Чому Україна уникла антивідьомської «євроїнтеграції»

Типова малоросійська відьма

5 грудня 1484 р. папа римський Іннокентій VIII видав сумнозвісну буллу «Summis desiderantes affectibus» («Усіма силами душі»), у якій висловлював свою підтримку завзятим переслідуванням відьом у деяких регіонах Німеччини, ініційованим домініканським ченцем і інквізитором Генріхом Крамером (більш відомим під латинізованим ім’ям Інститорис). А вже у 1487 р. останній спромігся видати одну з найпохмуріших і найстрашніших книжок в історії – «Молот відьом», у якій підсумовував тогочасні уявлення про «злочини» відьом, а також створював інструкцію для інквізиторів з розслідування і покарання цих «злочинів». Папська булла була включена до видання і слугувала своєрідною «перепусткою» і «талісманом», яка надавала «Молоту відьом» більшої авторитетності й ваги.

Булла Іннокентія VIII і «Молот відьом», вкупі з десятками інших демонологічних трактатів, написаними впродовж наступних 150 років, доклалися до збільшення переслідувань відьом у деяких країнах Європи, в результаті чого відбулося більше 100 тис. судів, у ході яких до страти було засуджено близько 40-50 тис. осіб. «Відьом», як правило, звинувачували у нападах на дітей і вбивствах, насиланні хвороб і безумства на сусідів, спричиненні імпотенції і безпліддя, псуванні врожаїв і насиланні бурь.

Масовість переслідувань стала можливою через віру в те, що існує таємна секта відьом, яких диявол рекрутує до лав своїх прибічників, щоб шкодити і знищувати християн. Ці відьми нібито укладали угоду з дияволом, за якою зобов’язувалися вшановувати його як свого пана, регулярно приносити йому в жертву немовлят на нічних масових зібраннях, що отримали назву шабашів.

Вважалося, що під час шабашів відьми мають зустрічатися з іншими відьмами округи, а тому під час допитів у них вимагали називати імена спільниць. Зізнання «відьом» у цих фантастичних злочинах отримували завдяки катуванням: у деяких країнах юристи доводили, що відьомство є надзвичайним злочином, а тому можна відкинути правила й обмеження щодо застосування тортурів, на які мали зважати під час розслідування інших злочинів.

Таким чином, найбільш масові переслідування відьом, що отримали назву «полювання на відьом» відбувалися лише в тих регіонах Європи, де поділяли віру в угоду відьом з дияволом, існування відьомської секти, польотів на шабаші, а також ставилися до відьомства як до «надзвичайного злочину», який вимагає надзвичайних слідчих засобів. Серед таких регіонів були деякі німецькі князівства, окремі регіони Франції і Швейцарії. У решті країн переслідування були спорадичними, і кількість жертв, як правило, була невеликою.

Що собою являли суди над відьмами в українських землях? Тут відьом масово і планомірно не переслідували, хоча скарг на відьом у судах не бракувало. Прикметно, що у міських судах на магдебурзькому праві при розгляді справ про чари послуговувались приписами і нормами німецького кримінального судочинства, за якими в якості покарання відьом передбачалося спалення: «Відступник від християнської віри має бути спалений. Такою ж смертю мають загинути відьми». Втім, на практиці цю норму майже не застосовували – в Україні стратою завершилося лише близько 5% справ проти відьом.

Причиною такої відмінності у характері українських судів про чари є інший тип звинувачень проти відьом. Звинувачення у багатьох західноєвропейських судах нагадували кошмари наяву – про викрадених і вбитих немовлят, яких відварювали, аби видобути «дитячий жир», необхідний для приготування «відьомських мазей», про «варіння бурь» у котлах, звідки їх випускали, аби ті несли руйнування і смерть тощо. Водночас, в українських судах, здебільшого, маємо приклади того, що іноді називають «прозаїчним відьомством» – звинувачення через доволі банальні повсякденні конфлікти і страхи.

Серед прикладів таких звинувачень – псування врожаю. Це було одним з тих великих негараздів, що могли вразити як окрему родину, так і цілу громаду. У судових матеріалах з волинського містечка Олика знаходимо згадку про те, що восени 1731 р. з містянином Яцентієм Зданевичем трапилася прикрість: пізно ввечері він повертався додому і побачив, що у нього над грядками бовваніє щось біле. Чоловікові стало цікаво, тож він поліз подивитись, що це таке. При наближенні з’ясувалося, що по його городу голяка ходить теща сусіда Ничипора Романчука. Зданевич вирішив, що то якісь шкідливі чари, аби зіпсувати врожай, і звернувся до суду. Звинувачена у чарах жінка стверджувала, що не ходила голяка, сусідові це тільки привидилося, а на його території вона опинилася, бо заганяла свиней.

У Гетьманщині XVIII ст. поширеними були звинувачення відьом у псуванні врожаїв шляхом зав’язування «закруток» (жмутки колосся, зав’язані у вузли) на полях. Так 1765 р. у селі Годуновка Олексій Литвин знайшов на житньому полі «закрутки». Проблемою було те, що зірвати чи зрізати ці «закрутки» проста людина не могла, залишити їх теж не можна було, адже вірили у те, що вживати хліб зі збіжжя, зжатого з поля, на якому були «закрутки», смертельно небезпечно. Але залишити родину без врожаю теж не годилося. Тож належало знайти спеціаліста з розкручування «закруток» – людину з магічними навичаками. Олексій Литвин відшукав жінку на ім’я Мотря, яка стверджувала, що вміє ліквідовувати «закрутки». Втім, коли з того поля зібрали врожай і напекли хліб, кілька дітей Литвина померло, що стало підставою для звинувачення Мотрі у відьомстві.

