Фідель Кастро і Україна

Фідель Кастро і Україна

Незважаючи на вихідний день, більшість українських видань відразу ж повідомили новину про смерть Фіделя Кастро, виділивши її великими літерами. І навіть абсолютно ворожа до всього лівого «Українська правда» з повагою назвала покійного лідером Кубинської революції, не наважившись взяти це визначення в іронічні лапки. Це цілком зрозуміло – адже спадщина революції, яка нерозривно пов’язана з іменами Кастро та Че Гевари, досі зберігає своє всесвітньо-історичне значення, і смерть Фіделя викликала глобальну інформаційну хвилю, яка докотилася до нашої периферійної і декоммунизированной країни. Але ніхто поки що не написав про українську спадщину померлого кубинського революціонера, завдяки якому вдалося зберегти життя і здоров’я десяткам тисяч українських дітей.

Фідель Кастро і Микита Хрущов

За дев’яносто років свого життя Фідель Кастро був в Україні лише двічі – у травні 1963 і в січні 1964 року. Під час свого першого візиту Кастро відвідав завод «Арсенал», університет імені Шевченка і один з приміських колгоспів.

Фідель Кастро і Україна

В центрі міста його зустрічали натовпи киян – підлітки і навіть дорослі залазили на дерева Першотравневого парку, щоб подивитися на відкритий автомобіль, з якого махав рукою бородатий чоловік у камуфляжі.

Фідель Кастро і Україна

У наступні роки Кастро не приїжджав у нашу країну, хоча зв’язки між Україною і Кубою постійно зростали – Гавана закуповувала літаки «Антонова», ворошиловградські тепловози і побудовані в Миколаєві суховантажі, українські фахівці допомагали розвитку кубинської промисловості, а тисячі кубинських студентів пройшли навчання у вузах Києва, Харкова, Одеси та Львова.

Фідель Кастро і Україна

На початку дев’яностих років, коли розпався Радянський Союз, Фідель особисто санкціонував початок програми допомоги українським дітям, постраждалим від наслідків аварії на ЧАЕС. Ця програма стала одним з самих чудових прикладів справжнього гуманізму, який разюче контрастував з ринковою дійсністю нашої епохи.

У лютому 1990 року штаб надзвичайних ситуацій ЦК комсомолу Української РСР звернувся до світової громадськості з проханням про допомогу постраждалим дітям – оскільки кількість пов’язаних з аварією захворювань стрімко зростала, а економічна криза не давав можливості самостійно впоратися з їх лікуванням. Ні США, ні західноєвропейські країни, які переживали тоді період цукерково-букетних відносин з керівництвом СРСР і активно сприяли становленню ліберально-націоналістичної опозиції, не відгукнулися на цей заклик. Проте Куба відреагувала на нього майже миттєво. Генеральний консул Куби Серхіо Лопес Бриель, який згодом став першим кубинським послом в Україні, подзвонив у ЦК ЛКСМУ і запропонував допомогу з боку кубинського керівництва. Слідом за цим у Київ вилетіла група провідних кубинських лікарів, включаючи фахівців зі світовим ім’ям – головного онколога Куби Марти Лонгчонг і директора Інституту гематології та імунології Хосе Мануеля Сантовенью. Вони провели обстеження пацієнтів, і повідомили Фіделю Кастро про те, що допомоги потребують тисячі підлітків. Кубинський уряд негайно затвердив державну програму допомоги чорнобильським дітям, запросивши їх для лікування в дитячий табір Тарара, на базі якого спішно обладнали сучасний медичний центр. Причому, Фідель публічно звернувся до кубинських піонерів з проханням поділитися своїм табором з хворими українськими однолітками.

Посол Серхіо Лопес Бриель, який відвідував у дев’яностих роках наш марксистський гурток на філософської кафедрі Політехнічного інституту, згадував, що кубинцям майже з самого початку довелося реалізовувати цю програму своїми силами. Радянське керівництво демонстративно дистанціювалося в цей час від Куби, звівши до мінімуму співпрацю з урядом Кастро, і місцеві партійні чиновники чуйно вловлювали віяння часу. Адже в країнах Східної Європи тільки що змінився політичний лад, і було прийнято вважати, що Кубу, яка лишилася радянської підтримки, чекає неминучий крах. Ініціатива лікування українських дітей не зустріла особливої підтримки – проблеми виникли навіть з доставкою дітей на Кубу. Однак, їх вдалося вирішити завдяки втручанню Кастро. 29 березня він особисто приїхав в аеропорт разом з керівництвом кубинського МОЗ, щоб зустріти біля трапа літака першу групу з 139 дітей з онкологічними діагнозами та захворюваннями крові. «Будемо допомагати стільки, скільки буде потрібно», – сказав Фідель журналістам на питання про те, скільки Куба, що страждає від жорсткого кризи, буде фінансувати цю програму.

