Жертви Революції Гідності

Жертви Революції Гідності

В Україні почався процес руйнування інституту влади. Так відбувається, коли разом із водою викидають дитину. І коли звучить фраза, що потрібно прибрати з міліції, перетворивши її на поліцію, тих, хто працював при Захарченку або Януковичі – це нерозумно неймовірно. Самі люди, якщо і бачили Захарченка та Януковича, то виключно по телевізору, винні лише в тому, що працювали в правоохоронній системі в ці роки. Але якщо дотримуватися такої логіки, то викидати потрібно і Петра Порошенка, який сумлінно працював в уряді Миколи Азарова при Вікторі Януковичі. Власне, багато хто сьогодні при владі працювали в команді попереднього президента України.

Викинули фахівців, професіоналів. Все пояснюється просто. Перед нелегітимною владою стоїть завдання не зміцнення законності та правопорядку, а утримання влади. Політики розуміють, що коли запанує справжня демократія, то маси (ті 80% населення, які вважають, що країна на краю прірви, а Порошенко пропонує Україні зробити ще один крок у її бік) висловлять своє обурення. Незадоволені висловлять свою думку не обов’язково вийшовши на вулицю, а демократично – проголосувавши проти цієї влади. Влада не просто піде. Її доведеться судити.

Тому керівництво держави розуміє: демократія йому не потрібна. Для утримання влади йому необхідно розпалювати міжнаціональну ворожнечу, міжрелігійну ворожнечу, потрібна війна. І, безумовно, необхідно залишити в апаратах придушення – силових блоках – слухняних людей, малограмотних, необізнаних у потрібному обсязі з Конституцією країни. Вони будуть робити, що скажуть, будуть триматися за хорошу зарплату. Альтернативи немає. Не зможуть вони, наприклад, з ідеологічних чи моральних міркувань піти зі служби і піти, скажімо, на виробництво. Країна в руїнах. Не працює виробництво, низький рівень життя в цілому і тому кожен прагне триматися за своє робоче місце.

Сьогодні найбільш оплачувані місця в Україні на війні, в поліції. Багато хто змушений, як у пісні співається, покинути хату та піти воювати. Але не для того, щоб землю віддати селянам у Гренаді. Сім’ю годувати потрібно. Але влада не потребує професіоналів. Їй потрібні слухняні працівники, які не будуть думати: порушують вони закон чи ні. Сказано – зроблять. Якщо ми говоримо про націоналістичну державу, то доведеться прийняти як умову, що за вас думає вождь.

Люстрація стала інститутом руйнування самої влади. Влада – це не тільки люди, а й наповнення на підставі закону, відповідно до закону. Спочатку зруйнували поліцію. І всі визнали за результатами, що не було реформи. Навіть не косметичний ремонт, пов’язаний з перейменуванням. Просто прибрали під шумок професіоналів. Особливо дісталося карному розшуку. Не зовнішній службі – патрульно-постовій, у якої не така велика відповідальність. Вона не є першою складовою в боротьбі зі злочинністю. Перша – це профілактика. Ми знаємо 130 причин, що впливають на зростання злочинності. Перш за все, – це економіка. Якщо є робочі місця, люди зайняті справою, їм найменше властиво скоювати злочини. Якщо немає грошей, немає роботи, люди йдуть грабувати. І чим серйозніше погіршуватиметься ситуація, тим вище зростатиме злочинності.

Це тільки частина айсберга. Робота, яку не бачить суспільство, – це діяльність у першу чергу карного розшуку. У неї свої правила, своя специфіка. Карний розшук – це мережа інформаторів, помічників, що формується за роки роботи оперативника. Пішов інспектор карного розшуку – і з ним кане в небуття його мережа, яку він створював. Прийде новий оперативник, і йому доведеться роками ткати нову мережу, тому що невидимою частиною служби професіонали, як правило, не діляться. Є ще слідчі, які проводять якісне розслідування. І, безумовно, – суд.

