Нас убивають не Путін і не Трамп, а ненависть і ворожнеча

Нас убивають не Путін і не Трамп, а ненависть і ворожнеча

У цю неділю ми відзначаємо пам’ять Усіх святих. Цілком природно і логічно після Зіслання Духа Святого говорити про ті плоди, які Дух Святий приніс і продовжує приносити на Землю. Відповідь на питання про те, коли буде кінець світу, лежить у площині теми цього дня. Кінець світу настане тоді, коли світ перестане приносити плоди святості. І відповідь на це питання потрібно шукати не у Бога, а у нас самих.

Те, що сьогодні відбувається в нашій країні, є іконічним щодо до решти світу. Картина духовно-соціального життя нашого суспільства – це ікона загальносвітових деградаційних процесів. Якщо виразити ці процеси одним словом, то найбільш підходящим буде «БОЖЕВІЛЛЯ».

Сьогодні я зупинюся тільки на одній рисі, на одній різниці між святістю і гріховністю, між світом Бога, і світом диявола, між «синами пітьми» і «синами світла» – це різниця між мудрістю і божевіллям.

У О. С. Пушкіна є геніальні рядки. Прочитайте їх, зробіть паузу, вдумайтеся в глибину цих слів: «Реки глубокие плавно текут, люди премудрые тихо живут».

У цих простих словах уміщена вся різниця вся між божевіллям і мудрістю. Святість – це тиша, мир, любов, глибина, повнота, різноманітність, краса. Гріховність – це шум, війна, ненависть, нікчемність, убогість, потворність.

Зло і дурість – поняття тотожні для біблійного богослов’я. Божевільний воює з Богом, він хизується собою, він хизується, не вірить в Бога, розставляє пастки слабким, але Премудрий каже йому: «Бог посміється над тобою».

Між божевіллям і мудрістю є міст, що називається думкою. По ньому безумець може перейти на інший берег і стати мудрим. Але йому потрібні цеглини, щоб побудувати міст. Велич людини, її відмінність від решти тваринного світу в тому і полягає, що вона здатна мислити, а думка може народжувати почуття, а почуття викликає благовоління. Пушкін, відповідаючи в анкеті про рису, яку він найбільше цінує в людині, відповів: «благовоління». Тобто благу волю. Волю, згідну жити в задумі Божому про неї.

Все починається з думки. Для святих мислити означало вміти подивитися на все, що тебе оточує, включаючи себе, відсторонено, критично, зберігаючи дистанцію. Якщо ми подивимося на себе, на наш світ, на події, що ми сьогодні переживаємо, відійшовши від свого «я» якнайдалі, то ми побачимо все безумство нашого з вами життя. І частково мали рацію моралісти, коли говорили: «Всі наші чесноти – це добре замасковані вади». Тільки в світлі Істини ми можемо побачити всю ницість, підлість, грубість і сатанізм, що ховається під покровом прекрасних соціальних ілюзій. Ми побачимо, що «слепой и буйный век» завжди буде «сліпим і буйним».

Ось ці Пушкінські слова – «слепой и буйный век» – якнайкраще підходять до деяких наших сучасників, котрі за маскою патріотизму ховають посмішку диявола.

Хіба не очевидним є факт, що після кожного чергового соціального потрясіння життя в нашій країні стає все гірше і гірше? І я зараз говорю навіть не про матеріальну її складову, хоча і це має місце, а про духовну. Хіба не очевидно, що стратегія і тактика революційної ейфорії є згубною для нашої Батьківщини? Хіба не очевидно, що наша країна, наша Батьківщина, наші люди потрібні тільки нам з вами, тільки ми самі зможемо тут або все побудувати, або все зруйнувати? Хіба не очевидно, що не Путін і не Трамп, не Америка і не Росія, а ненависть, поділ, ворожнеча між собою вбивають нас з вами? Хіба не очевидно, що поділ людей на перший і другий сорт, на ватників і бандерівців, на западенців і жителів південного сходу, на етнічних українців і прийшлих, на російсько- та україномовних, на той чи інший ворогуючий між собою табір, губить нас більше, ніж усі армії світу? Хіба не очевидно, що тільки в єдності, в любові, в повазі один до одного ми зможемо встати з колін і відбудувати нашу Батьківщину – якщо не встигнемо для себе, то хоча б для наших дітей, що б вони не втікали від неї кудись подалі?

