Казка стала бувальщиною: Україна більше не російська, вона – європейська…

Україна Європейська

Мені важко зрозуміти українців, дивуюся всьому, що відбувається в їхній країні. Причина банальна і полягає в тому, що сьогодні Україна нарешті стала рівно такою, якою прагнула стати всі роки свого незалежного існування. Вона стала не російською, не проросійською, а саме українською та європейською.

Гостям з Росії завжди було складно відрізнити Київ, а тим більше Харків, Донецьк чи Одесу від будь-якого південнорусього міста. Росіянам здавалося, що по обидва боки кордону живуть одні і ті ж люди, які говорять однією мовою і думають приблизно про одне й те саме. Отже, майбутнє України і Росії має бути спільним. Однак українці вважали інакше. Вони хотіли жити в своїй державі за своїми законами, і розмовляти своєю рідною мовою. В принципі, нічого поганого в цьому немає. Зрештою, чому росіяни, німці чи французи мають право на свою державу, а українці ні? Хочу особливо наголосити, що йдеться саме про українців, представників тієї самої титульної нації, яка привласнила собі право визначати майбутнє країни.

Всіх, хто думає про «один народ», хочеться послати в 1917 рік, коли зникла Російська імперія, і на частині її території через 5 років була створена Українська Радянська Соціалістична Республіка. Саме в ті смутні часи «один народ» поховали, а у жителів південно-західного краю Русі з’явилася своя Батьківщина, тоді ще в складі СРСР.

Понад два десятки років, що минули з моменту розпаду Радянського Союзу, українцям здавалося, що єдиною перешкодою для процвітання їхньої країни є якісь «злидні». Найчастіше ці самі «злидні» мали «радянське» або «російське» коріння.

Погані дороги, неефективні підприємства – це спадщина «совка». Корупція, авторитаризм, хабарництво і непрохідна тупість чиновників – це спадщина «азіатської Московії». Українці були переконані в тому, що варто тільки покінчити з ненависним «совком», остаточно відірватися від Росії, і рядки українського гімну «запануємі ми, браття, у своїй сторонці» стануть реальністю.

Так звана «революція національної гідності» нарешті позбавила українців від «совково-російських злиднів». Влада стала такою українською і такою європейською, про що і подумати раніше було неможливо. Однак чому ж тепер українці незадоволені? Вищим керівництвом країни, яке де-факто призначається в посольствах відомих країн? Європейськими реформами за рецептурою МВФ? Вони обурені розгулом бандитизму всією країною? Але ж насправді після лютневого перевороту Україна повернулася в ті чудові часи махновщини і петлюрівщини, настільки романтизовані українською пропагандою. Українська казка стала бувальщиною!

Українцям можна було б поспівчувати, якщо б не одне «але» – вони самі зробили свій вибір. Вони хотіли бачити у владі українських патріотів, і вони отримали у владі справжнісіньких українських патріотів. При цьому всі слова про те, що хтось когось «зрадив», є повним маренням. Зрада – це коли хтось спочатку був порядною людиною, а потім її шайтан поплутав. Нинішніх українських патріотів, судячи з їх біографій, шайтан поплутав прямо в дитячій колисці.

Невже Петро Порошенко став олігархом після «євромайдану», а Кличко – тільки після обрання мером різко втратив здатність ясно і чітко висловлювати свої думки? Можливо, українці не мали можливість побачити відео з головним «радикалом» країни Олегом Ляшком, де той зізнається в тому, що робив свою кар’єру одним відомим місцем? Або про кривий життєвий шлях бабусі української політики Юлії Тимошенко нічого не було відомо? Та й та «свіжа кров», яку влили в українську політику після «євромайдану», нічим не краща за стару.

Прокручуючи в голові всю новітню історію України, мені так і не вдалося знайти того політика, до якого можна ставитися з повагою. Президенти, прем’єри, міністри – клейма ніде ставити. Тільки ж вони всі не з Місяця прилетіли…

Чому ж українцям так не щастить з лідерами? Можливо, з тієї простої причини, що вони самі хочуть чути брехню? Чи тому, що для оцінки моральних, інтелектуальних і ділових якостей українцям досить одягненої на людину вишиванки і знання рідної мови?

Можливо, прості українці самі вважають нормою хамську поведінку народних обранців? Зверніть увагу, рейтинг жодної партії не був зруйнований, як хтось із її членів сильно обгидився. Збрехав, вкрав, нажерся горілки, набив колезі морду – і нічого… трошки відсидівся в політичному відстійнику і знову сплив, і знову вчить народ розуму, честі і совісті…

Найцікавіше в тому, що всі ті «злидні», які, на думку українців, заважали їм «панувати», довгі роки утримували політичну систему країни в більш-менш стабільному стані. Вони були корумповані, порочні, ніколи не були щирими друзями Росії, але саме вони своїми чіпкими ручками тримали країну від розпаду. Українці позбулися «злиднів» – настав повний хаос, і розвалилася країна. Ні, звичайно ж, українці, як і всі народи, мають право на свою державність, тільки створити її не можуть.

Багато російських експертів досі вважають помилкою Кремля визнання українських президентських і парламентських виборів 2014 року. Однак чому Росія не повинна визнавати волевиявлення українського народу? Чим відрізняється вибір жителів Криму, які проголосували на референдумі за вихід зі складу України, від вибору українців, які обрали своїм президентом Порошенка? Нічим. Вибори в Україні легітимні, і приєднання Криму теж легітимне. Ну, а Росія завжди з повагою ставилася до вибору українського народу…

Повсякчас, коли мої російські друзі дивуються з приводу мого ставлення до трагічних подій в Україні, я згадую діалог на шлюборозлучному процесі барона Мюнхгаузена з дружиною Якобіною з комедії «Той самий Мюнхгаузен»:

«-Поясніть, чому розлучайтеся? Як же це: 20 років все добре було, і раптом така трагедія?
– Вибачте, пане суддя, 20 років тривала трагедія… І тільки тепер має бути все добре».

Саме так, панове, більше двох десятків років в Україні тривала трагедія, і тільки тепер все обов’язково буде добре.

Багато ворожать, коли ж все-таки Росія покладе край українським неподобствам? Чи не варто скористатися американським досвідом зміни неугодних режимів, і провести спецоперацію? Однак головна проблема не в тому, щоб посадити на київський «престол» проросійського політика і повернути Україну в зону свого впливу. Посудіть самі, мине кілька років, відбудуться чергові вибори, і половина України знову проголосує за якогось національно-стурбованого демагога!

Для Росії рішення «українського питання» полягає не в зміні влади в Києві, тим більше не у вирішенні за свій рахунок фінансово-економічних проблем, а в зміні свідомості людей. Необхідно, щоб кожен українець, нарешті, зрозумів, до якої катастрофи веде націоналізм і прямування країни прозахідним курсом.

Інших способів лікування від свідомої зарази, крім як надати можливість українцям на власній шкурі відчути всі її принади, просто немає. А Росія, звичайно, колись прийде на допомогу братньому народу та допоможе навести порядок, тільки українці спочатку повинні цього дуже сильно захотіти…

Сергій Бєлов



З поріднених рубрик:

Реклама:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Потрібна допомога

Соціальна мережа для тих, хто допомагає дітям