Хто такі політв’язні і звідки вони узялися в «європейськїй» Україні?

Хто такі політв'язні і чи є вони в Україні?

Політв’язень (політичний в’язень) — це особа, що перебуває під вартою або відбуває покарання у вигляді позбавлення волі, або відправлена на примусове лікування, у справі якої є присутньою явна політична складова, наприклад, опозиція до чинної влади. Політичним в’язнем може бути як заарештований за звинуваченням у діях політичного характеру, так і за іншими, часто сфальсифікованими, звинуваченнями.

Особа, що позбавлена свободи, має вважатися політичним в’язнем:

– якщо позбавлення волі було застосоване з порушенням одного з основних прав, гарантованих Європейською конвенцією з прав людини та Протоколами до неї, зокрема, свободи думки, совісті і релігії, свободи вираження поглядів та інформації, а також свободи зібрань та об’єднань;
– якщо позбавлення волі було застосоване за явно політичних причин без зв’язку з будь-яким правопорушенням;
– якщо з політичних мотивів тривалість ув’язнення та його умови явно не відповідають правопорушенню, у скоєнні якого особу підозрювали або визнали винною;
– якщо з політичних мотивів особа позбавлена волі на дискримінаційній (у порівнянні з іншими особами) основі, або якщо позбавлення волі є результатом очевидно несправедливого судового розгляду, що може бути пов’язаний з політичними мотивами влади.

Наявність переслідувань за політичними й іншими переконаннями порушує норми міжнародного права, зокрема, визначених ООН у Загальній декларації прав людини, а також в інших міжнародних правових документах.

Офіційне визнання наявності в тій або іншій державі політичних в’язнів припускає заява про порушення міжнародного права й політичної заангажованості судового й інших репресивних механізмів, тому в країнах, де порушуються права людини, використовують різні способи приховання правдивої або створення хибної інформації щодо причини переслідувань.

На сьогодні політв’язні є у десятках країн світу, до числа яких входять як авторитарні (наприклад, Іран) і тоталітарні (наприклад, Північна Корея), так і такі, що вважаються соціально розвиненими (наприклад, Китай) і навіть демократичними (наприклад, США).

В Україні після «європейського» державного перевороту, здійсненого у лютому 2014 року, почалося активне переслідування опозиції і взагалі будь-якого інакомислення. Під патріотичними гаслами і закликами «захистити державу від сепаратистів та агентів Путіна» на лаву підсудних і за ґрати потрапили тисячі людей, що мають власну точку зору на відсутність базових громадянських свобод, релігійні та мовні утиски, потурання Конституції, свавілля олігархічних кланів, корумпованої влади та силових структур, Майдан («Революцію Гідності»), громадянську війну в Україні, колоніальну залежність країни від США та ЄС, доцільність вступу України у НАТО, тощо.

Крім кримінального переслідування, у постмайданній Україні до осіб, що вважаються «ворогами нації» та «агентами Москви», застосовується практика позасудової розправи: вбивства, побиття, шантаж, залякування. Як правило, акти фізичного насильства лежать на совісті неонацистських та «націоналістичних» формувань, які утримуються коштом олігархічних кланів і діють за вказівками іноземних спецслужб, а також «СБУ», «МВС» та інших силових структур місцевої колоніальної адміністрації.

Найчастіше для боротьби з українськими інакодумцями «європейська і демократична» майданна влада активно використовує наступні статті Кримінального кодексу України:

– Стаття 109. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади;
– Стаття 110. Сепаратизм. Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України;
– Стаття 111. Державна зрада. Діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України;
– Стаття 114. Шпигунство. Передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства;
– Стаття 194. Умисне знищення або пошкодження майна;
– Стаття 258. Тероризм. Створення терористичної групи чи терористичної організації, керівництво такою групою чи організацією або участь у ній, а так само організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації;
– Стаття 263. Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами;
– Стаття 294. Масові заворушення.

При цьому, як правило, звинувачення в «антиукраїнській діяльності», висунуті за статтями Кримінального кодексу, носять фіктивно-формальний характер – вони не відповідають реальному стану справ і навіть взагалі наявності факту протиправних дій. Наприклад, відмова від участі у так званій «АТО» може клваліфікуватись каральними органами системи, як «Стаття 111» (державна зрада), заява про антиконституційний характер правлячого у Києві майданного режиму може клваліфікуватись як «Стаття 109» (захоплення державної влади); листування, спілкування, будь-яка співпраця з друзями або родичами, що знаходяться на непідконтрольних порошенківським військам територіях – «Стаття 258» (участь у діяльності терористичної організації).

