Хрещення «Русі-України» і новий релігійний конфуз Порошенка

Хрещення «Русі-України» і новий релігійний конфуз Порошенка

Повне дежавю – так можна охарактеризувати заяву Петра Порошенка з нагоди Дня Хрещення Русі. Як минулого року, так і зараз зміст меседжу не змінився: Президент так само покладає надії на швидке визнання автокефалії «української Церкви» з боку Константинопольського Патріархату. Втім, деякі деталі та нові обставини все ж варто відзначити.

У заяві присутні кілька спірних моментів. Твердження, що князь Володимир хрестив «Русь-Україну», є екстраполяцією сучасних політичних уявлень на реалії древнього світу. Адже рівноапостольний князь хрестив усю Русь, включаючи території, які пізніше стануть основою для сучасних Білорусі та Росії. В Х-XI столітті, окрім Києва, церковні єпархії виникли в Ростові, Великому Новгороді, Білгороді, Турові, Полоцьку та інших північно-східних містах Русі. Тому вважати, що акт Хрещення Русі відноситься лише до тих земель, які потім стали Україною, не можна.

Богословським новоділом виглядає термін «природна автокефалія». Очевидно, тут присутнє відображення позиції Київського патріархату, який вважає, що автокефалія має самопроголошуватись, і лише потім Церква-Матір та інші Помісні Церкви її «визнають». Однак Православна Церква не погоджується з таким трактуванням і вважає, що самовільне присвоєння собі канонічного статусу є порушенням прийнятих в Церкві правил.

Президент у своїй заяві говорить «ми», «для нас». Однак від імені кого він виступає? Від імені Церкви? Але світський глава держави не може говорити за Церкву. Від імені народу? Але не існує такого поняття, як Церква-Мати для якогось народу. Це поняття стосується виключно канонічних відносин двох Церков. У цьому контексті Порошенко не може апелювати до народу як до джерела бажання отримати автокефалію. Адже канонічний статус отримує не народ, а конкретна церковна організація. У нашому випадку це може бути виключно УПЦ (під предстоятельством Митрополита Онуфрія), як єдина історична спадкоємиця Київської митрополії в Україні.

Нарешті, «очікування визнання» з боку Константинопольської Церкви є абсолютно марним, оскільки вона не може надати автокефалію без згоди інших Помісних Церков. Коли обговорювалося питання про механізм надання автокефалії, Помісні Церкви ясно дали зрозуміти, що патріарх Варфоломій не може одноосібно приймати такі рішення. Наведемо повністю відповідь представника Константинопольського Патріархату архієпископа Іова (Гечі), на запитання про можливість надання автокефалії патріархом Варфоломієм:

«В процесі підготовки Всеправославного Собору питання автокефалії та її проголошення стояло та було обговорено. І навіть існують тексти документів, які були виготовлені. Я розповім у загальному про процес, щоб розуміти, на чому все зупинилося. Вивчення питання почалося з того, що вважалося, що Вселенський Патріархат – єдиний Патріархат у православному світі, який має право надавати автокефалії, які з’явилися, починаючи з XVI ст. з появою Руської Православної Церкви і до наших днів, – це колишні території Вселенського Патріархату, яким він дарував автокефалію. Із канонічних причин, тому що Вселенський Патріархат займає в православному світі перше місце.

Під час обговорення питання автокефалії на всеправославному рівні в дусі консенсусу було сказано: «Ні! Константинополь не може сам надавати автокефалію. Потрібно додати, що для дарування автокефалії має бути згода та звернення від тієї Церкви, від якої якась частина хоче отримати автокефалію». Тут можна взяти приклад актуальний, якщо Україна хоче отримати автокефалію, то Константинополь не може сам її надати, треба, щоб було звернення від Руської Православної Церкви, оскільки Україна в даний момент перебуває в її лоні.

Тоді, в рамках підготовки до Всеправославного Собору, Константинопольський Патріархат пішов на компроміс, погодився з тим, що автокефалію може надати Константинополь тільки за згодою і на прохання Церкви, в якій частина перебуває.

Пішли далі. Дійшли до виготовлення Томосу – документа, який проголошує автокефалію цієї Церкви і в якому згадуються всі пункти, яких нова Церква повинна дотримуватися, всі вимоги, які вона повинна виконувати. Знову було питання, що цей Томос підписує лише Константинопольський Патріарх. В рамках дискусії було сказано: «Ні! Його повинні підписати всі глави, всі предстоятелі Помісних Церков. Бо вони мають бути згодні, мають визнавати цю нову Церкву». Знову Константинопольський Патріархат пішов на компроміс і сказав: «Добре. Підписуватимуть Томос усі предстоятелі помісних Церков».

Таким чином, абсолютно незрозуміло, чому влада ігнорує абсолютно ясну та прозору відповідь на їхні «очікування». Постійні твердження про те, що Константинополь дасть «українській Церкві» автокефалію, вселяють в українців помилкові надії та є нездійсненною обіцянкою. Константинополь вустами своїх представників давно вже сказав, що умовою надання автокефалії може бути лише звернення РПЦ та згода усіх Помісних Церков. І то – за умови, що всі українські православні конфесії об’єднаються.

