Вікна Овертона. Як це було в Україні

Вікна Овертона. Як це було в Україні

Читаючи і слухаючи людиноненависницьку маячню з приводу трагедій минулого року, розумієш, що всі ці парасюки-чорноволи-фаріони та інші давно переступили у своїх серцях межу добра і зла. Коли дивишся на їхні обличчя і поведінку, здається, що перед тобою майже демони у плоті. Однак чи це тільки «самовираження» – а точніше сказати, біснування одіозних політиканів, які, користуючись явним потуранням з боку можновладців, заробляють очки у люмпенізованого електорату? На жаль, ні. Це огидні симптоми серйозної хвороби, що вже давно прогресує в українській суспільній свідомості. Ім’я цій хворобі – ментальний вірус антихристиянства.

Поняття ментального вірусу з’явилося не так давно. Воно пов’язане з ментальністю народів і поколінь, яких заради своїх корисливих глобальних цілей намагаються підпорядкувати собі цинічні «господарі світу», олігархи, глитаї, служителі «золотого тільця». Ті таємні сили, які прийнято називати «світовим урядом». Хоча точніше було б їх назвати силами пекла. І «тіньовим урядом» антихриста.

Ментальність (від лат. mens — свідомість, розум), згідно академічного визначення – стійка налаштованість внутрішнього світу людей, що об’єднує їх у соціальні та історичні спільності; сукупність свідомих і несвідомих установок і схильностей індивідів, що тяжіє до певного типу цінностей, мислення та дії. Простіше кажучи, це спосіб мислення, загальна духовна налаштованість людини або групи людей.

Саме на зміну способу мислення і духовну перенастроювання свідомості українців вже чверть століття спрямовують всі зусилля і гроші магнати і корпорації, які звикли заради надприбутків не зупинятися ні перед яким злочином.

У пресі вже давно та багато говориться про «вікна дискурсу», або вікна Овертона. Мається на увазі теорія або концепція, за допомогою якої у свідомість навіть високоморального суспільства можна насадити будь-яку ідею. Технологія прийняття таких ідей описуються теорією американського соціолога Джозефа Овертона, їх вживлення досягається за допомогою послідовних дій, що складаються з цілком чітких кроків.

Вікна Овертона

Інформація, яка вноситься в суспільну свідомість за допомогою методу, описаного Овертоном, проходить етапи від зміни категорично немислимою до природної і необхідної. Основна суть цієї концепції полягає в тому, що все відбувається непомітно і, як здається, природним чином, хоча насправді здійснюється штучним шляхом нав’язування. Використовуючи цей метод, можна перекрутити людську свідомість до якого завгодно ступеня, легалізувати будь-яке збочення або злочин. Адже способи маніпуляції суспільством старі як світ, і панівні класи світової еліти досконало ними володіють.

Саме так насаджувалися гомосексуалізм і одностатеві збочення – від нібито «нейтрального» інтересу до «явища», яке у всі християнські століття вважалося смертним гріхом, до його широкої реклами і пропаганди в ЗМІ та насадження в школах, дитячих навчальних закладах і навіть у ряді протестантських церков.

Протистояти цьому зомбуванню може тільки розум, озброєний вірою в Христа Спасителя. Тільки Христос здатний утримати від такого божевілля і падіння в пекло як окрему людину, так і цілі народи. Тільки по-справжньому християнському народу глибоко огидні знущання над смертю людей, тваринні збочення, прокльони по відношенню до ближніх. Не кажучи вже про вбивство безвинних, про тероризм, про грабежі своєї батьківщини і населення.

І тому саме проти Христа почали свою війну згадані сили після отримання Україною незалежності. Саме з метою боротьби зі Спасителем у свідомість народу почав впроваджуватися ментальний вірус антихристиянства – під ширмою прославлення «національної ідеї», яка в підсумку обернулася нічим іншим, як пандемією шаленого нацизму.

Покоління 1990-х всмоктувало — спершу з молоком матері, а пізніше — з повсюдно рекламованим пивом — міф про пригноблення України Росією, про віковічну мрію українців звільнитися від цього «гніту» і про велике щастя, яке принесла на українську землю незалежність, що настала після розпаду СРСР.

Спочатку поволі, а потім все виразніше стали звучати тези про те, що Україна — понад усе, і що росіяни — це взагалі не народ, а якесь етнічне непорозуміння. Що велична російська культура — це явище десятого порядку, а мова, на якій написані шедеври світової літератури, на якій спілкувалися і спілкуються видатні уми людства, — «собача мова», як посмів якось висловитися «кульміністр» з креатур екс-президента Ющенка.

Влада цілеспрямовано витравляла з свідомості цього покоління все найкраще, що має засвоїти молодь на шляху свого становлення. Юні душі відверталися від Бога, їх відривали від коренів, вчили зраджувати пам’ять предків, батьків і дідів, розбещували фальсифікаціями історії, пропагандою культу споживання, насильства, розпусти і сексуальних збочень, пияцтва, паління і наркоманії.

Ідолами цього покоління стали «гламур» і вседозволеність. Але головним кумиром для нього стала, звичайно, благополучна Європа. Вона, як казковий Сезам, вабила до себе розпущених нероб з нової Країни Дурнів, плекали надію про «халявному» доступ до її скарбів. А от про те, що Сезам був вотчиною розбійників, які аж ніяк не збиралися ділитися своїм золотом, наші мрійники забули.

Перешкодою для потрапляння в «золоту печеру» вважалася знову ж Росія. Західні куратори-маніпулятори, за допомогою галичанських спадкоємців Бандери, доклали колосальних зусиль (і фінансів), щоб у свідомості молоді, як рефлекс, вкоренилася впевненість у тому, що Росія і все російське — головний ворог українця на його шляху до процвітання.