Потреба у соціально-політичному ізолюванні «ворогів народу» з одного боку, а також відверта сфальсифікованість справ та відсутність доказової бази з іншого боку – все це змушує каральну систему Майдану затягувати терміни досудового ув’язнення «підозрілих». Тому більшість українських політв’язнів утримується за гратами за репресивною технологією «без суду і слідства».

Десятки тисяч політичних противників нинішнього режиму в Києві звинувачуються за загальнокримінальними статтями, піддаються арештам, засуджуються до тривалих термінів тюремного ув’язнення. При цьому вина переважної більшості цих осіб, за суттю, полягає або в неприйнятті десуверенізації країни або неприйнятті неонацизму, який став у майданній Україні офіційною ідеологією і політикою.

Кількість українських політв’язнів постійно збільшується. Ситуація погіршується й через те, що з часів так званої «Революції Гідності» кардинально змінилося відношення майданної влади та її закордонних кураторів до будь-яких соціальних і політичних альтернатив. За часів президентства Віктора Януковича погромники, що нападали на правоохоронців і своїх опонентів, захоплювали адмінбудівлі, державні установи і склади зі зброєю, називалися «прихильниками європейського вибору», «борцями за свободу і демократію», а також «мирними протестувальниками». Але тепер Майданом і Заходом вживаються зовсім інші визначення для тих українців, що прагнуть замінити самозванну єврозалежну владу на законну. Після державного перевороту, ті, хто виступають за відновлення конституційного порядку та державного суверенітету, вимагають припинення самовбивчої громадянської війни – називаються «терористами», «сепаратистами», «зрадниками», «російськими найманцями» та  «агентами Путіна».

Ставлення міжнародних інституцій (зокрема, так званих міжнародних правозахисних організацій) до політичних переслідувань в Україні можна характеризувати як пасивне й блюзнірське. Транснаціональні сили, що стоять за цими організаціями, зацікавлені у активному антиросійському переформатуванні України, а тому уникають будь-яких дій та оцінок, що можуть зіпсувати «європейський» імідж своїх майданних протеже. Тож не слід очікувати від них якоїсь суттєвої допомоги і не варто дивуватися здійснюваній ними «політиці подвійних стандартів».

Все свідчить про те, що ліквідовувати таке ганебне явище як переслідування за політичними ознаками ніхто, окрім нас із вами, не буде. Відстоювати свої законні права і свободи, відновлювати конституційний лад у державі українцям доведеться самостійно. Першими кроками у цьому напрямку мають стати:

– Негайне припинення громадянської війни без будь-яких попередніх умов;
– Роззброєння всіх приватних армій та неонацистських бандформувань;
– Звільнення політв’язнів та загальноукраїнська амністія для всіх учасників соціально-політичного і збройного конфлікту;
– Зняття ідеологічних заборон, відміна політичної цензури та всіх прийнятих після державного перевороту 2014 року антиконституційних дискримінаційних законів;
– Налагодження діалогу між усіма (у тому числі й нині забороненими) політсилами, консолідація патріотів незалежно від того, по який бік фронту вони зараз воюють;
– Проведення позачергових загальноукраїнських виборів на всіх рівнях державного управління;
– Вирішення спірних стратегічних питань (наприклад, необхідність федералізації України чи надання російській мові статусу другої державної, або доцільність «асоційованого членства» України у ЄС та вступу України в НАТО) шляхом проведення всеукраїнських народних референдумів;
– Націоналізація. Повернення у державну власність незаконно приватизованих бюджетоформуючих підприємств. Ліквідація місцевого олігархату як паразитарної фінансово-економічної і соціально-політичної надбудови, що через міжкланову конкуренцію має зацікавленість у стимулюванні сепаратистських тенденцій, а також у розпалюванні міжнаціональної та міжконфесійної ворожнечі;
– Формування державної та національної ідеології не на базі фальшивих «європейських цінностей», а на основі природнього для українців руського християнського світогляду.

Послідовне і рішуче виконання цих завдань дозволить нам не лише вже зараз усунути з українських реалій таке поняття як «політв’язні», але й ліквідувати основні передумови для повернення тоталітаризму в Україну, і, відповідно, унеможливити появу політичних в’язнів у майбутньому.
________________

З деякими прикладами переслідування громадян України за їхніми ідеологічними, релігійними та політичними переконаннями можна ознайомитися на сторінках проекту UA-Politfreedom, а також онлайн-видання «Політв’язні» проекту «Центр свободи слова».


Соціальні мережі та сервіси:


З поріднених рубрик:

Реклама:

Коментарі:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Потрібна допомога

Допоможемо дітям жити завтра...