Чому Україну не покликали на саміт «великої двадцятки»

G20

G20. Магічна формула міжнародної економічної політики світу. Сюди прагнуть потрапити хоча б у якості спостерігачів або гостей. G20 – своєрідна візитна картка успішності держави. Бути тут, значить мати вагу.

У Китайський Ханчжоу на бажаний саміт Україну не запросили. Одне з найстаріших і найкрасивіших міст на нашій планеті зібрало у себе клуб урядів і глав центральних банків держав з найбільш розвиненою економікою, що розвивається. Членами двадцятки є найбільші національні економіки й Європейський союз. ЄС представляє голова Європейської комісії і голова Європейської ради. G20 представляє 85% світового валового національного продукту, 75% світової торгівлі (включно з торгівлею всередині ЄС) і дві третини населення світу.

Однополярний світ давно канув у лету і на його уламках оформляється кілька рівноцінних центрів впливу. Учасники саміту обговорювали вироблення правил подальшої співпраці в нових умовах, пошук інструментів для забезпечення високих темпів світового економічного зростання в найближчі п’ять, десять, двадцять років. Вся атмосфера свідчила про те, що лідери найбільших економік націлені на розвиток і приїхали сюди домовлятися.

І тим сумніше для лідерів нинішньої України було дізнатися, що українська тематика виявилася поза обговоренням. І як не прагнув президент України Петро Порошенко потрапити в число запрошених, на саміт він не потрапив. Для української влади це дуже тривожний знак. Глава держави сподівався, що саме тут, у Китаї, йому вдасться ще раз повірити у всеосяжну підтримку курсу української влади на євроінтеграцію і протистояння з Росією.

У Ханчжоу багато точок було розставлено зовсім не так, як очікувалося в Києві, особливо з урахуванням того, що особа, яка озвучила під час саміту формальні висловлювання, що певною мірою стосуються України, вже через два місяці буде передавати справи наступнику. Сьогодні її політична вага фактично дорівнює нулю. Кульгава качка вона і є.

При цьому заяви іншого західного геополітичного гравця (поки в США триває виборча кампанія, Лондон, а не Вашингтон є виразником думки західних фінансових груп) – прем’єр-міністр Великобританії Тереза Мей взагалі жодним словом не торкнулася України. Мало того, вона вважала за краще активно обговорювати з президентом Росії питання розширення економічного співробітництва.

Керівнику провідної економіки Єврозони Ангелі Меркель також було не до України. У неї у самої турбот вистачає з регіональними виборами. Зайнятість пані Меркель власними проблемами в результаті зірвала заплановані зустрічі в так званому «нормандському форматі» на полях саміту. Крім Росії в ній брав участь лише один Олланд, який в Європі теж вважається «кульгавою качкою» і до його голосу мало хто прислухається.

І Києву доведеться змиритися з тим, що країна, яка угробила власними руками одну з найбільших в світі економіку, що дісталася в спадок, більше не представляє ні для кого інтересу.

Київській владі залишається розсипатися звинуваченнями на адресу європейських «союзників», які в обхід санкцій один за одним почали відновлювати торговельні відносини з Москвою. Є правда у них надія, що після президентських виборів Вашингтон наведе в безладних західних лавах «порядок». Але така позиція київських політиків тільки ще більше наголошує на нездатності прийняти реальність – що Україна опинилася на периферії світових геополітичних інтересів.

«Для того, щоб на Україну перестали дивитися як на тягар, необхідно зосередитися на внутрішніх проблемах країни, – вважає український політик Володимир Олійник. – Україні треба співпрацювати з найближчими сусідами, максимально відновивши відносини з Росією. Але це завдання не для цієї влади. Нинішня київська влада в глухому куті, з нею ніхто не хоче домовлятися, бо вона здатні порушити будь-які угоди. Договір з Порошенком не вартий не тільки паперу, на якому він написаний, але навіть і чорнила. Тому його ізольовано».

У Києві ще час від часу можна почути здорові голоси, але з кожним днем вони звучать все рідше й рідше. І разом із ними зникає остання надія на порятунок і відродження колись благополучної, а нині багатомільйонної країни, що жебракує.

Поки що багатомільйонної.

Іван Сірко



З поріднених рубрик:

Реклама:

Коментарі:
  • 13.09.2016 at 12:35
    Посилання

    Вопрос к автору статьи, как он видит сотрудничество с государством, которое рассматривает твою страну в качестве своей личной собственности, оккупировала твои территории и помогает войсками, солдатами и наемниками террористическим организациям захватившим территории?

    И кстати может про Украину и не говорили официально на саммите 20-ки, но до него Путин кричал что нормандский формат умер, а после сказал, что это единственная возможность и будем продолжать. Так что может и не говорили официально про Украину, но главе РФ за нее насовали основательно. И странно, что такой важный факт, автор статьи предпочел проигнорировать.

    Відповісти

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Потрібна допомога

Зупиніть громадянську війну в Україні!