, відкидаючи Митний союз, здивовано і з надією дивиться в іншу сторону. То невже ж Україна за свою «правильну поведінку» щодо Росії так і не отримає від Заходу обіцяних ще Гітлером безкоштовних шарфиків і скляних бус?

Cedars


Соціальні мережі та сервіси:


З поріднених рубрик:

Реклама:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Потрібна допомога

Соціальна мережа для тих, хто допомагає дітям