ОУН на Нюрнберзькому процесі. Націоналісти – спільники військових злочинців гітлерівської Німеччини

Нюрнберзькийпроцес

На жаль і досі є недоступними всі матеріали Міжнародного судового процесу над головними воєнними злочинцями гітлерівської Німеччини в Нюрнберзі, бо вони переважно не опубліковані. Сьогодні можна використати лише збірник матеріалів «Нюрнбергский процесс»[1], який так досі і не завершений. Тут, зокрема, представлені матеріали Абверу і свідчення його керівників з цього приводу. Проте численні матеріали, якими користувалася слідча частина процесу, так нам і досі недосупна, бо перебуває в архівах, чи друкувалась в ряді країн Європи (зокрема, в Польщі) у солідних фрагментах.

Цікавим є свідчення генерала Е. Лахузена, одного із керівників Абверу, на засіданні Міжнародного воєнного трибуналу 30 листопада 1945 р.

Але спочатку подамо коротку довідку про особу Е. Лахузена. Лахузен фон Вівремонт Ервін народився в 1897 році у Відні в дворянській французько-польській сім’ї. В роки Першої світової війни Лахузен – лейтенант секретних служб австро-угорської армії, затим – офіцер розвідки. Після розвалу Австро-Угорської імперії працював у службі інформації (служба розвідки Австрійської Республіки). В 1936 р. отримав звання підполковника. Сприяв загарбанню Австрії гітлерівською Німеччиною. Після аншлюсу (приєднання) Австрії до фашистської Німеччини був переведений у відомство адмірала Канаріса – Абвер. Служив спочатку в Абвері-1 (розвідка й контррозвідка), а затим очолив Абвер-2 (диверсії в стані противника). Нагороджений вищим нацистським орденом «Золотий німецький хрест» та іншими нагородами. Наприкінці 1943 р. був посланий на Східний фронт, де командував 41-м єгерським полком. В грудні 1944-го призначений начальником розвідувального бюро 17-го воєнного округу (Відень). В січні 1945 року отримав звання генерал-майора. В травні 1945 р. здався в полон американським військам. На Нюрнберзькому судовому процесі виступав у ролі свідка. Після закінчення процесу його звільнили американці »в знак вдячності за значну допомогу західним союзникам в час першого Нюрнберзького процесу». В повоєнний період Лахузен отримував австрійську генеральську пенсію і жив у Тіролі (Австрія). Автор мемуарів про тривалу службу в Абвері, які опубліковані в 1958 р. в США. Помер в 1958 р. в Інсбруку (Австрія).

І ще важлива інформація. У відомстві Лахузена (Абвер-2) була дивізія спеціального призначення «Бранденбург», яка призначась для організації і проведення диверсій різного характеру в стані противника. В складі полку «Бранденбург-800» були сформовані і діяли спеціаль-батальови «Нахтігаль» і «Роланд», особовий склад яких складався із українських націоналістів. Батальйони призначались для здйснення диверсій і каральних акцій. Отже, керуючи Абвером – 2, якому була підпорядкована дивізія спеціального призначення «Бранденбург», полковник, а затим генерал, Лахузен добре знав про українських націоналістів, діяльністю яких займався безпосередньо.

Тепер представимо уривки із стенограми засідання Міжнародного воєнного трибуналу від 30 листопада 1945 р.

«Еймен (головуючий в той день на процесі, начальник слідчої частини обвинувачення США, полковник юстиції – В. М.): «Чи говорилось що-небудь, і якщо говорилось, то що саме, про співробітництво з українською групою?»

Лахузен: «Канаріс отримав наказ від тодішнього начальника ОКВ (Верховне командування збройних сил гітлерівської Німеччини – В.М.), який (тобто начальник ОКВ, генерал-фельдмаршал Німеччини -В.М.) представив його як директиву, явно отриману ним від Ріббентропа, так як ці директиви перебували в тісному взаємозв’язку з політичними намірами імперського міністерства закордонних справ. Канарісу було доручено викликати в українській Галичині повстанський рух, метою якого б стало винищення євреїв і поляків… Після цих розмов в особистому вагоні начальника ОКВ Канаріс покинув вагон і мав ще коротку співбесіду з фон Ріббентропом, який, повернувшись до теми України, сказав ще раз, що необхідно інсценувати повстання чи повстанський рух чином, щоб усі двори поляків були охоплені вогнем і щоб усі євреї були убиті.»

Еймен: «Хто сказав це?»

Лахузен: «Це сказав міністр закордонних справ Ріббентррп Канарісу. Я стояв поряд».

Еймен: «Ви не сумніваєтесь, хоч би в якійсь мірі, що все було сказано саме так?»

