Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту і роздвоєння свідомості в постмайданній Україні

Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту і роздвоєння свідомості в постмайданній Україні

Голокост або Холокост (від англійського Holocaust — «всеспалення») — системне переслідування і масове знищення європейських євреїв і циган нацистською Німеччиною і колабораціоністами протягом 1933-1945 років; геноцид єврейського народу в часи Другої світової війни, внаслідок якого загинуло до 6 мільйонів осіб. Як жертв Голокосту зазвичай сприймають також інші етнічні та соціальні спільноти, яких нацисти переслідували і знищували за приналежність до цих спільнот. Тобто, у ширшому розумінні, Голокост — це знищення людей за ознакою їхньої расової, етнічної, національної приналежності.

Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту (International Holocaust Remembrance Day) був встановлений як захід із вшанування пам`яті євреїв, що масово знищувались нацистами та нацистськими поплічниками у роки Другої світової війни. День пам`яті затверджено Генеральною Асамблеєю ООН 1 листопада 2005 року (Резолюція № 60/7). Ініціаторами прийняття документа виступили Ізраїль, Росія, США, Канада, Австралія, Україна, а їх співавторами стали понад 90 держав.

Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту відзначається 27 січня. Ця дата була обрана тому, що саме цього дня 1945 року Радянська Армія (війська Першого Українського фронту) визволила в’язнів найбільшого нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцімі (територія нинішньої Польщі). За час існування цього концтабору в ньому загинуло, за різними оцінками, від 1,5 до 2,2 млн людей. За загальними оцінками, жертвами масового знищення євреїв під час Другої світової війни, разом з 4,5 млн дорослих, стали 1,5 млн дітей.

Вперше Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту відзначався у всьому світі в 2006 році. Проте деякі країни відзначали цей день і раніше.

Генеральний секретар ООН Кофі Аннан назвав цю дату нагадуванням про значення уроків Голокосту — цього безпрецедентного прояву зла, яке не можна просто залишити в минулому і віддати забуттю. У своєму посланні ізраїльському президенту М.Кацаву, з нагоди першого всесвітнього Дня пам’яті жертв Голокосту, президент Росії Володимир Путін, зокрема, сказав: «Бачу в цьому одноголосно прийнятому рішенні тверду волю світового співтовариства передати майбутнім поколінням правду про варварські злочини нацизму, захистити людство від пороків ксенофобії, расизму і екстремізму».

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 5 липня 2011 року № 3560-VI «Про 70-річчя трагедії Бабиного Яру» на державному рівні Україна вперше відзначила Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту у 2012 році.

Із звернення до народу президента України Віктора Януковича (2012 рік): «Державна політика нацистського рейху, побудована на людиноненависницькій ідеології, призвела до знищення мільйонів євреїв у роки Другої світової війни. Лише в Україні виявлено сотні місць масових розстрілів та поховань наших співгромадян єврейської національності. Ми схиляємо голови у скорботі за загиблими та із вдячністю згадуємо тих, хто виявив героїзм і став на захист приречених. Ці Праведники світу назавжди залишаться у пам’яті нащадків. Одним із головних здобутків України є міжнаціональна злагода та стабільні міжетнічні взаємини в державі. Ми рішуче засуджуємо будь-які прояви нетерпимості за національною чи релігійною ознакою та спрямовуємо зусилля на виховання у громадян толерантності і взаємної поваги. Трагедія Голокосту має бути попередженням для всіх людей про небезпеку, яка виникає через зверхність, ненависть та ксенофобію».

Після так званого Євромайдану – державного перевороту 2014 року, відомого також під назвами «Європейської революції» та «Революції Гідності», в Україні склалася складна та протиречива ситуація із ставленням до подій, пов`язаних з Голокостом.

З одного боку мільйони українців боролися з нацизмом на фронтах Великої Вітчизняної війни і внесли величезний внесок у врятування мільйонів приречених на смерть людей, у тому числі євреїв. З іншого боку – десятки (а за деякими даними навіть сотні) тисяч українців, зокрема члени ОУН, служили нацистам в армійських каральних батальонах і різноманітних поліцайських підрозділах та приймали безпосередню участь у масових вбивствах єврейського населення.