Ще однією сферою «банального відьомства» були родинні конфлікти. Особливо ж спричинені ревнощами, підозрами чи помстою. У 1717 р. в подільському містечку Сатанів Яцко Грекович поскаржився у суді на свою половину Анну: він звинувачував її у тому, що вона погана дружина, не дбає про господарство, а натомість полюбляє ходити на танці, де затримується до опівночі і кокетує із чужими чоловіками. Але основним звинуваченням було те, що чоловік бачив, як вона готувала якесь зілля. Очевидно, припустив він, для того, щоб зачарувати чи отруїти його. В процесі слідства з’ясувалося, що це були не чари і не отрута, Анна під час «слідчого експерменту» довела, що таким чином вона готувала для себе ліки.

Доволі показовий випадок мав місце у містечку Лохвиця на Гетьманщині у 1675 р. Колишня служниця з будинку Яцка Поливейка народила байстрюка, батьком якої, стверджувала вона, був її пан. Дружина Яцка Поливейка вирішила помститися, але не чоловікові, а служниці. Помста мала відбутися під час хрестин незаконнонародженої дитини. Допомагати зрадженій дружині, як не парадоксально, взялася хресна мати дитини Яциха Ткачиха. Вона відвела Поливейчиху до своєї матері, яка займалася чарами. Остання провела дивний ритуал, після якого вручила Поливейчисі жменю землі, частину якої належало насипати чоловікові в чоботи (це мало повернути його кохання), а частину – насипати у горілку і відправити її на хрестини. Кілька людей, що випили ту горілку отруїлися і мало не померли, тож було ініційоване слідство, в результаті якого трьох жінок було звинувачено в чарах і вигнано з міста.

Досить часто у судах про чари звучали звинувачення у насиланні хвороб – від незначних до смертельних. Наприклад, у чародійництві іноді звинувачували тих, хто виливав у громадських місцях брудну воду чи висипав сміття. Але були і серйозніші звинувачення. Наприклад, у судових справах іноді згадується про те, що відьми когось «з’їли». У такий спосіб описувалась специфічна «відьомська» хвороба, яку на своїх жертв нібито насилали відьми. Хвороба мала низку специфічних симптомів: вражала цілком здорову людину несподіано й раптово, на тілі могли з’явитися певні «знаки», людину могло паралізувати, вона швидко марніла, або навпаки, розпухала, і нарешті вмирала – відьма остаточно «з’їдала» її. Насправді симптоми настільки різноманітні, що цілком доречно говорити: чи не єдине, що їх пов’язує – психоз, один із численних «відьомських кошмарів». Ще одним таким кошмаром, на який, хоч і зрідка, але можна натрапити в матеріалах українських судів, була шкода дітям.

Як уже згадувалось, у західноєвропейських судах було нерідким звинувачення у викрадення щойно народжених або навіть ненароджених немовлят. Відголоски таких звинувачень знаходимо у знаменитій справі про зачарування гетьмана Івана Брюховецького і його дружини Дар’ї у 1667 р. В даному випадку відьом звинувачували у тому, що вони за загадкових обставин викрали плід з утроби дружини гетьмана, після чого зачарували і самого гетьмана з дружиною, які тяжко захворіли. В результаті цих подій у відьомстві було звинувачено шістьох жінок, яких невдовзі було страчено без слідства.

В українських судах про чари майже не згадуються такі фантастичні речі як польоти відьом і зібрання на шабаші – українські відьми починають літати і спілкуватися з нечистю лише у романтичній літературі ХІХ століття. Проте є одна доволі унікальна справа з кременецького суду 1753 р., де звинувачена жінка ділиться своїми фантазіями про такі речі. Ця справа розпочалася зі звинувачень у дітовбивстві, а вже в ході слідства була згадана «відьма» Оришка Личманиха, котра допомагала жінці позбутися дитини ще під час вагітності.

Ця Оришка під час допиту без спонукання почала зізнаватися у фантастичних речах: про своє навчання у чотирьох досвідченіших «відьом», які навчали її красти молоко, викликати дощі й бурі та робити інші злі речі. Буцім, щочетверга вони збиралися в будинку однієї з відьом і звідти літали на більші збіговиська. В якості «коней» використовували березові дрючки з ликом. Та незважаючи на ці неймовірні зізнання, суд поставився до них скептично і обмежився суворими попередженнями щодо вживання відьомства у майбутньому.

Власне, такий вирок не був чимось надзвичайним для наших теренів. Як здебільшого не були надзвичайними підстави для звинувачень. Ба більше, їх можна назвати радше прозаїчними: псування врожаїв, насилання хвороб, любовна й відворотна магія тощо. І хоча деякі відголоски західноєвропейських відьомських кошмарів і фантазій тут іноді лунали, це ніяк не позначилось на масовості судів і суворості присудів.

Катерина Диса,
доцент кафедри історії НаУКМА,
директорка Центру польських та європейських студій НаУКМА

 



З поріднених рубрик:

Реклама:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Потрібна допомога

Допоможемо дітям жити завтра...