Фідель Кастро зустрічає українських дітей

У наступні роки Республіка Куба витратила на програму допомоги українським дітям майже 400 мільйонів доларів. В рамках програми допомоги чорнобильцям безкоштовно пролікували близько 24 тисяч українських дітей. Лікарі провели на Кубі шість пересадок кісткового мозку, дві пересадки нирок, 16 серцево-судинних і більше 600 неврологічних і ортопедичних операцій. У таборі Тарара з українцями працювали психологи та фізіотерапевти, які допомагали дітям реабілітуватися після хвороб. Ми побували в цьому сучасному центрі з прекрасними пляжами, де для наших дітей спеціально відкрили українську школу. В одному з класів висів невеликий портрет Фіделя. Підлітки писали свої мрії на м’ясистих листках сейба, місцевого дерева бажань, і на них можна було прочитати вдячні слова на адресу Куби, і написи: «Хочу тут залишитися», «Хочу, щоб Аня одужала», «Хочу, прошу, благаю, щоб у Них виросли волосся», «Хочу повернутися сюди знову».

Важливо зрозуміти – при всіх президентах України наш уряд в кращому випадку, ігнорував цю медичну програму, не бажаючи викликати роздратування США. Крім того, було ніяково визнати, той факт, що далека країна з репутацією «заповідника совка» безкоштовно лікує українських дітей, нікому не потрібних на своїй батьківщині. Авіарейси на Кубу кожен раз організовувалися з великими труднощами, зусиллями окремих людей – таких, як депутат-комуніст Василь Терещук або омбудсман Ніна Карпачова. А українські ЗМІ практично не розповідали про табір Тарара, на відміну від суто рекламної історії з прооперованою в США Настею Овчар.

Нарешті, відразу після «Помаранчевої революції», коли президент Ющенко урочисто пообіцяв у Вашингтоні принести демократію в Білорусь і на Кубу, чорнобильська програма опинилася на межі зриву. Група батьків українських дітей вийшла до президентської адміністрації, і оскільки це була перша протестна акція після майдану, Ющенко спустився до них разом зі своїм помічником Третьяковим. Ми були присутні на цій зустрічі, і чули, як президент, який потім цинічно кинув країну з аферою навколо дитячої онкологічної клініки «Лікарня майбутнього», безцеремонно заявив, що він краще знає, з ким має співпрацювати Україна. А відразу після цього на Банковій вперше поставили високий паркан, знаменуючи наступ нової демократичної ери.

Програма допомоги чорнобильським дітям була позбавлена всякої користі. Ні Куба, ні сам Фідель не отримали від неї політичних або економічних дивідендів. Більш того, у цієї допомоги не було нічого унікального – протягом останніх десятиліть кубинські медики, серед яких була дочка Че Алейда Гевара, здійснювали гуманітарні місії в більшості бідних країн третього світу. А ті, хто дивився знятий Майклом Муром фільм «Sicko», знають, що в Гавані лікуються громадяни США, у яких немає грошей, щоб звертатися до лікарів у себе вдома. Допомагаючи хворим українським підліткам, Куба лише стверджувала ті цінності, які становили собою суть кубинської революції, не маючи ніяких ілюзій з приводу української влади і не чекаючи від них подяки і підтримки. Дякували інші – я пам’ятаю, як жінка з Західної України, мати одного з вилікуваних дітей, принесла кубинським дипломатам вишиту гуцульську ковдру.

Минуло десять років, і зараз українцям ніяково говорити про Віктора Ющенка і «Помаранчеву революцію», пам’ять про яку засипана уламками розбитих ілюзій. Можна не сумніватися, що через роки ми точно також спробуємо забути огидних персонажів, що захопили владу за підсумками Євромайдану, а його наслідки будуть згадуватися в майбутньому кривавим кошмарним фарсом. Але ім’я Фіделя Кастро давно витримало випробування часом. Саме тому, що воно уособлює собою справжній революційний процес, вплив і значення якого відчули у всьому світі – в тому числі, і в Україні.

Андрій Манчук



З поріднених рубрик:

Реклама:

Коментарі:
  • 29.11.2016 at 09:49
    Посилання

    В 2010 году президент Украины Виктор Янукович наградил Фиделя и Рауля Кастро, а также ещё ряд кубинцев украинскими орденами «за значительный личный взнос в укрепление украинско-кубинского сотрудничества, реализацию программ по лечению и оздоровлению детей, пострадавших в результате чернобыльской катастрофы».

    В 2015 году на Украине отметили 25-летие программы «Дети Чернобыля». Правда, к этому моменту сложилась довольно щекотливая ситуация. Ведь страна, принявшая закон о декоммунизации и объявившая своё прошлое преступным, должна была благодарить за спасение своих детей одного из самых известных коммунистов XX века.

    Впрочем, то, что творится в головах украинских политиков, не является проблемой Кубы, чей народ во главе со своим лидером проявил себя в высшей степени достойно, придя на помощь в трудную минуту детям некогда великой страны, которой больше нет.

    Відповісти

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Потрібна допомога

Допоможемо дітям жити завтра...