Манія перейменувань: чому влада протегує Мазепу та Шептицького

Манія перейменувань: чому влада протегує Мазепу та Шептицького

Перейменувальний свербіж у владі ніяк не вгамовується. Поряд з присвоєнням Московському проспекту імені Бандери, переназвані також вулиця Луначарського (на Митрополита Шептицького) та вулиця Миколи Островського (на Патріарха Мстислава Скрипника).

Крім того, «архієпископ» та голова інформуправління Київського патріархату Євстратій Зоря зайнявся активним лобіюванням Івана Мазепи. З наміром пришпилити вивіски з його ім’ям на всіх будівлях по вул. Лаврській, де знаходиться Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра.

З 1919 р. по 2007 р. ця вулиця мала назву Січневого Повстання. А ось як вона називалась в різні періоди історії:

У Київській Русі – Іванівський шлях (з’єднував Поділ з Печерськом).

З початку XIX ст. – Нікольська (на честь Нікольського собору, побудованого у 1696 р., пізніше знищеного більшовиками).

В роки німецької окупації – Ріттер фон-Шоберт-штрассе (в пам’ять гітлерівського льотчика-генерала).

У часи В. Ющенка вона вся стала Івана Мазепи. Після протестів православної громадськості та частина, яка йде до Лаври, отримала сьогоднішню назву – Лаврська. Нині саме на цю частину і зазіхає Зоря з «філаретівцями».

Цікаво, що традиція називання вулиць у незалежній Україні залишилась радянська. Не Мазепинська (і не Бандерівська, Шептицька, Скрипниковська тощо), а саме – Мазепи. Тобто київські чинуші начебто подарували її давно стлілому гетьману?

Однак на такій підставі виходить, що мазепинські нащадки, якщо такі знайдуться, теоретично можуть пред’явити права на володіння територією? Або хоча б на «роялті», використання бренду?.. Втім, це так, до слова.

Ще коли Мазепа – радник юного Петра у боротьбі проти Польщі – був у фаворі у російського государя, він отримував від нього величезні матеріальні «бонуси». Про це або замовчують, або не знають, вірніше, не хочуть знати апологети Мазепи, що вихваляють гетьмана за храмобудівництво.

Це, звичайно, дуже добра справа – будувати храми. Але для спасіння душі людині набагато важливіше не звершити гріхопадінь, які потім неможливо виправити. Адже якщо благочестива людина не втримається від падіння в страшний гріх і загрузне в ньому, чи допоможуть йому колишні благодіяння?

Це питання перше.

А друге таке: так, Мазепа будував храми, але з якою метою? Чи не бажаючи «відкупитися від Бога» за свої гріхи? Як, приміром, іноді чинять кримінальні «авторитети», яким сняться страшні сни.

Не хочу засуджувати ані Мазепу, ані цих авторитетів за подібні пожертвування. Звичайно, церкви на неправедні гроші будувати не можна, але тут вже нічого не доведеш. А раптом вони – і Мазепа, і пізні «злодії в законі» – в ті самі моменти, коли давали гроші на Церкву, щиро сподівалися на власне покаяння…

Втім, все це лише здогадки. Звичайно, за побудовані храми Мазепі подяка. (В тому числі і за той Нікольський, який Зоря та інші розкольники намагаються використовувати для перейменування Лаврської – не в Нікольську, як вона звалася історично, ні, – в Мазепи).

Але як «подякувати» йому за православні будинки Божі, у яких після змови Мазепи з Карлом шведські окупанти влаштовували конюшні? Яке проспівати гетьману за це «величаніє»? Є така старовинна приказка: «Ти храм не будуй, а сироту влаштуй». Вона – ілюстрація головної заповіді порятунку: про любов до Бога і ближнього.

Бо: «Як хто скаже: Я Бога люблю, та ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить?» (1 Ів. 4:20). «Іісус же промовив йому: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять..». (Мф. 22:37-40).

