Біля розбитого корита помилкових очікувань

Україна біля розбитого корита помилкових очікувань

Основний політичний підсумок літа в Україні полягає в тому, що офіційний Київ так і не зміг зважитися на виконання Мінських угод. Причини цього невиконання банальні та багаторазово обговорювалися експертами: нинішня «офіційна» влада в Києві настільки слабка, що не може взяти під контроль незаконні збройні формування, що виникли внаслідок незаконного захоплення влади в країні. Вона настільки слабка, що не може їх роззброїти і змушена включити до складу офіційних військових з’єднань. Слабка настільки, що навіть не може винести в суді вирок колишньому командиру одного з таких збройних формувань, бо це може підірвати ситуацію в країні.

Порошенко не зрозумів, що його здатність виконувати Мінські угоди, незважаючи ні на що, у тому числі незважаючи на будь-який тиск всередині країни, є лакмусовим папірцем ставлення до нього з боку світових еліт. Президент, який не може на практиці реалізувати підписані його представником папери, нікому не цікавий, і ніхто його не буде сприймати всерйоз. Отже, якщо у нього немає зовнішньої легітимності, то ніхто його і не буде утримувати ззовні, а саме на факторі зовнішньої легітимності з боку США і ЄС (Німеччини та Франції) і тримався нинішній нелегітимний київський режим.

Це означає, що Росія сьогодні не має з українського питання ніяких зобов’язань перед США і ЄС – це їх люди не виконують домовленості Мінська-2, це вони не можуть забезпечити дотримання Києвом зобов’язань. Тому на Росію звалити провал Мінська-2 сьогодні вже не можна. І Заходу, відповідно, треба якось самому розрулювати процес і робити так, щоб не зганьбитися. Тому це США і ЄС сьогодні повинні пропонувати Росії варіанти виходу з ситуації, що склалася.

Те, що влада перебуває в такому положенні через два з половиною роки після перевороту, насправді означає вирок такій владі в цілому і Порошенку особисто, оскільки не може влада в будь-якій країні світу залежати від декількох сотень озброєних бандитів. Якщо ж вона залежить, то владою вона є тільки номінально, в той час як реальна влада в країні належить тим, хто має право на застосування зброї. І це сьогодні явно не Порошенко. Безцінний для формування нового «українського» проекту час бездарно розтрачено даремно. В результаті влада Порошенка сьогодні валяється в багнюці, а на руїнах України готується остання для української державності спроба здобуття «самостійності». Але поїзд уже рушив. І про це свідчить надто багато.

Стратегія нескінченного затягування переговорів, про яку так багато і з опорою на історичні приклади писали деякі київські експерти і політики, яка призведе до виснаження Росії і націлення на неї підвищеного політичного тиску з боку Заходу, виявилася помилковою. Основна її помилка – у неправильному розумінні поточних світових процесів і розстановки, факторів сил і слабкості основних світових гравців. Всі основні передумови такої стратегії виявилися в останні три місяці жорстко знищені ходом світових подій (Брексіт, вибачення Ердогана, готовність США не збільшувати напередодні президентських виборів тиск на Росію, а, навпаки, як продемонстрували останні 13-годинні переговори Лаврова і Керрі, враховувати її інтереси за всім спектром світової проблематики).

У результаті Київ замість того, щоб рухатися вперед, у напрямку цивілізованого вирішення громадянського конфлікту, бездарно втратив час – основний ресурс будь-якого перевороту, і зараз знаходиться біля розбитого корита. І це розуміють всі основні політичні гравці як в самій Україні, так і за її межами.

Що сталося за останні місяці? Виходом з ЄС Британія, по-перше, завдала серйозного удару по всій політичній ідеології нового українського проекту відомого як «євроінтеграція». Після того, як батьки-засновники ЄС біжать з проекту, а на черзі інші провідні країни – Франція, Голландія, Італія, Греція, Німеччина, про яку євроінтеграцію може йтися? Куди йти – у союз, який ось-ось розвалиться? І це все тільки для того, щоб позлити Москву? Звичайно, це несерйозно.