На західній Україні німці і місцеве населення влаштували єврейські погроми вже з самого початку нацистської окупації УРСР (червень 1941 року). Лише у Львові з 30 червня по 3 липня було вбито чотири тисячі євреїв, а з 25 по 27 липня — близько двох тисяч. Через кілька днів після захоплення німцями Луцьку там було вбито дві тисячі євреїв; з двадцяти семи тисяч євреїв Рівного двадцять одна тисяча була вбита в листопаді 1941 року. Євреї центральної та східної України, яким не вдалося евакуюватися до приходу німців, потрапили в руки нацистів та оунівців і розділили долю єврейського населення східноєвропейських областей (Бабин Яр у Києві, Богданівка в Миколаївській області, Дробицький яр у Харкові). Із сімдесяти єврейських центрів довоєнної України 43 були знищені ще в 1941 році, а решта — до середини 1942 року. За період з 1941 до 1945 року на українських землях загинуло більше 3 мільйонів мирних жителів, з яких понад 1 мільйон складали євреї, що на той час проживали в Україні.

Здається, кожному мали б бути зрозумілими і причини і наслідки цієї трагедії, а відповідно – і безумство виправдання дій нацистів і відродження нацизму як явища. Але те, що сьогодні спостерігається в «європейській Україні»- це просто за межами будь-якої людської логіки і моралі.

Сьогодні ми на власні очи бачимо, що з одного боку – в результаті держперевороту влада в Україні перейшла до рук представників єврейського олігархату, а з іншого боку – ця ж сама єврейська влада реалізує свою політику, активно використовуючи неонацистів та псевдонаціоналістів всіх рівнів та забарвлення – тобто тих людей, які є прямими ідейними спадкоємцями гітлерівських катів та прислужників.

Складається враження, що у постмайданні роки Україна захворіла роздвоєням свідомості: на словах можновладці божаться, що «в Україні нема ніяких фашистів», запевняють, що «рішуче засуджують будь-які прояви нацизму, расизму та ксенофобії», і одночасно – проголошують «героями нації» тих самих нацистів, расистів та ксенофобів… А найстрашніше те, що вони й діють саме так, як нацисти, расисти та ксенофоби по відношенню до свого власного народу – до євреїв, українців, росіян – всіх без розбору – конвертуючи нашу смерть в свої доляри та євро.

За 25 років фіктивної «незалежності» населення України зменшилося майже на 10 мільонів. Щодня у майданній Україні на фронтах громадянської війни, у бандитських розборках, або просто з голоду й холоду гинуть наші люди. Сатана збирає свою жертву. Голокост триває…

Славко Яценко


Соціальні мережі та сервіси:


З поріднених рубрик:

Реклама:

Коментарі:
  • 27.01.2017 at 18:25
    Посилання

    В 1988 г. в США вышла книга «The Good Old Days: The Holocaust as seen by its perpetrators and bystanders» («Старые добрые времена: Холокост глазами участников и очевидцев»). Книгу написали трое немцев – журналист Эрнст Клее, юрист Вилли Дрессен и историк Фолкер Райсс. Название «Старые добрые времена» было выбрано неслучайно – так лирически назвал свой личный фотоальбом комендант Треблинки Курт Франц. 300-страничная книга выдержала множество изданий. В частности, в ней был описан жуткий эпизод на Украине (вошедший потом во многие книги про холокост и «Барбароссу») с расстрелом 90 малолетних еврейских детей в Белой Церкви 20 августа 1941 г. Зондеркоманда 4а сначала расстреляла их родителей. Но убивать детей немцы тогда не стали, начальство опасалось за нервы солдат. Заявили протест и военные священники 295 пехотной дивизии. Однако немецкий фельдмаршал Рейхенау лично вмешался и дал добро на расстрел. Чтоб не нервировать своих солдат, немцы поручили выполнить за них эту акцию украинским полицаям. И те исполнили приказ.

    Ниже несколько фрагментов из упомянутой книги. Русский перевод – музея Яд Вашем. Следует отметить, что хотя в переводе Яд Вашем украинцы- участники резни названы «полицейскими», в английском тексте везде употребляются термины «Ukraninan militia» или «militiamen», т.е. украинская милиция. Летом 1941 г. на Украине отряды полицаев часто назывались «милицией», например те, которые создавались ОУН-Б на Волыни и в Галиции.

    Из донесения протестантского пастора 295 пехотной дивизии Корнмана командованию дивизии:

    «Вчера, 20 августа [1941 г.], около 15 часов, ко мне и к военному капеллану пришли 2 священника из ближайшего отделения полевого лазарета и сообщили, что неподалеку, примерно в 500 метрах отсюда, на верхнем этаже одного из домов обнаружены 80-90 детей – грудных и дошкольного возраста, крик и плач которых слышны издали; поскольку они находятся там уже целые сутки, то был нарушен ночной покой солдат, расквартированных в соседних домах. От этих солдат и узнали священники о детях. Я пошел с ними и с капелланом в этот дом и увидел, что там, в двух маленьких комнатах, лежат и сидят дети – некоторые из них в собственных нечистотах – и, что самое главное, там не было ни капли питьевой воды, так что они очень страдали от жажды. На посту стоял украинский полицейский, от которого мы узнали, что это еврейские дети, родители которых расстреляны. Около поста находилась группа немецких солдат, у другого угла дома – еще одна группа, и обе возбужденно обсуждали увиденное и услышанное».