Храми Мазепа будував, так. Не будемо поточнювати, за чиї гроші, бо за 20 (!) років в служінні Петру Першому збагатився він колосально. Став олігархом, і багато в чому – завдяки саме тому «москалю», який дарував йому землі, маєтки, гроші.

Є дані (в більшості своїй від нинішніх «промазепинських» інстанцій; вони вимагають серйозної перевірки), що гетьман приділяв велику увагу розвитку церковних шкіл, створив Чернігівський колегіум, опікувався Києво-Могилянську академію.

Гаразд. Зрештою, навіть якщо це були гроші Петра, але ж не витратив Іван Степанович усе на кабаки та баб, а частково віддав Церкві. Але скільки сиріт він влаштував? Або, ширше кажучи, скількох ближніх полюбив?

Багато які документи, на жаль, свідчать якраз про протилежне. Про жорстокості Мазепи та його зраду. Можливо, він був хворий роздвоєнням особистості. Спочатку тяжко грішив, а потім кидався замолювати гріх і умилостивляти Бога, щоб… згрішити знову. Це достовірно невідомо. Відомо лише одне: Мазепа анафематствуваний, і анафема лежить як на ньому, так і на тих, хто намагається його звеличувати.

Мазепа проклятий не за те, що «просто» зрадив російського царя. А за те, що порушив присягу Помазанику Божому на святому Хресті та Євангелії. Тобто Петро тут і ні до чого. Перед Богом зрадник клявся. Хоча ніхто за язик не тягнув. Так само, як анафема Філарет (Денисенко) відлучений за аналогічне клятвопорушення вже в наші часи.

Є якийсь глибинний, містичний сенс в тому, що анафему Мазепу підтримує розкольницький Київський патріархат. І справа тут тільки в тому, що дана націонал-політорганізація, з цілком зрозумілою логікою, обрала собі за зразок стародавнього «націонал-героя».

Тут наявна своєрідна, яка стала «альтер его» для лицемірів та фарисеїв, естафета зради і відступництва. Від Кого? Від Христа Спасителя. Ті ж визначення можна віднести і до інших, так би мовити, дипломантів від релігії у «всеукраїнському конкурсі» на вуличне звеличення.

Андрій Шептицький

Скільки про нього писано-переписано. Скільки опубліковано матеріалів про його співробітництво з гітлерівськими окупантами. Але ні, все ж таки Київрада віддає йому одну з великих вулиць на Лівобережжі столиці.

Коротко повторимо. Два вражаючих документа, що характеризують цього «святенника» УГКЦ.

1. Особисте послання Адольфу Гітлеру. Саме з приводу взяття німецькими військами православного Києва, де нинішні вищі чиновники віддали «митрополиту» вулицю: «Ваша Екселенціє! Як голова Української греко-католицької церкви, я передаю Вашої Екселенції мої сердечні вітання з приводу оволодіння столицею України, златоглавим містом на Дніпрі – Києвом!.. Українська греко-католицька церква знає про істинне значення могутнього руху Німецького народу під Вашим керівництвом… Я буду молити Бога про благословення перемоги, яка стане гарантією тривалого миру для Вашої Екселенції, Німецької Армії й Німецького Народу. З особливою повагою, граф Андрій Шептицький, митрополит».

2. Вітальне послання Іосифу Сталіну. Відправлено на наступний день після взяття Львова Червоною Армією у 1944 році. Називаючи Сталіна «Верховним вождем» і «Правителем СРСР, головнокомандувачем і великим маршалом непереможної Червоної Армії», голова УГКЦ стверджує:
«Ці світлі події і терпимість, з якою Ви ставитеся до нашої Церкви, викликали і в нашій Церкві надію, що вона, як і весь народ, знайде в СРСР під Вашим проводом повну свободу праці і розвитку в добробуті та щасті».

Мстислав Скрипник

Тепер про племінника Симона Петлюри, більш відомого як засновника Української автокефальної православної церкви.

