Що таке «гібридна війна» і яке вона має відношення до України?

Що таке «гібридна війна» і яке вона має відношення до України?

Різноманітних війн в історії людства була сила силенна! Навіть історики й викладачі нерідко плутаються, намагаючись пригадати, коли яка відбулася і хто зким воював. Можливо, тому для підкреслення певних особливостей деяких найбільш важливих війн їм дають особливі назви, приміром «Столітня війна» (між Францією і Англією, 1337-1453), «Північна війна» (Швеція та її союзники проти Росії, 1700-1721), «Наполеонівські війни» (Франція та її союзники проти Росії, 1799-1815), «Семирічна війна» (всі проти всіх у Європі і колоніях, 1756—1763), «Опіумні війни» (Китай проти колонізаторів, 1840—1842 та 1856—1860), «Шестиденна війна» (між Ізраілем і Єгиптом, 1967), «П’ятиденна війна» або «Війна 08.08.08» (збройний конфлікт між Росією та Грузією з 8 по 12 серпня 2008 року) й так далі.

Мабуть, тому й в Україні, після «Революції Гідності», аби теж потрапити до історії і не загубитися там випадково, для своєї війни запозичили чи то в американців чи то в росіян таку нині модну назву як «Гібридна війна». Крім креативності і новаційності є в цієї назви ще одна корисна властивість. Ніхто толком не знає, що це значить. А тому майданним та Західним прпагандистам легше ховати за цим словосполученням справжній характер збройного конфлікту на Сході країни. Поняттям «гібридна» в даному випадку можновладні шулери намагаються закріпити в суспільстві думку про начебто дуже нестандартний, вкрай незвичний, ледь не таємничо-містичний характер цієї війни, яка ніби є і одночасно якої ніби й немає…

Майданна влада та її Західні куратори категорично заперечують наявність громадянського конфліуту в Україні. За пропагандистською легендою «Україна – єдина» (в сенсі консолідації суспільства навколо своєї «демократичної влади» і слідування курсом євроатлантичної інтеграції), а війна ведеться з «терористами» та «російськими військами», яки «окупували український Донбас». Майдан стверджує про агресію, окупацію, та «українсько-російську війну», але ні сама евромайданна влада ні Захід цю війну офіційно визнати не можуть, бо не мають доказів і аргументів для того, аби юридично підкріпити свої звинувачення на адресу Росії. Тому й кажуть, що війна ця така, яка не може бути визначена на підставі закону або логіки, бо вона геть унікальна – «гібридна».

Насправді, будь-яка війна за своїм визначенням завжди була, є і буде гібридною. Адже війна це складний синтез військових, політично-дипломатичних та економічних чинників. Тому війна, що зараз йде в Україні, дійсно, є гібридною, як і всі інщі війни, що були до цієї війни відомі людству. І робити вигляд, ніби такої війни, як зараз в Україні, наша цивілізація ще ніколи не знала – це або дурість сама по собі, або примітивна хитрість, що розрахована на невігласів.

Давайте звернемося до першоджерел і з’ясуємо, що значить «гібридна». Гібрид (латинською hibrida, hybrida — помісь) — організм або клітка, отримані внаслідок схрещування генетичних носіїв, що відрізняються один від одного.

Гібридна війна (англійською hybrid warfare) — система вйськових операцій, при здійсненні яких нападаюча сторона не вдається до класичного військового вторгнення, а використовуює різноманітні комбінації військових, політичних, економічних та інформаційних асиметричних відповідей на дії противника.  Нападаюча сторона здійснює стратегічну координацію дій власних та союзницьких підрозділів та агентів, зберігаючи при цьому можливість заперечення своєї участі у конфлікті. Класичними прикладами гібридних військових дій наприкінці XX — початку XXI століть вважаються війни в Афганістані, зокрема, дії СРСР в початковий період афганської війни (1979-1989), а також дії США на підтримку моджахедів і в ході збройної боротьби проти бойовиків Талібану.

Схоже на дії «путінської Росії»?.. Так! Схоже! Особливо, якщо взяти до уваги наявність найважливішої ознаки військової, політичної та економічної «гібридності» – асиметричність.