    Из показаний оберштурмфюрера СС Хефнера:

    …Блобель приказал мне расстрелять детей. Я спросил: «Кто именно будет расстреливать?» Он ответил: «Ваффен-СС».Я запротестовал: «Это совсем молодые люди. Как мы сможем объяснить им, за что они расстреливают маленьких детей?» На это он мне ответил: «Тогда берите своих людей». Я опять возразил: «Как же они это сделают, когда у них самих есть маленькие дети». Этот спор длился около 10 минут. Я предложил, чтобы детей расстреляла украинская полиция, подчиненная фельдкоменданту. Ни одна из сторон против этого не возразила. […] Я вышел и направился к роще. Солдаты вермахта успели заранее вырыть яму. Детей привезли на гусеничном тягаче. К дальнейшим событиям я уже не имел отношения. Украинцы стояли вокруг, их била дрожь. Детей сняли с тягача. Их ставили над ямой и расстреливали, так что они падали прямо в яму. Поднялся неописуемый крик. Эту картину я не забуду никогда в жизни. Мне тяжело об этом рассказывать. Особенно врезалась в память маленькая белокурая девочка, которая схватила меня за руку. Ее тоже расстреляли. Яма была недалеко от рощи. Расстрел происходил в полчетвертого-четыре пополудни, на следующий день после переговоров с фельдкомендантом. В некоторых детей стреляли по 4-5 раз, пока те не умирали»

    Прим. Пауль Блобель, штандартенфюрер СС, начальник зондеркоманды 4-а, командовал уничтожением евреев в Бабьем Яре (Киеве) 29-30 сентября 1941 г. и в Дробицком Яре (под Харьковом) в декабре 1941 г. С весны 1942 г. Блобель был ответственным за «операцию-1005» – сжигание трупов с целью скрыть следы массовых убийств. После войны Блобель был осужден в ФРГ и приговорен к смертной казни через повешение. Приговор приведен в исполнение в 1951 г.

    Klee, Ernst, Willi Dressen and Volker Riess editors. The Good Old Days:
    The Holocaust as seen by its perpetrators and bystanders. New York:
    The Free Press 1988 стр.144-154.

    Відповісти
    • 27.01.2017 at 18:44
      Посилання

      Багато українців, ризикуючи життям, рятували євреїв від знищення. Єврейському меморіальному музеєві Яд Вашем та ентузіастам вдалося встановити 2 363 прізвища рятівників-українців, які одержали почесне звання «Праведник народів світу». Роль ОУН у репресіях проти євреїв під час німецької окупації до кінця не досліджена й наразі трактується досить суперечливо. У програмних постановах II (Краківського) Великого збору ОУН-б, прийнятих у квітні 1941 року, засуджувалися погроми проти євреїв, оскільки вони відволікають від справжнього ворога — більшовицького режиму. За свідченнями польських істориків, бандерівці співпрацювали з айнзатцгрупами: передавали списки євреїв та брали участь у акціях винищення. Водночас західні історики, а також історики з Ізраїлю та України, цитують повідомлення німецьких джерел, що бандерівці в Центральній та Східній Україні займалися порятунком євреїв, зокрема давали їм фальшиві паспорти. Відомий випадок, коли в Галичині було страчено 100 українців за те, що вони намагалися порятувати євреїв. Були випадки, коли вся громада села рятувала єврейські родини.

      Відповісти
      • 27.01.2017 at 19:27
        Посилання

        Фальшиві паспорти не давали, а продавали. Це різні речі. В іншому – правда. Попри всі намагання нацистів підняти криваву антисемітську хвилю на Україні, наші люди, що залишилися на окупованих територіях, рятували євреїв. Вони також, ризикуючи життям, переховували в себе тих, кому загрожувала смерть або відправка до Німеччини, а ще вони видавали за своїх родичів полонених червоноармійців, щоб можна було забрати їх з концтаборів, підтримували партизанів, йшли у підпілля, чинили спротив нацистам. Так і було. Але тут не слід мішати все до купи. То були УКРАЇНЦІ, наші, руські люди, а не оунівська бандерва. Про це обов`язково треба пам`ятати.

        Відповісти

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Потрібна допомога

Допоможемо дітям жити завтра...