У 1990 р. у Софійському соборі в Києві відбулася його інтронізація як першого патріарха УАПЦ. Після створення в 1992 р. Київського патріархату його проголосили її предстоятелем з титулом патріарха. До моменту, коли Філарет (Денисенко) і його клеврети побили із союзниками з УАПЦ горщики, Скрипник не дожив (помер у 1993 р.).

Проте, ім’ям «святенника» Скрипника (незважаючи на не надто високий рейтинг УАПЦ) називають вулицю колишнього радянського «святого» Миколи Островського. Чому – чи тільки через бажання «декомунізувати» все і вся?

Можливо, причина в іншому: в тому, що Скрипник, як і Шептицький, – звичайний дворушник і гітлерівський пособник?

Тут на фото Степан (майбутній «предстоятель Мстислав») Скрипник, який з приходом німців у Рівному в 1941 р. очолив колабораціоністську «Раду довіри». Знімки опубліковані у нацистській газеті «Волинь» 7 вересня 1941 р.

Бандера, Мазепа, Шептицький, Скрипник…

Не лише Київ, але і багато інших українських міст обплітаються, немов павутинням, зловісними вуличними символами. Днями, наприклад, міськрада Дубно Рівненської обл. затіяла кампанію з дерусифікації та «люстрації» великого Пушкіна на користь… правильно, того ж Шептицького. Приклади можна множити. Манія прислуговування чиновників вищому начальству завжди була досить заразливим захворюванням.

Але який глибинний сенс у всіх цих перейменуваннях?

Звичайно, це чергова спроба тиску на православну громадськість. Прагнення заволодіти серцями віруючих і відштовхнути їх від Української Православної Церкви. Заради чого влада готова об’єднати всі «конфесії» та секти в єдиний мутний конгломерат (згадаємо, з якою помпою планується відзначити 500-річчя розколу Реформації).

Але ґрунтується вся ця політика на простій і ясній суті.

Прочитаємо, що сказав убитий націоналістами Олесь Бузина. Його слова відносяться до Мазепи, проте, думається, без натяжок їх можна застосувати до всіх згаданих персонажів.

«Для нормальної людини зрада – це погано. Для націоналіста – високий взірець для наслідування. Мазепа – герой. А чому герой? А тому що рекордсмен зі зрадництва. Польського короля зрадив. Турецького султана зрадив. Гетьмана Дорошенка зрадив. Гетьмана Самойловича заклав. Рідному батькові власної полюбовниці голову відрубав. Московському цареві в душу наплював. Тільки шведського короля не встиг зрадити – життя скінчилося. Хіба ж це не симпатяга? Отож йому вулиці в Києві мало за такі заслуги – весь Київ потрібно перейменувати в Мазепоград! Ну, якщо не весь, то хоча б його центральну частину біля парламенту. Чи Конча-Заспу під Києвом, де живуть на державних дачах нові мазепи».

До цього можна додати, що найбільше метушня зі змінами назв цікавить тільки цих самих «нових мазеп». Які прагнуть виховувати молодь на поклонінні фальшивим «героям». Щоб з дитинства вона росла в атмосфері їхнього пафосного шанування.

Але ми все це проходили в комуністичному минулому. І немає жодних сумнівів, що на зміну нинішній декомунізації коли-небудь прийде і дегероїзація нових ідолів.

А простому народові вже, схоже, до коліків набридла вся ця перейменувальна метушня, що вимагає, окрім іншого, неабияких бюджетних витрат. Особливо на тлі колосального зубожіння країни. За прикладами далеко ходити не потрібно. Згадана петиція «архієпископа» від КП на сайті Київради не набрала і 10% підписів. Замість необхідних 10 000 – трохи більше 950. І таке посміховисько – за тиждень до кінця голосування.

Коментарі зайві.

Ігор Круглов


Соціальні мережі та сервіси:


З поріднених рубрик:

Реклама:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Потрібна допомога

Допоможемо дітям жити завтра...