По-друге, ще більш серйозний удар Британія завдала по фінансово-економічним підвалинам євроінтеграції України, оскільки бюджет ЄС після виходу одного з трьох основних спонсорів «великого європейського майбутнього» різко скоротився, і його не те що не вистачить на Україну, на своїх не вистачить. І той європейський політик з країн-донорів, який сьогодні своїм виборцям на тлі всьогосвавілля, що твориться в Європі, скаже, що необхідно затягнути паски і ще більше виділяти коштів з національного бюджету на підтримку євроінтеграції, може відразу подавати у відставку, щоб не завдати ще більшої шкоди своій партії. І в цьому плані у Києва взагалі немає ніяких європерспектив, тому що ніхто в Європі не буде платити за цей банкет, навіть за вимогами з Вашингтону.

По-третє, як засвідчили два останні роки, тактика придушення Росії у вигляді санкцій не принесла її ініціаторам абсолютно ніяких результатів. Навпаки, сільське господарство Росії за ці роки серйозно зміцніло, і виробники вимагають від вітчизняного уряду і президента продовжити санкції щодо США і ЄС. Промисловість режим санкцій витримала, оборонка –так само, а рубль навіть зміг почати відв’язуватися від цін на нафту. Тобто, економічно Росія вистояла, а політично за ці два роки зробила такий крок до відновлення імперської величі, який на початку нульових ніхто і уявити собі не міг.

По-четверте, МВФ не поспішає надавати Україні нові кредити і, судячи з усього, формує зараз належну базу для того, щоб мати законний привід взагалі в фінансовій допомозі Києву відмовити. Спочатку директор МВФ Крістін Лагард сказала, що для отримання подальших кредитних траншів МВФ Києву необхідно врегулювати питання з усіма кредиторами (відповідно, і з Росією). А днями МВФ звинуватив Україну в незаконному випуску фіктивних цінних паперів. Тобто Київ позбавляється зовнішньої легітимної фінансової підтримки.

По-п’яте, зовсім несподіваний удар під дих всьому київському політичному й ідеологічному бомонду завдав відразу після Brexit Ердоган, який дуже швидко оцінив принципово нову геополітичну ситуацію, що склалася у світі, і приніс свої вибачення Володимиру Путіну за збитий російський літак. Можна по-різному ставитися до Ердогана, але те, що цей крок вимагав від нього дуже серйозних зусиль, – сумнівів не викликає. Чи готовий до такого кроку і відповідних репутаційних втрат Порошенко? Ні, якби був готовий, давно б розмазав всю необандерівську шушваль по кутах, а так – це вони його тримають як зіц-голову.

І, по-шосте, режим санкцій, під який Росія потрапила через американську протидію, швидше за все, закінчиться взимку 2017 року. Відповідно, виникає ще більше питання серед українців: а заради чого тоді все затівалося, заради чого зруйнована промисловість, сільське господарство, заради чого народ повсюдно зубожів, загинуло стільки людей по обидва боки фронту, щоб потім просто так взяти і сказати – ну, не вийшло?

Тобто за підсумком двох останніх років Росія серйозно посилилася, а Україна серйозно ослабла, що робить риторичним питання про те, за яким сценарієм піде подальший розвиток подій. Розуміють це все і в Києві. Відповідно, нині все помилкове різноманіття сценаріїв подальшого розвитку України зійшлося до двох, а реально – до одного сценарію збройного перевороту. Тільки в двох його специфікаціях – або спочатку спроба силовим способом вирішити питання з ЛНР і ДНР і потім, після чергової поразки, переворот, або відразу переворот через суто внутрішні (політичні або економічні) причини, коли буде вже не до розборок з ЛНР і ДНР. Про те, що саме так сьогодні виглядає майбутнє України, свідчить надто багато.