А «паролем» для проникнення в «скарбницю» стало кальковане гітлерівське гасло «Україна понад усе!». Це цілком зрозуміло, тому що неонацисти зробили своїм кумиром саме Гітлера, бо, як і фюрер, поставили собі за мету моноетнічне поневолення України.

Ця ворожість спалахнула ще в першій половині 1990-х (тоді, наприклад, у Львові російськомовні громадяни побоювалися на людях говорити російською). Потім, за президентства Кучми, вона стала згладжуватися, — ймовірно, через стабілізацію економіки і завдяки «двовекторного» курсу.

Нове загострення — цього разу хронічне, прогресуюче, — настало після Помаранчового Майдану 2004 року, коли до влади дорвалися прозахідні націоналісти, що ставили своїм головним завданням остаточний відрив від Росії і віддання України в повне підпорядкування ЄС і США.

Саме тоді нинішнє покоління приречених», яким було років по 10-12, а то і менше, в більшості своїй втратила перспективи розумного і гармонійного розвитку особистості. Саме тоді, коли на зміну природній двомовності і відносній толерантності влади до мирного співіснування двох менталітетів прийшов вузьколобий націоналізм, неабияк пофарбований у коричневі тони, — молодь стрімко покотилася до точки неповернення. Мається на увазі неповернення до здорового глузду та адекватності, а головне — неповернення до того, що робить людину людиною, до совісті та співчуття.

Майдан зразка 2013 року, який Порошенко пишномовно назвав «Революцією гідності», став підсумковим у сенсі руйнування у багатьох представників цього покоління людської сутності. Коли майдані хулігани і провокатори, які почали бити беззбройних «беркутят» ланцюгами і арматурою, коли знахабнілі від безкарності маніфестанти почали наїжджати на правоохоронців бульдозерами, закидати міліцію камінням і горючими сумішами і, нарешті, стріляти, — тоді й було перейдено межу неповернення, бо ошаленіла нацистська «молодь» по всій країні почала творити те ж саме. Загіпнотизовані пропагандою «надвеличі» нації, молоді люди стали гірше байдужих роботів-вбивць з тих «страшилок», якими їх напхали змалку телеканали і кінотеатри. Вони перетворилися на садистів. Хунвейбінський садизм і сліпа ненависть стали їх внутрішньою сутністю і «модусом вівенді» — способом життя.

Сумно, але інших слів для характеристики цього шару суспільства підшукати не можна.

Як ще інакше назвати, наприклад, дівчат, що разливали «коктейлі Молотова» перед Будинком Профспілок в Одесі 2 травня 2014 року, за допомогою яких двоногі бузувіри потім спалили живцем десятки людей? Фото цих дівчат зі щасливими обличчями тоді обійшли сторінки багатьох видань.

У всі часи жінка, яка брала участь у злочині — навіть рядовому — в суспільній свідомості сприймалася як якесь збочене виключення з роду матерів—хранительниць вогнища. А що можна сказати про дівчат, які робили таке? Такі особи часто потрапляють на сторінки газет, коли фоторепортери хочуть відобразити райдужну картину благополучного суспільства. І виходило, що українську націю символізують ось ці щасливі дівчата… Для яких щастя — у спаленні заживо людей! І це не виняток — це жахливе правило, яке стало звичним у країні, де перекручені всі поняття про добро і зло, де править бал ненажерливий Молох наживи і брехні.

«Усі ви — втрачене покоління», — сказала письменниця Гертруда Стайн Ернесту Хемінгуею, маючи на увазі солдатів, що повернулися з фронтів Першої світової. Вона вважала їх «сиротами», тому що жахи війни вселили в них смуток, і вони втратили усвідомлення правоти своєї справи. Але все ж те «втрачене покоління» дало світові Хемінгуея і Ремарка.

А що сказали б Хемінгуей або Стайн про покоління українських младофашистів, що радіють при вчиненні таких злочинів, від яких волосся стає дибки у будь-якої нормальної людини? Про тих, хто не може залишити світові нічого, крім смерті, тому що фашизм залишає за собою «тільки криваву історію вбивств» (Хемінгуей)?

Всі злобні, людожерські випади парасюков з фаріонами з приводу загибелі посла-християнина, який побудував у свою бутність храм Святої Трійці в Північній Кореї (атеїстичній і язичницькій країні) – це нові і нові прояви антихристового вірусу, що глибоко вразив розум наших співгромадян. Цілком очевидно, що таку злобу демонів у плоті не даремно викликав саме загиблий Андрій Геннадійович Карлов. Саме тому і викликав, що став християнином, який мученицьки прийняв смерть. Такими ж мучениками стали пасажири літака, що летіли в Сирію, щоб підтримати солдатів, які воюють з загальнолюдської загрозою тероризму, і передати гуманітарну допомогу населенню…

Останнім часом здається, що українці, хоча і зі складнощами, все ж починають потроху прозрівати. До суспільної свідомості вже поступово доходить, що «національна ідея», якою нам забивали голови цинічні правителі, була лише інструментом для зомбування і повсюдного грабежу. Її було створено для відвертання людей від істинного Бога і зіштовхування їх у пекло.

Однак хвороба настільки вразила розум і серця мільйонів людей, що, на жаль, процес одужання буде тривати ще довго…

Ігор Круглов


Соціальні мережі та сервіси:


З поріднених рубрик:

Реклама:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Потрібна допомога

Зупиніть громадянську війну в Україні!