Так чи був Бог на Майдані?

Так чи був Бог на Майдані?

Революційні події в Україні 2014-го року назавжди змінили обличчя держави в багатьох аспектах. Яскраво виражена присутність релігійної складової ще в дні Майдану створювала певну містифікацію, а від релігійних конфесій України вимагали ототожнювати себе з народом-майданом.

На подібний заклик доволі активно відгукнулись греко-католики, зробивши революцію власним кредо. Священики цієї конфесії були представлені на Майдані в доволі великій кількості, а сама справа революції лягла на плечі західноукраїнського контингенту, уніатського за своїми релігійними переконаннями.

Постмайданний період, який триває навіть зараз, породив чимало спроб ідеалізувати революцію з богословської точки зору. Почали з’являтись різноманітні друковані видання, автори яких намагаються висловити свої відчуття, які вони пережили під час революції. В цих творах не останнє місце займає релігія. Цим моментом знову ж таки скористались представники УГКЦ.

Так нещодавно увагу громадськості привернула запланована в Українському Католицькому Університеті науково-практична конференція «Бог на Майдані». Не варто особливо гадати, про що йтиметься на цьому зібранні, однак людина з православною свідомістю повинна дати для себе відповідь на кілька запитань: чи можна виправдати те, що відбувалось в 2014-му році в Україні з богословської точки зору та для чого це взагалі робити?

Революція і Біблія: невтішні відповіді на незручні запитання

В усі часи християни, не лише православного обряду, звертались за відповідями до Книги, яку ще називають Словом Божим, іншими словами – до Біблії. Так що ж говорить Святе Письмо про революції? Чи можна виправдати будь-які рухи подібного плану Священними текстами?

В першу чергу варто зауважити, що представники традиційних протестантських течій України були максимально відсторонені від подій на Майдані. Причиною цьому є їхній беззаперечний послух Євангелію. Здається, що це чи не єдиний аспект, якому представникам інших конфесій варто було би повчитись у протестантів. Забігаючи наперед, варто сказати, що в Біблії немає жодного слова, яке могло би хоча б віддалено підтримати революцію як явище.

«Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога. Тому той, хто противиться владі, противиться Божій постанові; а ті, хто противиться, самі візьмуть осуд на себе. Бо володарі пострах не на добрі діла, а на злі. Хочеш не боятися влади? Роби добро, і матимеш похвалу від неї, бо володар Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо недарма він носить меча, він бо Божий слуга, месник у гніві злочинцеві!»(Рим.13:1-4). Ця цитата апостола Павла до римлян красномовно свідчить про те, як християнин повинен ставитись до поставленої над ним влади.

Не один раз доводилось чути такі слова: «Маємо ту владу, на яку заслужили». Потрібно визнати, що ця народна мудрість має під собою не абияке підґрунтя. Мало хто з учасників революції 2014-го року зараз зізнається собі і оточуючим в тому, що Майдан був помилкою. Хоча очевидна різниця між попередньою і теперішньою владою та народне невдоволення останніми є яскравим тому підтвердженням. Заради справедливості треба визнати, що причин протестувати проти нової влади тепер набагато більше, ніж тоді, у 2014-му.

Стратегічні помилки чинної влади на зовнішньо-та внутрішньополітичних поприщах є значною мірою наслідком революції і стійко нагадують стан Ізраїльського царства до розділення. «А тепер: мій батько наклав на вас тяжке ярмо, а я добавлю до вашого ярма! Батько мій карав вас бичами, а я битиму скорпіонами…» (2 Пар. 10:11). Ці слова Ровоама – сина царя Соломона, мають дзеркальну схожість з тим, що відбувається зараз в Україні.

Так само, як і тоді, цим подіям передували невдоволення чинною владою в особі царя Соломона. Так само, як і в Україні, ці дії Ровоама призвели до поділу Ізраїльського царства на власне Ізраїльське та Юдейське. Тільки в українській реальності ми втратили Крим і Донбас. Є привід думати, що все має місце тому, що люди повстали проти тієї влади, на яку вони заслуговували, і яка, подобалась вона чи ні, але була «… від Бога» (Рим. 13:1).

Більше того, Святе Письмо неприховано закликає до того, аби християни молились за будь-яку владу: «Отже, перш над усе я благаю чинити молитви, благання, прохання, подяки за всіх людей, за царів та за всіх, хто при владі, щоб могли ми провадити тихе й мирне життя в усякій побожності та чистості. Бо це добре й приємне Спасителеві нашому Богові» (1Тим 2:1-3).

