Виродження замість відродження. Куди ведуть мрії про ситість та безпеку

Куди ведуть мрії про ситість та безпеку

Референдум у Великобританії, хоча і не має прямого відношення до України, але, ймовірно, стане етапом для переосмислення основ української державності. Навіть до самих екзальтованих осіб незабаром почне доходити, що застрибнути в останній вагон поїзда, в якому почали відчіпляти локомотив, вже не вийде.

Існування незалежної України почалося з бажання їжі і безпеки — двох базових людських потреб, якщо вірити відомому американського психологу Абрахаму Маслоу.

Кінець 80-х років в СРСР супроводжувався одночасно і економічною кризою, і розквітом альтернативної історії, яка довела до абсолюту жах перед і без того непростою сталінською епохою. Звідси багато хто робив висновок, що якщо відгородитися від радянської держави незалежними кордонами, це стане гарантією неповторення жахливих сторінок минулого.

Не менш важливим фактором, звичайно, була їжа. Зараз загальним місцем став спогад про те, як ідеологи отримання незалежності кінця 80-х підраховували, скільки кожен українець отримає ковбаси і вареників. За умови, що вся загальносоюзна промисловість, яка була розміщена на території України, дістанеться тільки її жителям.

Виходило, що незалежна держава обіцяє вільне, безпечне і заможне життя. Але «не так сталося, як гадалося». У порівнянні з наступними десятьма роками незалежності радянський криза 80-х вже здавався легкою нежитю. До середини 90-х років половина промисловості УРСР була мертва без будт-яких сподівань на воскресіння. А вчорашні потенційні багатії змушені були радіти секонд-хенду та гуманітарній допомозі.

І з безпекою також не склалося. Хоча війни і репресій вдалося уникнути, але злочинність і смертність від захворювань, алкоголізму та самогубств зросли багатократно. Щось пішло не так. І до кінця 90-х років позначився явний провал ідеї незалежності.

Де ж тоді знайти їжу і безпеку? Союз відновити не можна: по-перше, незручно якось, а по-друге, сусідня новостворена Російська Федерація перебувала на той час у ще гіршій ситуації, на тлі якої навіть своя невдала незалежність здавалася не такою вже й невдалою.

Вихід був знайдений — віддати обтяжливий суверенітет в управління більш успішним європейським країнам. Так народилася мрія про євроінтеграцію, яка тяжіла над Україною більш ніж 15 років.

Однак і тут, м’яко кажучи, все пішло не так гладко.

В ЄС не тільки не поспішили брати Україну, але навіть неодноразово прямо заявляли, що не візьмуть ніколи, або ж у настільки віддаленому майбутньому, що нікого з нинішніх політиків, швидше за все, вже навіть не буде в живих.

Мінімальний з обіцяних термінів — 25 років — з плином часу чомусь не поспішав скорочуватися. Як обіцяв у 2004 році Романо Проді взяти Україну в ЄС через 25 років, так і у 2016 році вже Юнкер говорить про все ті ж 25 роках очікування.

Показово, що по мірі того як відновлювалася економіка самої України, а також економіка сусідньої РФ, ідея євроінтеграції все більше блякла.

Якщо на початку євроінтеграційного шляху негативно до вступу в ЄС ставилися лише 7% українських громадян, то, згідно з даними Інституту соціології НАН України, до 2013 року таких стало вже 28%. Відповідно, і кількість прихильників знизилася з 56% до 41%.

З втратою 7 мільйонів населення Криму і Донбасу, найбільш негативно налаштованого до ЄС, до 2015 року європрибічників стало помітно більше і їх частка зросла до 56%, хоча частка противників залишилася майже незмінною — 25%. А це говорить про те, що євроскептицизм на Україні буде розвиватися і надалі в тій же логіці, що і останні 15 років.

І дійсно, незважаючи на те, що прихильники ЄС заради жаданої євроінтеграції зважилися на фізичне винищення своїх співвітчизників, ніяких бонусів на шляху в ЄС це їм не принесло. Навпаки, Євросоюз став ще далі.

І напевно новим етапом розчарувань стануть два референдуми, які пройшли в цьому році в ЄС. У Нідерландах громадяни відмовила Україні в угоді про асоціацію, яка давно підписана вже навіть з деякими країнами Африки і Латинської Америки.

У Великобританії, як відомо, проголосували за вихід з ЄС. Очевидно, що однією з причин такого голосування стала в тому числі і політика розширення Союзу, що здійснювалася протягом останніх 20 років.

В результаті цієї політики до ЄС потрапив цілий ряд країн, для підтримки економік яких Євросоюзу доводиться докладати значні фінансові зусилля. Україна, вступивши в ЄС, стала б найбільшою і найбіднішою з таких країн.

І про те, що подібну помилку ніхто не має наміру повторювати, українцям цими днями поспішив заявити МЗС Німеччини, який повідомив, що євроінтеграції України немає навіть у планах.

Україна в останні два роки поставила все на кон євроінтеграції, і тепер, коли дана національна ідея блякне на очах, для збереження сенсу існування країни необхідно терміново придумати щось інше.

І ось Клімкін, глава МЗС України, вже заявляє, що Європу на Україні можна побудувати і без ЄС, якщо в Євросоюзі не бажають забирати собі український суверенітет. Ймовірно, попереду якась реінкарнація ідей початку 90-х років про процвітаючу і самодостатню країну з деякою домішкою мрій про євроінтеграцію.

Але, як кажуть, в одну річку не ввійдеш двічі і навряд чи подібна словесна еквілібристика зможе вивести українську державність з глухого ідейного та емоційного кута.

Чверть століття потому багато мільйонів жителів України зможуть свідчити, що а ні ідея незалежності, а ні ідея залежності від ЄС так і не принесли їм жаданої ситості і безпеки.

Денис Селезнев


Соціальні мережі та сервіси:


З поріднених рубрик:

Реклама:

Коментарі:
  • 30.06.2016 at 23:29
    Посилання

    Лучшей иллюстрации к статье и не придумаешь. Сдувшийся шарик. Горько, больно, стыдно.

    Відповісти
  • 01.07.2016 at 11:08
    Посилання

    Найбіднішість України лежить на плечах «національного» олігархату вщент зазлидарювавшого країну.

    Відповісти
  • 09.07.2016 at 08:43
    Посилання

    Могу сказать только одно, чего хотели, то и получили и не стоит искать виноватых.

    Відповісти
    • 12.07.2016 at 10:02
      Посилання

      Винних можна не шукати, бо вони відомі: всі українці винні в тому, що сталося з Україною.

      Відповісти

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Потрібна допомога

Допоможемо дітям жити завтра...