Якраз з цією якісною системою правопорядку і бореться нинішня влада. Тепер взялися за судову систему. Той же принцип люстрації. Не береться до уваги професіоналізм. Тільки принцип особистої відданості. Неугодним адресують запитання: що ти робив під час Майдану? Плювати, що ти все робив за законом. Головне, як поставився до беззаконня, що панувало в країні. Був проти? Вердикт – неугодний.

Тому на суддів натиснули, змінили Конституцію, дещо полегшили притягнення до відповідальності суддів (вони сьогодні не захищені). І судді зрозуміли, що потрібно бігти з цього корабля, який тоне. Практично вже звільнено 400 суддів. Вони самі написали заяви. І ще 2000 суддів готуються піти. Підуть ті, хто є основою правової системи держави. І вакуум заповнити неможливо.

На роботу будуть брати за принципом тієї ж особистої відданості та байдужості до дотримання закону і правопорядку. Поставлять на місце судді недоучок, зручних людей. Таке й отримаємо правосуддя. Або люди будуть неписьменні з сумнівними дипломами. Сьогодні в Україні навіть Університет культури плодить фахівців з юридичною освітою. Досвідченим суддя стає з роками роботи і практики. Саме тому нас чекає провал у судовій системі. Судити, швидше за все, будуть не за законом, а за дзвінком, поняттями, за маркерами «свій-чужий». Повторюся, реально відбувається руйнування держави і інститутів влади.

Судова система – останній бастіон правопорядку. Вона не може бути кращою або гіршою за суспільство. Коли кажуть, що в судовій системі корупція, виникає питання: хто її повинен лікувати? Самолікування тут не вихід. Потрібні спеціальні Закони, відпрацювання механізмів боротьби з корупцією. Обрання, публічність, контроль – складові таких механізмів. Парламент, судячи з усього, ця проблема не цікавить. Парламент сам зацікавлений у такому становищі справ. Він годується від корумпованої системи. Він – частина корупції і не зацікавлений в наведенні порядку.

Сьогодні Верховна Рада перейнялася легітимністю Державної Думи Росії, забувши, що сама має адресувати собі таку заклопотаність. Верховна Рада України сама нелегітимна. Навіть побіжного погляду на український парламент достатньо, щоб зрозуміти, що там чинися формений жах – бійки, з’ясування відносин, інтриги. Публічний цирк, а не законодавчий орган країни.

За два з половиною роки Верховна Рада прийняла тисячу законів і хвалиться цим. Що це за закони? Хто проконтролював виконання законодавства країни? Парламент не тільки орган, який штампує закони, він повинен проконтролювати їх виконання і розібратися, чому вони не працюють.

Одним словом, у країні назріває повна законодавча розруха і хаос. Її характеризує кадрове забезпечення, коли на чолі, скажімо, генеральної прокуратури стає людина без вищої юридичної освіти і досвіду роботи. Суддею може стати людина далека за освітою від юриспруденції. Традиція закладена. Не виключено, що головою суду з часом стане людина з освітою гінеколога. Не смішно! Все йде до того, що на посаду ставлять людину, яка не розбирається, але подивитися може. Головне, щоб судив як потрібно владі, а не як вимагає Закон.

Те, що відбувається сьогодні в Україні, нагадує часи близькі до 1917 року, коли діяли не у відповідності з Законом, а з революційною доцільністю. Будь-яку бійку і беззаконня можна легко пояснити сплеском невдоволення мас і необхідністю керуватися принципами революції. А які принципи «революції гідності» наочно продемонстрував Майдан зразка 2013-2014 років. Вбивства співробітників міліції, грабежі, підпали, побиття незадоволених, розгром державних установ, прямі фальсифікації. Така суть будь-якої революції, що йде на захоплення влади неконституційним шляхом. І правоохоронна система стає її першою жертвою.

Володимир Олійник


Соціальні мережі та сервіси:


З поріднених рубрик:

Реклама:

Коментарі:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Потрібна допомога

Соціальна мережа для тих, хто допомагає дітям