Чи можливий майдан в раю?

Чи можливий майдан в раю?

Неділя про Страшний суд викликає у мене безліч питань, які залишаться без відповіді. Що означає «судити»? Адже не можна звести суд до факту спільного знаменника, для всіх однакового? Гріх грузина та німця – чи підлягає однаковому суду Божому? Вчинок один, але схильність у кожного до того чи іншого виду гріха різна. Різний букет генетичної спадковості, виховання, стан інтелекту та інше… Є й багато інших питань, на які ми не знаємо відповіді, але є те, що ми знаємо напевно.

Перше – це те, що Суд буде. Про це нам говорить внутрішня совість і інтуїція, незалежно від нашої віри чи невіри. І друге, це те, що до нього майже ніхто не готується. Більшість людей навіть не замислюються над тим, що всім нам належить пройти брамою смерті і опинитися – де? Або у місцях, де є мир і благодать, або за брамою цього місця, де «пітьма і скрегіт зубів». Ми, як правило, завбачливо ставимося до своєї роботи, пенсії, здоров’я – але, на жаль, не заглядаємо далі, за той поворот життя, який є неминучим на шляху кожного з нас.

Звичайно, ми можемо заперечувати суд Божий, як ми і звикли заперечувати все те, що нам не подобається. Але, на жаль, апостоли в цьому сенсі просто прояснюють ту реальність, на яку ми схильні закривати очі. «Як людям призначено вмерти один раз, потім же суд» (Євр.9:27), «бо мусимо всі ми з’явитися перед судовим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що в тілі робив він, чи добре, чи лихе» (2Кор.5:10).

Всі ті складні конструкції самообманів та самовиправдань, які ми будували все наше життя, зруйнуються в одну мить, і ми побачимо те, що в глибині душі знали завжди. Гріх є гріх, зло є зло, і ми свідомо раз за разом обирали саме їх. Посилання на «інших» з їхніми злодіяннями не допоможуть, як не допоможуть і товсті книги, написані тими чи іншими авторитетами, щоб довести, що гріх – це не гріх. Ми всі знаємо це наперед, хоча схильні люто це заперечувати.

Вже зараз я відчуваю, як язики цього пекельного полум’я палять мене і лижуть за боки. Полум’я моєї ненависті, гордощів, зневіри, малодушності, злості та іншого згортає мою душу, як вогонь – паперовий аркуш. Ми за своєю наївністю іноді думаємо, що Бог добряк, Він же любов, ну якось вже там влаштує мене, ну не такий вже я й поганий, взагалі-то…

Але біда в іншому. Біда в тому, що рай – це місце, де немає зла. Там немає болю і страху, ненависті та насильства, ніхто не панує і не пригнічує, не глумиться і не осуджує, не сперечається і не свариться, але є лише нескінченна любов, і милість, і радість. Якщо грішників, що не розкаялись та не встигли змінитися, пустити в рай, то він вже не буде раєм. Якщо лиходіїв, які отримують задоволення від мучення та пригнічення інших, які не мислять собі якогось іншого життя, пустити до раю, то він одразу ж стане пеклом.

Єдина можливість зберегти рай від перетворення на пекло – це тримати грішників за дверима.

Більше того, не лише найзапекліших лиходіїв неможливо пустити в рай, але й будь-яку людину, яка роз’їдена гріхом, пускати до раю не можна. І не тому, що в Бога не вистачить милості, а тому, що ніяка милість не може зробити так, щоб зло і гріх були допущені в рай, і він при цьому залишився раєм. Це буде пекло в пекельному ступені. Справа в тому, що на землі розвиток гріха стримується хоча б наявністю смерті. А якщо її не буде?! На що перетворитися рай, куди проникнуть нерозкаяні грішники?

Ви можете собі уявити Серафима Саровського, який би палив скати на майдані та кидав каміння у людей? А можете уявити Амвросія Оптинського, який бігає з кийком по «Будинку профспілок» в Одесі та тюкає ним усіх, хто під руку попадеться? Теж ні?! Значить і в раю це буде неможливо. А ось якщо Бог всіх тих персонажів, які готові заради своєї ідеї – неважливо якої, нехай навіть найгарнішої – вбивати, гвалтувати, катувати, пустити до раю, то ми отримаємо в раю майдан на наступний день після Страшного суду.

То розподіл місць в раю революціонери визнають несправедливим, то обуряться відбором, то скажуть, що серед дванадцяти апостолів на суддівських престолах самі євреї, то архістратиг Михаїл не у вишиванці – обуритись завжди буде чим. Ви можете уявити серед Горнього Єрусалиму на його Центральній площі майдан? Я – ні. Тому що це вже буде не Рай, це щось інше, до болю знайоме. Саме до болю.

Ось і весь суд. Ніщо нечисте не може увійти у світ чистоти. І справа тут не в Богові, а в нас. Та й сам суд буде не там – «десь» і «колись», він вже відбувається «тут» і «зараз». Там, на Страшному суді, буде тільки проголошений вирок, а тут, на Землі, йдуть судові дебати. Життя християнина – це життя перед Лицем суду Божого. Як це буде виглядати на суді? Що я скажу про це? Суд – це той вибір, який ми робимо на Землі. «Суд же такий, що світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили, як світло, лихі бо були їхні вчинки. Бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло, і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його. А хто робить за правдою, той до світла йде, щоб діла його виявились, бо зроблені в Бозі вони» (Ів.3:19-21).

Світло Христа – якщо я допущу його в своє життя – висвітлить мої справи, спонукає мене переглянути мої цінності й устремління. У чомусь визнати себе неправим, від чогось відмовитися. І якщо я піду назустріч цьому Світлу – я буду виправданий. Якщо я відкину це світло – буду засуджений. В кінцевому підсумку є тільки два варіанти – або ми приходимо до світла, або йдемо в темряву.

Протоієрей Ігор Рябко



З поріднених рубрик:

Реклама:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Потрібна допомога

Допоможемо дітям жити завтра...