Неєвропейський вибір святого князя Володимира

Неєвропейський вибір святого князя Володимира

Хрещенням Русі визначився цивілізаційний вибір нашого народу. І вибір цей не європейський. Молитовно вшановуючи пам’ять святого князя Володимира, ми повинні розуміти, що вибір, який він зробив понад 1 000 років тому, визначив нашу долю та нашу місію в історії людства.

Ми не можемо наново обрати наш цивілізаційний шлях. Ми можемо або нести цю місію, або відректися від неї, переставши бути народом та втративши свій цивілізаційний код. Вибір цього коду вже зроблений, чи подобається це комусь, чи ні. Нам не можна змінити цей вибір, не зруйнувавши себе.

Якщо дозволено буде, наведемо таке порівняння: відомий співак Майкл Джексон народився чорношкірим, але захотів стати білим. Шляхом проведення десятків операцій та поїдання кілограмів пігулок він цього досяг. Але нічого доброго йому це не принесло. Артист перестав бути чорним, але не став білим. Його долею стала постійна медикаментозна боротьба з різноманітними побічними ефектами та рецидивами.

Саме це нам пропонує сьогоднішня влада, що вперто тягне нас до Європи, але яка своїми власними діями знову і знову підтверджує, що вона дійсно є носієм того цивілізаційного коду, який був принесений на Русь 1 000 років тому, але у найнегативніших його проявах.

Історики досі сперечаються, чи мав місце той вибір віри, який описаний у «Повісті минулих літ»? Чи дійсно приходили до Володимира посли від мусульман, іудеїв, латинян та візантійців? Чи посилав великий князь посольства у різні країни побачити на власні очі, як поклоняються Богу люди? Безсумнівно одне – Русь при святому Володимирі стояла на розвилці вибору між різними релігіями та різними цивілізаціями, і вона цей вибір зробила.

Не будемо наводити аргументи на користь того, що наша цивілізація не схожа на ісламську або іудейську, бо це очевидно. Складніша справа з цивілізацією європейською. Британський історик та філософ Арнольд Тойнбі визначає ці дві цивілізації як «Західна християнська» і «Православна християнська». У чому ж їхня принципова відмінність?

Найголовніша відмінність, яка визначає і все інше, – це антропоцентризм та теоцентризм. В основу європейського світогляду і всієї європейської системи цінностей покладена людина як основна та самодостатня цінність. В основі православного світогляду знаходиться Бог. Людина цінна як Боже творіння, як образ Божий, але аж ніяк не сама по собі. Це розходження проявляється, наприклад, в тому, що главою (принаймні, земним) Католицької Церкви є римський понтифік, а главою Православної – Христос. Православні патріархи – це лише перші серед рівних єпископів, та й то, кожен в межах своєї Помісної Церкви.

З цього антропоцентризму в європейській цивілізації виростає феномен прав людини. Людина, виявляється, є носієм невід’ємних прав, притаманних їй від природи. І ці права мають пріоритет перед правами суспільства та держави.

Православна цивілізація не полемізує з цим твердженням, не спростовує або затверджує його. Вона просто інакше ставить питання. Вона чітко усвідомлює, що людина є істота грішна, яка порушила в раю заповідь Божу та розладнала у собі ту гармонію думок, волі та почуттів, яка спочатку була вкладена в людину Богом. І тому в православній свідомості поняття «прав людини» звучить як «права грішної людини», що є повний абсурд. Грішній, хворій людині не потрібні права, їй потрібне зцілення.

В європейській релігійній парадигмі зцілення людині не потрібне, їй потрібне лише прощення, як вхідний квиток до Царства Божого. І цей квиток у католицтві заробляє сама людина своїми добрими справами, а в протестантизмі дарується Богом просто так, за одне лише те, що людина в Бога вірує.

Православна парадигма ґрунтується зовсім на іншому. Людина є спів-працівник Богу у справі свого спасіння. Бог звершив певні дії для спасіння людини, і людина зі свого боку теж повинна звершити певні дії, повинна попрацювати. І праця ця, добрі справи, не має цінності сама по собі, як у католицтві, а є лише засобом для зміни самої людини, для уподібнення людини Богу, для стяжання Духа Святого, як про це говорив преподобний Серафим Саровський.

Наслідком вчення про права людини є вчення про законність. Закон в Європі – основний інструмент регулювання суспільних відносин. В Європі немислиме зневажливе ставлення до закону. Якщо закон не відповідає інтересам людей, вони будуть боротися за його скасування шляхом референдумів, виборів, судових позовів, але поки він не скасований – будуть його виконувати.

Що ж у нас? «Закон як дишло – куди повернув, туди і вийшло». Це дуже старе народне прислів’я. А ось ще одне, новіше: «Дурість наших законів компенсується необов’язковістю їх виконання». Нікому в Європі і в голову не прийшло б подумати таке. Що ж є у нас основним інструментом регулювання суспільних відносин? Сила. Сила та влада. У нас завжди правий той, хто сильніший, хто при владі.

Чому у нас йдуть захоплення храмів Української Православної Церкви? Чому у нас можна безкарно поливати брудом УПЦ та її духовенство в усіх ЗМІ з ранку до ночі? А от саме тому, що у нас інший цивілізаційний код. Ми не віримо в закони. Ми не віримо у незалежність судової влади. Ми віримо в силу. Сила є – тож, можна все.

