До чого призведе Європу відмова від християнських цінностей

До чого призведе Європу відмова від християнських цінностей

Події, що відбуваються в сучасному світі, пояснюються з абсолютно різних точок зору. Політологи, соціологи, економісти, фінансисти намагаються знайти причини та передбачити розвиток подій, використовуючи методологію та принципи саме своєї науки. Кому з нас не доводилося чути фрази типу: «Війна в Іраку – це війна за нафту!», «Причина всього – змова банкірів!», «Економічна модель вичерпала себе!» тощо.

Ці та інші розхожі фрази пояснюють все дуже аргументовано, логічно і… помилково.

Глибинні причини всього, що відбувається в історії людства, лежать у релігійній площині. Не вдаючись в даній статті в обґрунтування цього постулату, наведемо один наочний приклад того, як політика держави визначається одним віршем Священного Писання, написаним тисячоліття тому.

Держава ця – Ізраїль, а вірш такий: «І Господь явився Авраму й сказав: Я дам оцей Край потомству твоєму» (Буття 12, 7). Можна привести ще один вірш: «Помножу ваших нащадків, немов зорі небесні, і всю оту землю, що про неї казав, дам вашим нащадкам, і вони посядуть навіки» (Вихід 32, 13).

Саме цим і нічим іншим визначається як внутрішня, так і зовнішня політика сучасного Ізраїлю. Його відносини з арабським світом, боротьба з терористичними угрупованнями, будівництво поселень на Західному березі річки Йордан, яке суперечить міжнародному праву, і окупація Голанських висот та ін. Ізраїльські політики можуть скільки завгодно розумувати про демократію, про безпеку, про справедливість тощо. Вони можуть бути віруючими, атеїстами, можуть просто не надавати значення Священним текстам. Але вся діяльність Ізраїлю, і всі його взаємини з арабським світом та іншими народами все одно ґрунтуватимуться на цих словах: «всю оту землю, що про неї казав, дам вашим нащадкам, і вони посядуть навіки». Будь-хто, хто захоче попрацювати і розглянути усі основні події історії Ізраїлю за останні півстоліття, побачить справедливість цього твердження.

Але в даній статті мова не про Ізраїль. Мова про Європу та проблему «нелегальних мігрантів», що вже набила оскому. Ні для кого не є секретом, які проблеми Європі приносить міграція з ісламського світу. В даному випадку це збірний термін, який включає в себе і Туреччину, і Сирію, і Афганістан, і багато інших, несхожих одна на одну країн. Мігранти ці в більшості своїй воліють не працювати, жити на досить значну соціальну допомогу та активно розмножуватися. Досить поглянути на статистику народжуваності за етнічними групами в Європі.

Не є також таємницею, що в ситій, багатій Європі йде масове закриття християнських храмів (через відсутність віруючих) і, поки ще не масове, але таке, що впевнено набирає обертів, будівництво мечетей. Теракти, погроми, зґвалтування, підпали автомобілів та інші неподобства відбуваються в європейських країнах з сумною регулярністю.

У чому ж причина такого неприйняття, такої ворожнечі проти корінних європейців з боку цих самих нелегальних мігрантів? Начебто вони їх і прихистили, надали житло, годують, одягають, виплачують допомогу. Чому ж замість вдячності – ненависть та агресія?

«Дивися в корінь!», як сказав Козьма Прутков.

Для того щоб зрозуміти, якими очима дивляться ісламські мігранти на корінних європейців, необхідно згадати, що з точки зору мусульманської релігії всі люди поділяються на три категорії: правовірні (муслім), невірні (кафіри) та люди Писання (ахль аль-кітаб), тобто іудеї та християни, що шанують Божественне Писання (Старий Завіт).

Іслам забороняє мусульманам ображати або зазіхати на життя, майно, честь і гідність людей Писання. Якщо християни чи іудеї живуть в ісламській державі, вони мають право вільно сповідувати свою релігію (але не звертати в неї мусульман). Натомість вони мусять платити спеціальний податок (джизья).

Що ж стосується невірних, то їхня доля незавидна. Про це свідчать як священні тексти ісламу, так і шокуюча практика. Коротко це можна виразити фразою: їх не повинно бути. Так от, з цієї точки зору «освічені» європейці, відмовившись від християнської основи своєї цивілізації, самі себе перевели в очах мусульман з розряду людей Писання в розряд невірних, кафірів, з усіма витікаючими наслідками.

Нинішня Європа вже живе в так званій постхристиянській цивілізації. Гомосексуальні шлюби, обмеження на демонстрацію християнської символіки, вільна «любов», порожні церкви, та й офіційна ідеологія європейських країн наочно свідчить про те, що християнство вже «віджило свій вік». Європа чомусь цим дуже пишається, зовсім не віддаючи собі звіту в тому, що саме християнство є тим наріжним каменем, без якого на неї чекає неминуча загибель під натиском вихідців з ісламських країн.

Для протистояння цьому натиску потрібно чітко розуміти, що ми захищаємо?.. Права людини? Фінансове благополуччя? Економічні показники? Демократію? Є знаменита фраза одного з мусульманських лідерів: «Ми вас переможемо тому, що ми воюємо за нашого Бога, а ви – за бензин у ваших бензобаках». Захищати можна свою релігію, свою віру.

Сучасним європейцям захищати нічого…

На тлі цих двох європейських тенденцій – відхід від християнських цінностей та повзуча ісламізація – перед Україною постає дуже непроста проблема вибору. Під Україною, в даному випадку, слід розуміти не стільки державу, скільки українське суспільство. А вибір такий. Можна, спокусившись уявним матеріальним благополуччям Європи, спробувати повторити її шлях: секуляризація – деградація християнських засад – знищення свого цивілізаційного коду – перетворення на кафірів – загибель. А можна вирушити в іншу сторону: повернути основні християнські цінності в сферу сімейних стосунків, освіту, соціальну сферу, економіку, політику, в кінці кінців! Дати можливість Церкві підняти свій голос серед потоку інформації, що несе в наші голови пропаганду насильства, розпусти, поклоніння «золотому тільцю». І вистояти! Зберегтися як народ, як християнська держава, як частина, а, можливо, і як центр православної цивілізації.

Скажете, це неможливо? А як же було можливим стояння в православній вірі в умовах Речі Посполитої та Берестейської унії? Адже нас тоді теж тягли до Європи. Дуже тягли! І ціною цієї європеїзації була відмова від нашої віри і нашої самосвідомості. Адже настільки оспіване у наші дні українське козацтво якраз і виникло як спосіб боротьби з тодішнім оєвропеюванням та окатоличуванням. Адже вистояли!

Але поки що ми наполегливо прагнемо в Європу…

А наостанок наведемо висловлювання такого одіозного фінансиста, як Джордж Сорос. В інтерв’ю німецькому виданню WirtschaftsWoche Heute він сказав, що Україна прагне в Європу, ЯКОЇ ВЖЕ НЕМАЄ.

Андрій Власов


Соціальні мережі та сервіси:


З поріднених рубрик:

Реклама:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Потрібна допомога

Соціальна мережа для тих, хто допомагає дітям