Що таке свобода слова і чи є така свобода в постмайданній Україні?

Журналіст Руслан Коцаба за гратами

Свобода слова (freedom of speach) — право людини вільно висловлювати свої думки. Свобода слова є однією з найважливіших громадянських свобод, без яких неможливе існування демократичного суспільства, а також будь-який соціальний прогрес. Охоплює свободу вираження поглядів як в усній, так і в письмовій формі (свобода преси і ЗМІ); в меншій мірі стосується до політичної і соціальної реклами (пропаганди). Ідеологія лібералізму та пропагований постмайданною українською владою культ «європейських цінностей» декларативно ставлять державну цензуру, або будь-яку іншу форму державного примусу до висловлення поглядів або відмови від них, поза законом.

Теоретики свободи слова та правозахисники вважають, що ахист свободи слова повинен мати рішучий і активний характер, оскільки вільний обмін думками є найважливішою складовою частиною демократії і опору тиранії. Без свободи слова неможливе удосконалення суспільства.

Свобода слова виписана в низці міжнародних і українських документів, серед яких «Загальна декларація прав людини» (ст. 19), «Конвенція про захист прав людини і основних свобод» (ст. 10) і Конституція України, ст. 34 якої стверджує: «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб і на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя».

Природними обмеженнями права людини говорити те, що вона хоче і де хоче, є закони, що відносяться до протидії богохульству, моральності, а також пропаганді расової ненависті і змовницької діяльності. Свобода слова не повинна порушувати законодавчо захищені права громадян на конфідеційність приватної інформації.

Відповідно до норм міжнародного права, обмеження на свободу слова повинні відповідати трьом умовам: вони повинні строго узгоджуватись з законом, мати праведну мету і бути необхідними і адекватними для досягнення цієї мети. Закони, які вводять обмеження на свободу слова, повинні намагатися бути недвозначними і не давати можливості для різних тлумачень. Виправданими цілями обмеження свободи слова вважаються захист репутації, гідності особи, національної безпеки, громадського порядку, авторського права, здоров’я і моралі. Тимчасові або часткові обмеження також можуть впроваджуватися за рішенням суду.

З огляду на все це можна впевнено констатувати, що в сучасній євромайданній Україні, попри всі запевнення у належності до «цивілізованого світу» і вірності «ідеалам демократії», свободи слова не існує.

Після так званого Євромайдану (2014) кількість убитих українських журналістів збільшилася на сотні відсотків. За два роки, що пройшли з початку «Революції Гідності», в Україні загинуло більше десяти журналістів, серед них, зокрема, Олесь Бузина, Павло Шеремет, Дмитро Іванов, Андреа Роккелли, Ігор Корнелюк, Анатолій Клян, Сергій Долгов, Андрій Стенін, Сергій Кореченков, Андрій Вячало, Сергій Сухобок, Ольга Мороз.

Лише за перше півріччя 2016 року в Україні зафіксовано 23 напади на журналістів. У серпні 2016 року заступник міністра інформаційної політики України Тетяна Попова на знак протесту проти позиції керівництва країни, яке не реагує на атаки на журналістів з боку політиків, подала у відставку.

Понад 90% злочинів проти журналістів в Україні не доходять до суду. Журналістам погрожують, беруть в заручники і перешкоджають їх законній професійній діяльності. Лише одна з кожних дванадцяти кримінальних справ, порушуваних за злочини проти журналістів на Україні, потрапляє на розгляд суду. За 3 роки, з 2013 по січень 2017-го, було зареєстровано 645 кримінальних проваджень по таких справах. З них 326 (50,6%) були закриті вже на стадії слідства, і лише 46 справ (7,1%) потрапили в суди. Решта — а це 42% всіх справ — так і перебувають у стадії слідства, їх не закривають, але і не направляють у суди. Мова йде про традиційну статті 171 КК україни «Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів», а також про чотирьох статтях КК, що з’явилися в 2015 році: 345-1 «Погроза або насильство щодо журналіста», 347-1 «Умисне знищення або пошкодження майна журналіста», 348-1 «Посягання на життя журналіста» і 349-1 «Захоплення журналіста заручником».

Десятки працівників українських ЗМІ були ув`язнені за фіктивними політично вмотивованими звинуваченнями. Найвідоміші з цих полів`язнів – Руслан Коцаба, Дмитро Василець, яких правлячий євромайданний режим звинуватив у «сепаратизмі», «тероризмі» і «державній зраді».

У післямайданний період були закриті владою або розгромлені бандами неонацистів редакції газет, радіостудій, телеканалів, співробітники яких насмілювалися висловлювати погляди, відмінні від офіційних, або тих, які наказано вважати «патріотичними». За станом на сьогодні в Україні не залишилося жодного незалежного офіційно працюючого засобу масової інформації. Тоталітарний майданний режим повністю зачистив телебачення, радіо, пресу, і в даний час займається придушенням інтернет-видань та спільнот соціальних мереж.

Мета євромайданної політики, здійснюваної у сфері «свободи слова» – повністю ізолювати Україну від такої інформації, яка може ставити під сумнів священні догми «Революції Гідності», а саме: «Україна – це Європа», «Америка з нами», «Ми вже кілька столітть воюємо з Росією за свою незалежність», «Економічні та всі інші проблеми України – через підривну діяльність держави-агресора», «А в путінській Росії справи ще гірше, ніж в нас», «Крим і Донбас тимчасово окуповані Росією, але люди там не змирилися, вони хочуть повернутися до України», «Треба захистити українців від зомбування російською пропагандою», «Усюди агенти Кремля», «Україну поки що не можуть прийняти в ЄС і НАТО через проросійських сепаратистів і терористів», «Наступного тижня Євросоюз схвалить безвіз», «Через місяць МВФ скаже, коли дасть нам черговий транш у мільярд доларів», «Українські політологи прогнозують Майдан у Москві», «Астрологи дізналися, що наступного року Росія розвалиться» і «Перемога вже скоро».

Андрій Кошовий


Соціальні мережі та сервіси:


З поріднених рубрик:

Реклама:

Коментарі:
  • 07.04.2017 at 18:35
    Посилання

    О громких делах и так все знают. А вот совсем незаметный будничный пример. СБУ возбудила уголовное дело против газеты «Русский вестник» за утверждения, что русские и украинцы это один народ. Газетка еле-еле выходила во Львове с периодичностью раз в месяц тиражом всего-лишь в 500 экземпляров. С заявлением в Службу безопасности Украины обратились бдительные депутаты Львовского облсовета. Нардеп Владимир Гирняк с возмущением зачитал фразу одного из материалов: «При Сталине такой разрухи не было бы». Фломастером обведены крамольные заголовки: «Против войны», «Помним защитников Отечества», «Прозрение либерала»… Короче, такой крутой русский терроризм, шо свидомые натурально бьются в истерике.

    Відповісти

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Потрібна допомога

Допоможемо дітям жити завтра...