Аналогічну думку висловлює апостол Петро: «Отож, коріться кожному людському творінню ради Господа, чи то цареві, як найвищому, чи то володарям, як від нього посланим для карання злочинців та для похвали доброчинців. Бо така Божа воля, щоб доброчинці гамували неуцтво нерозумних людей, як вільні, а не як ті, що мають волю на прикриття лихого, але як раби Божі. Шануйте всіх, братство любіть, Бога бійтеся, царя поважайте» (1 Петр. 2:13-17). Варто відмітити, що ці слова було адресовано християнам, які жили в, м’яко кажучи, несприятливому для Церкви середовищі. Незважаючи на відверту ненависть та гоніння, християн навчали покірності до влади.

Звертаючись до Біблійної історії, також вартий уваги епізод зруйнування Єрусалиму, описаний в книзі Пророка Ієремії. Жахливі наслідки, які спіткали юдеїв в ті часи, були наслідком повстання проти окупаційної влади, яку Господь послав не заради глумління над боговибраним народом, але для напоумлення та виправлення у вірі.

Історія ж світська свідчить про те, що жодна революція, яка мала місце в тій чи іншій країні, не принесла бажаних результатів. Прикладом є десятки країн Африканського континенту та Латинської Америки, де вміло було запущено механізми революцій, що переросли у десятки років громадянських війн, голоду та безпідставних жертв.

В певній мірі позитивним прикладом є радянський період в історії країн східноєвропейського контингенту та небувалий сплеск релігійності після падіння Союзу. Цей період в історії, який також почався з революції та громадянського протистояння, що переріс у війну, спустошення та фактичне усвідомлення необхідності покаяння, нагадує біблійний Вавилонський полон, в якому юдеї перебували тривалий час також за свої гріхи.

Отже Біблія, як джерело невичерпної мудрості Богопізнання, доводить, що християнству не властиві повстання і революції. На прикладі Старого Завіту стає ясно, що подібна поведінкова модель є взагалі утопічною і призводить лише до збільшення проблем політичного і соціального характеру. Власне, в цьому переконались мільйони українців, які вже не перший рік в повній мірі відчувають ті «блага», які принесла «Революція гідності».

Хто і для чого шукає Бога на Майдані

Не має потреби бути великим аналітиком, аби зрозуміти, що конференція «Бог на Майдані», яку організовують в УКУ, однозначно схвалить революцію і участь в ній християнських конфесій. Але кому це потрібно? Для чого?

Представники католицького та уніатського духовенства неодноразово, кулуарно і публічно, не надто позитивно відгукувались про події 2014-го року, розуміючи, що якраз таки християнського духу в ній замало. Ще тоді всім було зрозуміло, що церкви мали стати ініціаторами примирення, однак народ, який вони виводили на Майдан цього не хотів. Тому представники окремих українських релігійних течій фактично стали співучасниками непривабливих речей, які нам довелось спостерігати кілька років тому.

В закликах «майданних капеланів» тих часів не було навіть натяку на християнство. Зі сцени на Майдані люди в одязі священика виголошували небувалі «проповіді», сповнені злоби та ненависті не лише до тих, кого тепер називають «злочинною владою», але і тих, хто революції не підтримав. Але і не використати цей момент було би цілковитим безглуздям. Тому уніати, разом з всебічною підтримкою революційних рухів, почали проповідувати.

Згадаймо, хто перший встановлював на Майдані молитовні намети, хто роздавав Біблії, чотки для молитви та іншу церковну атрибутику? Хто «відпускав гріхи» тим, які трощили голови представникам органів правопорядку? Хто відспівував перших загиблих з «небесної стоні»? Все це робили греко-католики.

Революція, яка так і не принесла бажаних плодів, є так само їхнім дітищем, як і всіх тих, хто сьогодні знаходиться при владі. Не виключено, що тепер в греко-католицькому середовищі розуміють, що революція може повернутись проти них. Саме тому «священики» у військовому одязі відійшли на задній план, а на «передовій» тепер трудяться богослови. Сили цілого Католицького Університету покладено на те, аби виправдати участь греко-католицької церкви у революції 2014-го року.

Саме через розуміння того, що їхні дії під час Майдану були невідповідними до жодної з християнських ідей, уніати намагаються знайти Бога на Майдані, містифікуючи та ідеалізуючи «революцію гідності». По суті, кажучи людям те, що вони хочуть почути, греко-католицькі «місіонери» вкотре вправно використовують суспільно-політичну ситуацію, користуючись вдалим досвідом 16-го століття.

Так чи був Бог на Майдані? В принципі, це питання є риторичним і не потребує відповіді, адже кожен зробив для себе ті висновки, які для нього є найбільш комфортними. Але от чи було місце Богові на Майдані? Це питання залишається відкритим. Зрештою, Бог порядку і «Бог» хаосу – суттєво різні особистості.

Святослав Галан



З поріднених рубрик:

Реклама:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Потрібна допомога

Зупиніть громадянську війну в Україні!