Лахузен: «Ні, у, мене нема ні найменшого сумніву в цьому. Особливо добре я пам’ятаю фразу: «Повинні бути охоплені вогнем всі польські двори». Це було у відомій мірі новим. Раніше вживався вираз «ліквідація» и «вбивства»…»[2]

І далі:

«Еймен: «Чи бажає Радянське обвинувачення задати питання свідку? Руденко ( Р. А. Руденко – головний обвинувач СРСР на процесі – В.М.)»

Руденко: «Свідку, я хочу поставити Вам кілька питань в порядку уточнення. Чи правильно я Вас зрозумів, що повстанські загони із українських націоналістів створювалсь за директивою німецького верховного командування?»

Лахузен: «Це були українські емігранти із Галичини».

Руденко: «Із яких емігрантів створювались повстанські загони?»

Лахузен: «Можливо, не звосім правильно гназивати їх загонами. Це були, які розташувались в таборах и проходили напіввіськову чи військову підготовку».

Руденко: «I яке ж призначення мали ці загони?»

Лахузен: «Це були організації, як я вже сказав, які складались із емігрантів української Галичини, і які працювали з відділом розвідки за кордоном».

Руденко: «Що повинні були вони виконувати?»

Лахузен: «Завдання їх полягало в тому, щоб з початком воєнних дій виконувати розпорядження вищих інстанцій, тобто ті директиви, які отримав мій відділ і які виходили від ОКВ».

Руденко: «Які ж завдання ставились перед цими загонами?»

Лахузен: «Ці загони повинні були здійснювати диверсійні акти в тилу ворога й організовувати всеохоплюючий саботаж…»[ 3]

Читач, думаю, зрозумів чітко: йдеться тут про приготування гітлерівців до німецько-польської війни 1939 р. і про залучення до цієї акції українських націоналістів із ОУН у воєнних діях проти Польської держави.

Особливо виразні свідчення представив на процесі полковник Е. Штольце, заступник начальника Абверу-2 генерала Лахузена.

Коротка довідка. Штольце Ервін народився в 1891 р. в Берліні. В час Першої світової війни – солдат-артилерист. З 1923 р. служив в Абвері, спочатку був офіцером в Абвері-1, а затим – в Абвері-2. Заступник керівника Абверу-2 генерала Лахузена. Полковник вермахту. З серпня 1944 р.- заступник начальника диверсійного сектора в Управлінні імперської служби безпеки. З осені того ж року особливо секретним співробітником конаючої гітлерівської тоталітарної системи – начальником «Берлінського району збору доносень». В травні 1945 р. здався в полон радянським військам. Працюючи в Абвері-2, безпосередньо відповідав за зв’язки в ОУН і керував усіма операцями, в яких брали участь українські інтегральні націоналісти.

Свідчення полковника Штольце на Нюрнберзькому процесі 25 грудня 1945 р.:

«В березні чи квітні 1941 року мій начальник – керівник відділу Абверу – 2 полковник (нині генерал) Лахузен викликав мене до себе в службовий кабінет і поставив до відома про те, що незабаром передбачається воєнній напад Німеччини на Радянський Союз, і в зв’язку з цим запропонував мені використати всі дані про Радянський Союз, які мав відділ Абверу-2, для проведення необхідних заходів по диверсії проти СРСР. При цьому Лахузен заявив мені, що необхідно берегти все сказане ним про підготовку нападу на Радянський Союз в найсуворішій таємниці.

Далі я отримав вказівку від Лахузена організувати і очолити спеціальну групу під умовним найменуванням «А», яка повинна була займатися підготовкою диверсійних актів і роботою по розкладу в радянському тилу, у зв’язку з нападом на СРСР, який намічався.

В той же час Лахузен дав мені для ознайомлення і керівництва наказ, який поступив із штабу оперативного керівництва збройних сил, підписаний фельдмаршалом Кейтелем і генералом Йодлем (чи генералом Варлімонтом за дорученням Кейтеля, – точно не пам’ятаю), який містив основні директивні вказівки по проведенню підривної діяльності на території СРСР після нападу Німеччини на Радянський Союз.

Даний наказ був вперше помічений умовним шифром «Барбаросса». Надалі всі заходи по підготовці війни проти Радянського Союзу іменувались умовно «Операція Барбаросса».

В наказі вказувалось про те, що з метою нанесення блискавичного удару по по Радянському Союзу, Абвер-2 при проведеннi підривної роботи проти СРСР повинен використати свою агентуру для розпалювання національної ворожнечі між народами Радянського Союзу.

Виконучи згадані вище вказівки Кейтеля і Йодля, я зв’язався з українськими націоналістами та іншими учасниками націоналістичних фашистських угрупувань, які перебували на службі у німецької розвідки, і залучив до виконання поставлених вище завдань.