Наприклад, днями один з депутатів блоку Петра Порошенка висловився за необхідність введення воєнного стану. Зрозуміло, що зроблено це у вигляді вкидання, щоб подивитися на реакцію інших політичних гравців, а також підготувати психологічно населення. Але одночасно це вкидання свідчить про ті кулуарні дискусії в команді Порошенка, що не вихлюпуються у відкритому вигляді на публіку. Тобто погіршення ситуації в країні до того рівня, коли можливо буде ввести воєнний стан, у тому числі і для того, щоб не допустити дострокових перевиборів у Раду, не просто розглядається, а вважається одним з найбільш ймовірних варіантів розвитку подій. А таке можливе в одному з двох випадків – військового заколоту або військової поразки на Донбасі.

Як відзначають експерти, «до введення воєнного стану налаштовує, швидше за все, навіть не запекла обстановка на Донбасі, а страх перед тим, що відбувається всередині«незалежної», уряд Порошенка побоюється державного перевороту, подібного до турецького, введення особливого режиму допоможе довше протриматися при владі і не допустити нового «майдану». Залишається дочекатися 1 серпня, саме на початку серпня планується введення стану в країні, ось тоді і стане зрозуміло, які плани у Києва і його господарів з Білого дому. Чи буде це початок нового витка війни або спроба втихомирити невдоволення населення, поки незрозуміло, але щось точно готується. Хунта відчуває, що втрачає контроль над ситуацією, тому піде на все, що завгодно, бо втрата влади для кривавого режиму – це найстрашніше».

У Києві розуміють і поточні міжнародні тенденції: «На сході триває ескалація конфлікту, і тільки вчора загинуло 7 українських військових. До Києва рухається Хресна хода УПЦ МП, яка також викликає резонанс у суспільстві і може закінчитися кровопролиттям. Ситуація в економіці гнітюча, що підсилює соціальну напруженість і конфлікт інтересів між групами впливу. Ряд парламентських партій (насамперед, «Батьківщина», «Опоблок» і Ляшко) розгойдують ситуацію на дострокові перевибори до Верховної Ради, розраховуючи змінити баланс сил на свою користь.

На Заході відчувається втома від України, і ми бачимо, як починає згортатися допомога, а Вашингтон, Берлін і Париж тиснуть на Київ, проштовхуючи Мінськ-2. З програми Республіканської партії США під тиском Трампа прибирають пункт про надання летальної зброї Україні. Все це послаблює позиції президента Порошенка і уряду Гройсмана. Україна входить у найпотужнішу смугу турбулентності, яка почне посилюватися до осені. Я нагадаю, що Януковича вигнали, перш за все, тому, що він допустив ситуацію, коли в центрі Києва системно застосовувалося насильство щодо невинних громадян. Очевидно, що чинний президент сьогодні опинився перед таким же викликом. «Чорний лебідь» знову прийшов в Україну».

Але набагато більш знаковим явищем, дуже добре свідчить про реальні настрої в Києві, стали останні заяви українського політолога Вадима Карасьова, щочасто миготять на російських телеекранах: «Не дивлячись на зусилля президентської команди, країна повільно, але впевнено вповзає в системну суспільно-політичної кризи. Чому? Можна тут наводити багато прикладів, але головна причина цієї кризи, яка нас чекає восени, у тому, що політична система зжила себе. Політичний режим, який в Україні з’явився влітку 2014 року і який можна назвати «режимом ні війни, ні миру», зжив себе. Усе. Ресурсу такого петляння, внутрішньополітичного, зовнішньополітичного, балансування між війною і миром, відкладання реалізації Мінських угод і взагалі нерозуміння того, що робити далі, коли в 2017 році санкції знімуть або послаблять, немає.

Загалом, потрібна нова східна політика. А хіба не так? Ердоган чомусь написав лист. Написав лист. Але він пішов на це і нічого, корона не впала? Не впала. Значить і нам доведеться теж якось це робити. Або це зроблять нові люди. Це теж треба розуміти. Світ змінюється дуже швидко. Це як у калейдоскопі – раз, і картинка інша. І тоді нові люди змушені будуть займатися новою зовнішньою політикою. Як західною, так і східною.

