Чи є греко-католицизм розколом і єрессю?

Чи є греко-католицизм розколом і єрессю?

В 1596-му році в історії Руської Церкви сталась подія, яка породила чимало суперечок і конфліктів на століття вперед. Окремі православні ієрархи пішли на унію з римо-католицькою церквою. Підписана угода з Ватиканом суттєво вплинула на життя православних християн теперішньої західної України, адже основний удар православ’я витримало саме тут.

Взятий за основу в Римі, сценарій для дестабілізації суспільно-політичної ситуації на теренах західно-руських земель довів свою дієвість більше ста років до підписання Брестської унії. Тоді, під час Флорентійського собору в 1439-му році, більшість ієрархів Константинопольського патріархату підписали аналогічну Ферраро-Флорентійську унію, яка чтала однією з причин падіння Візантійської імперії.

В майбутньому інструменти унії в тому чи іншому вигляді використовувались по всьому світі та по відношенню до багатьох християнських деномінацій, серед яких були навіть так звані «дохалкідонські церкви». Все, що вимагалось – визнати над собою першість римського папи та прийняти, повністю або частково, римо-католицькі догмати. Обряд та богослужбова практика залишались незмінними. Взамін новоспечені уніати отримували певні політичні та економічні преференції.

Так само трапилось і після підписання Берестейської унії, адже та частина суспільства, яка зрадила православ’я, отримала від польської влади, яка на той час панувала в частині нинішньої України і Білорусі, серйозні поступки та привілеї. Натомість, на відміну від уніатів, населення православного віросповідання почало утискатись, часто – фізично. Подібна ситуація спровокувала суспільно-політичний конфлікт та поглибила існуючу кризу, а наслідки унії відчуваються і по сьогодні.

Греко-католицизм як розкол і єресь: доводи та аргументи

Хоча в науково-богословській практиці не прийнято ідентифікувати греко-католицизм розколом і єрессю, насправді існують вагомі аргументи, які вказують на протилежне. Достатньо лише дослідити послідовність подій та наявні факти, аби довести, що унію можна характеризувати цими двома термінами.

Чому розкол? 23 грудня 1595-го року ряд єпископів Київської митрополії (Константинопольського патріархату) на чолі з митрополитом Михаїлом Рогозою підписали в Римі акт про підпорядкування римському папі. Цим самим вони автоматично засвідчили відмову від головування над собою Константинопольського патріарха. Якби після цих подій вони залишились, наприклад, в Італії, особливих зауважень не виникало б. Однак, вони повернулись на свої кафедри, де впровадили схвалені ними нововведення.

З цими діями не погодилась значна частина православного населення, яка не бажала ставати частиною латинської церкви. Разом з тим, в силу певних обставин, були й ті, хто прийняв унію. Через це в Церкві утворився розкол духовенства і вірян на дві частини. Одні з них залишались вірними православ’ю, інші – прийняли греко-католицизм.

По суті, виникнення греко-католицизму відбулось на основі відділення частини духовенства та мирян (зрозуміло, що разом з храмами) від Православної Церкви. Іншими словами, сталась схизма, або – розкол. І хоча унія не входить до традиційного списку розколів Церкви, усі аспекти, які супроводжували її появу, вказують саме на розкольницький характер цього руху. Уніати фактично відділились від православ’я та підпорядкування своєму першоієрарху, створивши паралельну структуру та змінивши керівний центр.

Разом з цим греко-католицизм – це єресь, хоча й не стільки як явище, скільки за догматичною складовою. Як відомо, уніати повністю прийняли римо-католицьке віровчення, яке ще від Х століття почало змінюватись. Так, в католицькій самобутності має місце «догмат» про сходження Святого Духа від Отця і Сина, що суперечить прийнятому на 1 і 2 Вселенських соборах Символу Віри. Також привертає увагу «догмат» про непорочне зачаття Пресвятої Богородиці, який фактично нівелює сотеріологічну складову пришестя у світ Спасителя. Окрім цього існує абсурдний «догмат» про непогрішимість доктрин папи римського, якщо вони виголошені «ex catedra».

Унія – католицизм під личиною православ’я

Сьогодні українські уніати змінили стратегію, позиціонуючи себе цілком православними. Відомо, що обряд в УГКЦ майже повністю повторює православну богослужбову практику. Крім цього, греко-католики, як би дивно це не виглядало, намагаються очолити утворення в Україні так званої Єдиної помісної церкви. Для того, аби приховати латинський шлейф, уніатський архієпископ, яким нині є Святослав Шевчук, привласнив собі титул патріарха, а очолювану ним конфесію проголосив ледь не самостійною конфесійною одиницею.

Однак, підпорядкування Ватикану залишається основною відмінністю греко-католицизму від православ’я. По суті, унія є католицизмом у спрощеній формі, чим католицькі патрони не дуже вдоволені. Досить часто доводиться спостерігати, як представники офіційної римо-католицької церкви відверто нехтують позицією УГКЦ.

В самій РКЦ неодноразово лунали засудження уніатства, як явища, хоча частіше – на догоду православним. Останній подібний приклад – спільна декларація папи римського і Патріарха Кирила, підписана минулоріч на Кубі. В цьому документі римо-католицький ієрарх спільно з предстоятелем Руської Православної Церкви, засудили будь-які прояви уніатизму.

Хай там що, та уніатство залишається універсальною зброєю в римо-католицькому прозелітизмі. Сьогодні, після революційних подій 2014-го року, греко-католицизм набирає нових обертів в суспільстві. Ми бачимо уніатів у міністерствах, Верховній Раді та інших впливових органах, які відверто впроваджують власне бачення існування православної за віросповіданням держави. Методи, якими користуються теперішні народні лідери, мало в чому відрізняються від тих, які вживались уніатами по відношенню до православних після Берестейської унії.

Сергій Назарчук


Соціальні мережі та сервіси:


З поріднених рубрик:

Реклама:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Потрібна допомога

Допоможемо дітям жити завтра...