Згадаємо, у 2014 році, коли карателі рушили на Донбас для придушення народних протестів, коли в бій було кинуто колишню українську регулярну армію і підрозділи всіх колишніх українських спецслужб, а також штурмову авіацію (вона тоді ще була) і танки (тоді ще їх було багато), співвідношення сил між «ЗСУ» і повстанцями було десятеро на одного. Ситуація критична. Але Росія не скористалася законним правом на введення військ. Замість того, щоб задовольнити прохання президента Януковича і відповісти на агресію майданутих відморозків дзеркально, росіяни лише посилили повстанців військовими радниками, ополченцями-добровольцями і деякими корисними дрібницями – даними розвідки, у тому числі супутникового спостереження, сучасними засобами зв’язку та контрбатарейної боротьби, партизанськими засобами протиповітряної оборони тощо. Ну, може, десь колись разок і жахнули через кордон з реактивних систем, але це не принципово (тим більше, що підстави були – «українські» ракети, снаряди і міни – можливо й не навмисне – але під час боїв біля кордону неодноразово перелітали на територію РФ).

Коли порошенківські війська почали цілеспрямовано знищувати промислові та інфраструктурні об’єкти бунтівного Донбасу, Росія не кинулася везти туди нові станки та обладнання, щоб усе відремонтувати та відновити виробництво. Вона відповіла асиметрично – організувала евакуацію кількох стратегічних підприємств регіону (разом із робітниками) до себе – аж до цілком безпечного Сибіру.

Коли божевільні «патріоти», «громадські активісти» і «герої АТО» кинулися посилювати й без того самовбивчу блокаду Донбасу, Росія не стала відповідати адекватною глухою блокадою майданної частини України. Замість цього вона активізувала роботу з пошуку та сттворенню нових ринків збуту для донецьких та луганських постачальників.

Отже, ми бачимо, що асиметричність є. Тобто певні ознаки «гібридності» маємо. Можемо тепер казати про те, що «Росія веде гібридну війну проти Ураїни»?.. Ні! Не можемо. З двох причин.

По-перше, роль Росії не виняткова. Віддати їй всі лаври було б нечесним по відношенню до інших «гібридних» учасників війни в Україні. Адже США, Ізраїль, Велика Британія, Німеччина, Польша, Литва, Угорщина, Чехія, Канада, Японія, Австралія та інші представники «цивілізованого світу» всіляко підтримують маріонетковий київський уряд, постачають «ЗСУ» танки та іншу бронетехніку, артилерійські системи, спеціальне обладнання та спорядження, надсилають до нас своїх військових радників, інспекторів та інструкторів, забезпечують рекрутинг найманців з усього свту – врешті-решт фінансують війну в Україні, забезпечують її політичне, дипломатичне та інформаційне прикриття… І при цьому ніхто і ніде в ООН, Держдепі чи Європарламенті проти цього не протестує і санкцій до організаторів цього процесу не завпроваджує. Ніхто не каже, що США, Ізраїль, Канада, Польща та іншіі «захисники демократії» ведуть гібридну війну проти України, або, принаймні – її немайданної частини.

По-друге, для того аби твердження, ніби все, що відбувається на Сході, то «Російська гібридна агшресія проти українського народу», було справедливим, «гібридні» дії повинні мати для цієї війни визначальний та вирішальний характер. А що в нас є, окрім вже згаданого? За офіційними даними майданних генералів (яким, до речі, важко вірити на слово), на непідконтрольних Києву територіях перебуває від 3 до 9 тисяч «російських військових». І це все?!. Невже ж ці мізерні 9 тисяч здатні окупувати таку величезну територію, успішно протистояти 75 тисячам вояків «ЗСУ», зосередженим на лінії зіткнення, та ще й тримати у покорі і не пускати в обійми «единої України» більш ніж 2 мільони місцевих жителів? Вони хто, ті росіяни – кіборги, термінатори чи дункани-маклауди?..

Очевидно, що вирішальну роль у збройному протистоянні на Донбасі відіграє не Росія і не її військові. Там, на Сході України, живуть наші земляки, українці, руські люди, яких самозванна майданна влада позбавила елементарних громадянських прав. Вони воюють за те, щоб залишитися тими, ким вони є, ким були їхні предки, вони вооють за те, щоб іхні діти жили в нормальній, справедливій, православній державі, а не в бандеро-нацистському концтаборі чи євро-педерастичному борделі. Вони вооють з іншими нашими земляками, теж українцями – тими що не хочуть бути руськими людьми, а хочуть бути «європейцями», і готові повбивати тих, хто не зрадив свій народ, хто не погоджується йти разом з іудами «у Європу».

От і вся «гібридність». Коли українці воюють з українцями – як ти цю війну не називай – а вона громадянська.

Славко Яценко



З поріднених рубрик:

Реклама:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Потрібна допомога

Допоможемо дітям жити завтра...