Питання Brexit і референдум у Голландії дуже важливе, тому, що коли ми взяли Захід як точку опори…, для нинішнього режиму Захід – це точка опори, і якщо Захід починає розмагнічуватися, розслаблятися, розсипатися, ставати дифузним, то зрозуміло, що ця точка опори стає болотом. А іншої точки опори немає. Немає ні внутрішньої. До Росії? До речі, а вони вже не приймуть двовекторність, щоб ви знали. Про це забудьте. Або ви НАШІ, і ви в стороні. Ось так зараз там ставлять питання».

І, нарешті, головне: «Політика влади повністю зв’язала себе з зовнішньополітичним чинником, з прогнозом на те, що Росія буде розвалюватися, а ми ні, що Захід буде постійно тиснути на Росію, і війна між Заходом і Росією – це на сто років».

Власне кажучи, це фінал. Карасьов, при всіх інтелігібельних нюансах його особистості, людина в Києві не остання, і людина далеко недурна. Все, що він сказав, а тим більше з урахуванням того вигляду, з яким це було сказано, означає інтелектуальну капітуляцію. Що це означає. Що частина київської еліти прийняла поразку проекту Майдан як даність, як факт. Вони бачать, що Захід кинув не те що Україну, а Туреччину; Євросоюз розколотий всередині і через Україну він не те що не буде воювати з Росією, санкції не буде продовжувати. Гру програно і надовго. Україна залишається в російській зоні впливу. І з цим треба щось робити, знову затівати пісні про слов’янське братство і про те, що «дай, господине, води попити, а то так їсти хочеться, що аж переночувати ніде». Тобто знову повернутися в домайданний період і знову підсісти на російські дотації.

З цим, звичайно, сперечається «правий фланг», готовий битися до останнього українця за ідеали історії, совісті, нації, честі і сенсу життя, які помилково зрозуміли. Зіткнення цих сил неминуче, тому що надто зріс тиск всередині «київського котла» і скинути його, навіть почавши чергове загострення на Донбасі, вже не вийде. Режим київської хунти увійшов в стадію самоліквідації. І тут будь-які зовнішні припарки легітимності будуть марні – фашистських правих ніхто не визнає, але Україна надовго зануриться в стан «Дикого поля»: «Коли закінчаться запаси на складах дистриб’юторів – продукти подорожчають у десятки разів. Кордони з Росією – «дороги життя», завдяки яким вижили, наприклад, ми, у вас за винятком пари областей – не буде. Квартира без водопостачання та електроживлення перестає бути придатним для життя місцем доби через три влітку, і через кілька годин – взимку. Це також майте на увазі. Дуже не зайвим буде почитати літературу з виживання в екстремальних умовах, в умовах громадянських воєн та інших збройних конфліктів. Тільки нормальну, складену грамотними інструкторами. Правда, найперший пункт будь-якої такої книги твердить – якщо є хоч незначна можливість відносно безпечно покинути територію, особливо перед початком конфлікту, – навіть не роздумуйте, дійте, час обмежений».

І тут, звичайно, знову виникає головне питання – питання про нашу російську силу і слабкість. Чи дозволимо знову за російський рахунок «банкувати на Банковій», піднімаючи український тризуб і фінансуючи русофобські сили всередині країни за наш же рахунок, або зможемо жорстко поставити питання про те, що буде і як, в тому числі, і, перш за все, в національно-культурної сфері, долаючи цей глибоко ворожий і небезпечний розкол всередині російського народу на якісь там гілки.

Як засвідчив гіркий досвід останніх років – фінанси, економіка, політика і навіть військові аспекти завжди будуть вторинні порівняно з національно-культурною ідентичністю. Нинішній розкол і, по суті, війна російського народу з самим собою в Україні стала наслідком глибоко помилкової, катастрофічно помилкової національної більшовицької політики в СРСР, наслідком якої і став розпад країни за національним поділом. Був би інший устрій – можливо, країна і розпалася б, не виключено, але Росія була б сьогодні не в нинішніх кордонах, що, до речі, не головне, а в іншій національно-ідентичній якості, що набагато важливіше.

Юрій Баранчик
Фото: Наталя Шишкова



З поріднених рубрик:

Реклама:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Потрібна допомога

Допоможемо дітям жити завтра...