Скільки можна сіяти ненависть і ворожнечу, називаючи це патріотизмом? Чому б замість цього не навчитися поважати думку іншої людини, її свободу слова, її гідність і честь, навчитися любити ближнього, як вчить нас Євангеліє? Чому б не навчитися спочатку перемогти в собі зло, а потім вже шукати, де воно у інших? Невже незрозуміло, що залякування, погрози і деспотизм принесуть Україні зла в сотні разів більше, ніж усі її вороги разом узяті? Невже незрозуміло, що зло і ненависть будуть породжувати в соціумі тільки зло і ненависть у відповідь, і це найбільш гнилий фундамент побудови суспільства? Скажіть, невже для того, щоб це зрозуміти, потрібно багато розуму?

Так навіщо ж це все насаджується в нашому суспільстві? Кому це вигідно? Я думаю, що, в першу чергу, ворогові роду людського – дияволу.
Я не можу зрозуміти, чому для багатьох наших політиків неочевидна вся стислість і тимчасовість їхнього земного життя. Адже найкращим його застосуванням, особливо для можновладців, було би прожити його благородно. Думаючи про Батьківщину, про людей, про те, як зробити життя гідним і безпечним, про мирне небо над головою. Але ж як було би чудово залишити після себе добру, світлу пам’ять. Пам’ять про жертовне, чисте служіння людям і Богу. Щоб на могилу люди несли квіти, а не прокляття. Скажіть, це все насправді так складно зрозуміти? А якщо ні, то що з нами відбувається?

Вдумайтеся в ці рядки, що написала маленька дівчинка, прихожанка нашого храму:

Мою любу Україну роздирають люди,
Між собою сваряться до нестями всюди
І не мають розуму починати с себе.
Щоб змінити людство, нам мінятись треба.

І не так важливо, як ти розмовляєш,
Чи російську мову, чи китайську знаєш.
Цінно – що ти кажеш і про що ти дбаєш,
До людини іншої чи повагу маєш?

З кулаками іншому правди не докажеш,
І любові в серці йому не добавиш.
Не примусиш силою любить Україну,
Закохатись з примусу в червону калину.

Тож давайте люди поважать друг друга,
Хай спаде в суспільстві ярості напруга.
Хай настане мир в Україні рідній,
Їй і так дісталось, ненці нашій бідній.

Катя Гуржій, 11 років

І невже нам досі незрозуміло, що ми нікому, крім самих себе, не потрібні. Ми потрібні тільки один одному. І тільки в єдності і любові ми зможемо жити і працювати в цій країні, ростити дітей, молитися Богу, рятувати свої душі. Замислімося про це все разом і просімо Бога про те, щоб Він дав розум і добру волю нашим правителям будувати життя в мирі з почуттям відповідальності перед Господом і людьми.

Святі, пам’ять яких ми сьогодні святкуємо, жили в різні часи в різних соціальних системах. Вони жили в соціумах, що відрізнялися як благочестям, так і богоборством. Політика різних країн в різні часи, як змія, звивалася між догодою Богу і боротьбою з Ним. Але незалежно від ставлення держави до Бога, святі не розривалися разом з політикою правлячих еліт в сумнівах щодо того, кому служити – світові чи Богу. Вони завжди зберігали любов і вірність Христу. За часів затишшя це було легко і просто. А за часів бур і гонінь на Церкву віра вимагала мужності.

Але зате час гонінь давав і більш рясний урожай на ниві святості. Тому в нас немає права сумувати. У який би час ми не жили, які б випробування нам не посилалися промислом Божим, ми повинні пам’ятати, що з нами Бог – і є, і буде.

Протоієрей Ігор Рябко


Соціальні мережі та сервіси:


З поріднених рубрик:

Реклама:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Потрібна допомога

Допоможемо дітям жити завтра...