Крім цього, ієрархи та предстоятелі Помісних Церков неодноразово давали зрозуміти, що втручання політиків може лише зашкодити цьому процесу.

«Я вважаю, що це був зухвалий крок – навіть занадто зухвалий – з їхнього боку, – підкреслив представник Константинопольського Патріархату отець Олександр Карлуцос, коментуючи звернення українського парламенту до Патріарха Варфоломія. – Їхні політики не повинні торкатися питання визнання (автокефалії – Ред.) Церкви».

«Парламент України, звертаючись до Вселенського патріарха, мав якісь свої власні цілі. Проте є таке правило – коли політики втручаються в церковні питання, позитивних результатів від цього втручання ніколи не буває. Дане питання – суто церковне, і воно має вирішуватися Помісними Церквами без участі політиків. Ми впевнені, що Вселенський патріарх дуже обережно, як це він завжди робить, поставиться до цього звернення» – зазначив митрополит Кітруський Георгій (Елладська Церква).

«Нікому в це питання не треба втручатися, бо політики вже втрутилися в це питання, створили багато проблем, а ще коли інші Церкви почнуть втручатися, то проблеми помножаться», – підкреслив архієпископ Люблінський і Холмський Авель.

Патріарх Єрусалимський Феофіл III висловив переконання, що питання розколу Церков в Україні може бути вирішене, однак «не політичними чи військовими, а духовними засобами».

«Жалкую щодо інформації про те, що представників українських церковних сепаратистів приймали на Фанарі, з аналогічними розмовами туди приїжджали представники влади, деякі з них взагалі не православні. Звичайно, в цьому вони бачать державні інтереси. І у нас подібне зустрічається в Чорногорії. Церкву намагаються зробити знаряддям такої політики, щоб Вона служила державним інтересам, а не своїй справжній меті. Я не думаю, що Патріарх Варфоломій піде на якісь поступки» – сказав представник Сербської Церкви єпископ Бачський Іриней.

Для чого ж тоді влада робить заяви, які йдуть врозріз з позицією світового Православ’я?

На наш погляд, такі заяви розраховані більше на внутрішню українську аудиторію і містять елементи пропаганди. Автокефалія – це чергова морквина, якою розмахують перед націоналістично налаштованим електоратом. Коментуючи звернення Президента до Парламенту у вересні 2016 року, політологи відзначали наступне.

«Я спостерігав уже традиційну для себе риторику. Цілком очевидно, що ця стратегія стосовно Церкви невипадкова для Президента та його команди, – вважає політолог Михайло Павлів. – Якщо не створення Помісної Церкви, то значне послаблення впливу на паству канонічної Православної Церкви – ось їхня мета. Не дивно, що це прозвучало в Посланні Верховній Раді. Особливо якщо врахувати, що по цій стратегії найсильніший удар був нанесений Хресним ходом, який пройшов у липні».

«З вуст Президента секулярної країни, де Церква відокремлена від держави, чути про необхідність створення Помісної Церкви дещо дивно. Але гадаю, тут не останню роль зіграв гуманітарний аспект: за браком реальних досягнень доводиться створювати ілюзію життя «по-новому»», – підкреслив політексперт Андрій Золотарьов.

Намагаючись створити картину підтримки українським народом ідеї створення «єдиної Помісної Церкви», влада вдається до результатів різних соцопитувань, які з’являються в акурат до потрібної дати. Проте реальність розбиває всі маніпуляції з цифрами – багатотисячний Хресний хід Української Православної Церкви чітко дав зрозуміти, яку позицію займають православні віруючі.

Політолог Михайло Павлів яскраво описав нинішню ситуацію: «Конституція гарантує кожному українцю свободу совісті та віросповідання. Свободу вибору віри та Церкви. Але є ще пропаганда, є ще маніпуляції та знавісніле нав’язування комфортного владі релігійного вибору обивателям. Наслідком цієї пропаганди стають дивовижні цифри усіляких рейтингів підтримки тих чи інших конфесій в країні, тих чи інших поглядів на устрій та функціонування Православних громад в Україні. Провладна пропаганда сурмить про те, що українці віддають перевагу так званій церкві Філарета, так званому Київському патріархату. Однак реальність все розставляє по своїх місцях. І я навіть не буду оперувати цифрами та співвідношенням ченців у «патріархату» та Української Православної Церкви, на чолі якої стоїть Блаженніший Митрополит Онуфрій (в УПЦ у десятки разів більше ченців), хоча це один із найбільш надійних критеріїв реальної підтримки. Досить просто зіставити той урочистий і святковий Хресний Хід, який вчора очолив Блаженніший Онуфрій, в якому, за найскромнішими підрахунками, взяли участь десятки тисяч віруючих (а митрополія говорить про майже 100 000 вірян, що приїхали від усіх шести десятків єпархій) і сьогоднішній Хресний хід «патріархату» (Київського – Ред.) числом близько 2 000 осіб (дані МВС).

Реальність ВСЕ розставляє по своїх місцях».

Олександр Єрмоленко


Соціальні мережі та сервіси:


З поріднених рубрик:

Реклама:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Потрібна допомога

Зупиніть громадянську війну в Україні!