Зокрема, мною особисто була дана вказівка керівникам українських націоналістів німецьким агентам Мельнику (кличка «Консул-1″) і Бандері організувати відразу ж після нападу Німеччини на Радянський Союз провокаційні виступи на Україні з метою підриву найближчого тилу радянських військ, а також для того, щоб переконати міжнародну суспільну думку про те, що відбувається мов би розклад радянського тилу…»

Далі Штольце уточнював:

«Для більш успішного керівництва всією розвідувальною роботою німецьких військ, призначеною для вторгення в СРСР німецькою воєнною розвідкою наприкінці травня 1941 р. був організований спеціальний розвідувальний орган під назвою штаб «Валлі», який дислокувався поблизу Варшави. Крім того, була підготовлена для підривної діяльності на радянській території спеціальна військова частина – учбовий полк спеціального призначення «Бранденбург-800», підпорядкований безпосередньо начальнику Абверу-2 Лахузену.

В завдання цього створеного в 1940 р. спеціального з’єднання входило захоплення оперативно важливих об’єктів: мостів, тунелів, оборонних підприємств і втримання їх до приходу авангардних частин німецької армії. При цьому, всупереч міжнародним правилам ведення війни, особовий склад полку був укомплектований головним чином за рахунок зарубіжних німців, широко використовував застовування обмундирування і зброї армій противника для маскування своїх операцій.

В процесі підготовки нападу Німеччини на СРСР командування полку «Бранденбург-800» припасало предмети обмундирування і зброї Червоної армії й організувало окремі загони з числа німців, які знали російську мову. ..»[4] (Тут і вище виділено мною – В.М.).

Що ж до полку Абверу-2 спеціального призначення «Бранденбург-800», в склад якого входили, як відомо, спеціаль-батальйони «Нахтігаль» і «Роланд», то полковник Штольце, грубо помиляється, коли свідчить, що він комплектується із «зарубіжних німців». Видно, свідок мав на увазі, говорячи про «зарубіжних німців», представників тих народів, які симпатизували фашистам і воювали на їх боці. Бо ж насправді батальйони

«Нахтігаль» і «Ррланд», як і весь полк (а затим дивізія) спеціального призначення «Бранденбург-800» із зрадників-кондотьєрів тих народів, проти яких гітлерівська Німеччина вела наступ й агресію – естонці, латиші, литовці, українці, росіяни, калмики, грузини, татари, туркестанці, чеченці.

Мов би продовженням, і в той же час значним уточненням висловленого вище, є свідчення того ж полковника Ервіна Штольце радянському правосуддю після того, як він потрапив у радянський полон. Ці неабиякі свідчення зберігаються у Києві в Центральному державному архіві громадських організацій (ЦДАГО) України.

Е. Штольце:

«…Для підривної діяльності в Польщі ми використовували українських націоналістів. З метою залучення широких мас для підривної діяльності проти поляків нами був завербований полковник петлюрівської армії, білоемігрант Коновалець, через якого в Польщі, областях Західної України здійснювались терористичні акти, диверсії…

На початку 1938 р. я особисто одержав вказівки від адмірала Канаріса про переключення наявної агентури з числа українських націоналістів на безпосередню роботу проти Радянського Союзу.

Коновалець охоче погодився переключити частину націоналістичного підпілля безпосередньо на роботу проти Радянського Союзу, оскільки вважав, що роботу проти поляків треба також продовжувати, бо ці заходи нами схвалювались.

Незабаром полковника Коновальця було вбито.

Після вбивства Коновальця український націоналістичний рух очолив полковник Мельник Андрій, якого, як і Коновальця, пізніше було залучено до роботи в німецьких розвідувальних органах…»

Запитання: «За яких обставин Мельника було завербовано як агента німецьких розвідувальних органів?»

Штольце:

«В роботі полковника Коновальця як нашого агента для збереження умов конспірації був завербований, за його рекомендацією, український націоналіст, ротмістр петлюрівської армії Ярий, за кличкою «Консул-2», який нами використовувався як агент-зв’язківець між нами й Коновальцем, а Коновалець, в свою чергу, як зв’язковий з націоналістичним підпіллям.

Ще за життя Коновальця Ярий був відомий Мельнику та іншим націоналістам, як близкий до Коновальця і як активний націоналіст, тому Канаріс доручив начальнику Абверу-2 полковнику Лахузену через Ярого зв’язатися з Мельником, який вже на той час переїхав з Польщі в Німеччину.

Таким чином, наприкінці 1938 р. чи на початку 1939 р. Лахузену була організована зустріч з Мельником, під час якої останній був завербований і дістав кличку «Консул».

Оскільки Мельник мав бути на зв’язку як агент особисто в мене, то під час його вербування я також був присутнім.