Що б зробила релігійна громада десь у Європі, аби реалізувати свої права на якийсь храм, зайнятий іншою громадою? Вона б звернулася до адміністративних або судових органів з відповідною вимогою та на основі діючих законів доводила б свої права. У нас же збираються спортивні хлопці у балаклавах та захоплюють храм. Вони можуть скільки завгодно називати себе європейцями, але насправді це прояв іншого цивілізаційного коду.

У США, які також належать до європейської цивілізації, досить типовою є судова справа «Містер Сміт проти Сполучених Штатів». І приблизно в половині випадків «містер Сміт» виграє. У нас судові справи, стороною в яких виступає держава, в абсолютній більшості випадків вирішуються на її користь. Чому? Тому що візантійська цивілізаційна традиція передбачає набагато більш шанобливе ставлення до держави, ніж європейська.

Дуже часто люди, яким доводиться відстоювати свої права в нашому суді і які не мають самі юридичної освіти, просять суддю «розсудити за совістю». Для європейця це немислимо, він знає, що суддя повинен судити за законом, а не за совістю.

Йдемо далі. З питання про права людини та законність походить наступна доктринальна установка – питання про приватну власність. В Конституції Наполеона було записано: «Приватна власність священна (!) і недоторканна». У нас нікому й на думку не спаде оголошувати приватну власність священною. А навіть якщо оголосять, все одно не будуть так ставитися до неї. У нас священним може бути храм, ікона, Біблія, богослужбове начиння, але аж ніяк не приватна власність. Крім того, вона у нас не є і недоторканною. Мало не щодня ми чуємо в новинах про чергове рейдерське захоплення чергового підприємства. І це теж прояв нашого цивілізаційного коду. Прямо скажемо, не найкращий прояв. У нас, щоб відстояти свою власність, потрібно мати ще й силу: зв’язки в судових та правоохоронних органах або ж який-небудь напівкримінальний загін. Але ж питання приватної власності – це питання, яке лежить в основі тієї чи іншої економічної моделі держави, і у нас це питання вирішується явно не по-європейськи.

Наступний основоположний момент – ставлення до людського життя. В Європі життя людини набагато цінніше, ніж у нас. Пояснюється це, знову-таки, релігійною парадигмою. Європейська свідомість набагато більше звернена до земного існування людини, до того, як вона проживе життя на землі, з яким комфортом, щастям і як довго.

Наша свідомість звернена більше до життя вічного. Для нас є вищі цінності, ніж життя (і чуже, і своє). Ми готові вмирати за віру, народ, батьківщину і т. д. Навіть сьогоднішні заклики націоналістів вбивати та вмирати за Україну – з цієї ж серії.

Днями в широкий світовий прокат вийшов фільм режисера К. Нолана «Дюнкерк» про те, як в 1940 році союзні (в основному британські) війська чисельністю близько 350 тис. осіб були евакуйовані з французького міста Дюнкерк у Великобританію, побоюючись знищення німецькою армією. При цьому британська армія залишила на березі 106 літаків, сотні тисяч тонн палива, 500 з гаком тисяч тонн боєприпасів, 65 тисяч автомобілів, майже 2 500 артилерійських знарядь. Тобто це було цілком боєздатне військове угруповання. Але вони не билися! В той час, як в Другій світовій війні наші українські (російські, радянські) солдати виявляли чудеса самовідданості та героїзму. В абсолютно безнадійних умовах вони билися до кінця, не шкодуючи «живота свого». І це також наслідок цивілізаційного вибору святого князя Володимира.

Для європейців мірилом усього сущого, критерієм оцінки всіх речей є людина. Що є добрим для людини, то є правильним. Для нас – ні. Лише те, що Бог називає правильним, є таким. Зокрема, це проявляється в питанні щодо гомосексуалістів та інших представників ЛГБТ. Європейська цивілізація цілком логічно та аргументовано доводить, що якщо такі люди існують, якщо вони так себе усвідомлюють, якщо у них такі потреби, тож вони також можуть у повному обсязі реалізовувати свої права, як і всі інші.

З цим не посперечаєшся, цьому нічого не протипоставиш. Нічого, крім слова Божого. Якщо це «мерзота перед Богом», значить, це мерзота, і її не повинно бути. Для нас ці слова з Біблії переважують усі логічні міркування та наукові докази, для європейців – навпаки.

Цей список відмінностей між нашою поки ще православною цивілізацією та цивілізацією європейською можна продовжувати, поглиблювати та деталізувати. Не в цьому полягає завдання. Завдання – показати, що ми можемо скільки завгодно кричати про те, що ми європейці, скільки завгодно радіти «безвізу» та скільки завгодно вішати плакати з написом «Свобода – наша релігія». Але змінити свій цивілізаційний код ми не зможемо. Ми все одно будемо діяти у відповідності з цим кодом. Питання в тому, чи будемо ми прагнути втілити у своєму житті ті ідеали, які нам представляє цивілізаційний вибір святого князя Володимира, або ж ми будемо намагатися переробити себе і зрештою реалізуємо найгірші риси як тієї, так і іншої цивілізації.

Досить корчити з себе європейця, все одно не вийде. Час вже бути самим собою. Подивіться на Русь часів рівноапостольного князя! Хіба це не сила?

Андрій Власов



З поріднених рубрик:

Реклама:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Потрібна допомога

Допоможемо дітям жити завтра...