Повинен зазначити, що вербування пройшло дуже гладко, бо про діяльність Мельника ми знали в достатній мірі, і він, по суті, був агентом Коновальця в проваджуваній роботі проти поляків…»

Тут, для ясності читачам, слід подати коротку довідку про Р. Ярого, якому так довіряли абверівці і провідники ОУН, і який в стосунках ОУН і Абверу (і не тільки цієї органазації, але й гестапо) відігравав неабияку роль.

Ярий («Ярри», «Ріхард», «Ріко») (1888 -1969) – австрійський підданий чесько-німецького походження. За родинною легендою – нащадок українського козака, пораненого в 1683 р. під Віднем в битві польських військ Яна Собеського проти турок. В 1912р. закінчив військову академію австро-угорської армії. В чині поручика служив на Східному фронті австро-угорської армії проти Росії. Затим в чині Ротмістра служив в цісарьскій контррозвідці. З 1918 р. перебував в Українській галицькій армії (УГА) командиром саперної сотні, а затим командиром кінного полку. В арміїУкраїнської Народної Республіки був офіцером 5-го Херсонського кінного полку. В 1920 р. був інтернований в Чехословаччині. Активний діяч УВО й ОУН, де був членом проводу. З початку 20-х років був резидентом німецької розвідки в ОУН, з 1937 р. – зв’язковим між провідником ОУН Є. Коновальцем і керівником Абверу адміралом Канарісом. Весною 1941 р. – командир спеціаль-батальйону «Роланд». Мав величезний вплив на С. Бандеру, активно підтримував його, але з липня 1941 р. порвав з ОУН-бандерівців. В повоєнний період відійшов від політичних справ. Жив у родинному маєтку в Австрії. Помер в 1969 р.

Далі надамо слово E. Штольце:

«… Після закінчення війни з Польщею Німеччина посилено готувалась до війни проти Радянського Союзу і тому по лінії Абверу вживались заходи активізації підривної діяльності, бо ті заходи, що проводились через Мельника та іншу агентуру, здавалися недостатніми.

З цією метою був завербований відомий український націоналіст Бандера Степан, який в ході війни був звільнений німцями з тюрми, куди був ув’язнений польськими властями за участь у терористичному акті проти керівників польського уряду.

Хто вербував Бандеру я не пам’ятаю, але останній на зв’язку перебував у мене.

В процесі активізації української націоналістичної діяльності, яку ми проводили через свою агентуру, вже на початку 1940 р. нам стало відомо, про тертя в керівництві націоналістичного підпілля, зокрема, між нашими агентами Мельником і Бандерою і про те, що ці тертя ведуть до розколу націоналістичного руху… «(Тут і вище виділено мною. – В. М.)

Далі Штольце в своїх свідченнях зазначав про те, що намагався примирити обох провідників ОУН, що цілком сумнівно. Треба думати, що розкол в ОУН (як про це се вже зазначали, посилаючись на думку Бандери) інспірований гітлерівцями в їх політичних інтересах і здійснювався руками вже згадуваного Ріко Ярого.

Штольце продовжував:

«… Після нападу Німеччини на Радянський Союз Бандера активізував націоналістичний рух в областях, окупованих німцями, і залучив на свій бік особливо активну частину українських націоналістів…»

Запитання:

«В якій мірі використовувались українські націоналісти в боротьбі проти партизанського руху, підпілля компартії на окупованій німцями Україні і яке керівництво в цьому було відділу Абверу?»

Штольце:

«Відділ Абверу активно використовував українських націоналістів у ході всієї війни з Радянським Союзом.

З числа українських націоналістів формувались загони для боротьби з радянськими партизанами, поліцією вербувалась агентура з числа українських націоналістів для закидання за лінію фронту з метою диверсії, терору, шпигунства і т. д., однак подробиць усієї цієї роботи я не знаю, бо цим займались безпосередньо абверкоманди, абвергрупи, абверштеллє, спеціально в округах окупованої території.

Під час відходу німецьких військ з України по лінії Абверу особисто Канарісом були дані вказівки про створення націоналістичного підпілля (банд) для продовження боротьби проти Радянської влади на Україні, проведення терору, диверсій, шпигунства, спеціально для керівництва націоналістичним рухом залишались офіційні працівники – офіцери й агентура.

Були дані вказівки про створення складів зброї, продовольства, тощо. Для зв’язку з бандами агентура направлялась через лінію фронту а також викидалась на парашутах. Боєприпаси і зброя скидалися бандам на парашутах… «[5]

Ці свідчення датовані 29 травня 1945 року.

Примітки

[1] Нюрнбергский процесс,. М., 1987 – 1991.
[2] Нюрнбергский процесс. М., 1989. С 160 – 161.
[3] Там же. С 165 – 166.
[4] Там же. С 530 – 532.
[5] ЦДАГО України, ф. 57, оп. 4,спр. 338.

Віталій Масловський



З поріднених рубрик:

Реклама:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Потрібна допомога

Допоможемо дітям жити завтра...