Чому в 1944 році депортували кримських татар?

Чому в 1944 році депортували кримських татар?

Не секрет, що історія часто стає предметом політичних спекуляцій. Адже багатьом політикам, а точніше – політиканам, хочеться, підім’явши під себе історичну науку, заволодіти минулим. Як сказано у Оруелла у вкрай актуальному нині романі «1984», «хто володіє минулим, той володіє майбутнім». Щоправда, підім’ята під будь-кого історія, наукою перестає бути відразу, і, відповідно, «володіння минулим» перетворюється в ілюзію. Але політиканів це не зупиняє…

Одна з улюблених тем, обраних політичними спекулянтами, – депортація кримських татар в 1944 році. Мітять спекулянти, ясна річ, не стільки у відповідальний за те сталінський режим, скільки в сучасну Росію. Її хочуть зробити винною у всіх злочинах (справжніх і уявних), які відбувалися на територіях, що входять або входили колись до складу Російської держави. І зазначена депортація – один з важливих пунктів звинувачення.

Тим більш актуальною є потреба розібратися в тих, безумовно, сумних подіях минулого. Отже: чому депортувала кримських татар? Офіційне обґрунтування міститься в постанові Державного комітету оборони СРСР від 11 травня 1944 року.

Там зазначено, що в ході оборони Криму в 1941 році багато кримських татар дезертирували з Червоної армії і перейшли на бік противника. З них були сформовані військові частини, що билися проти радянських військ. У період окупації півострова гітлерівцями, кримські татари співпрацювали із загарбниками, зокрема брали участь в боротьбі проти партизанського руху і в розправах над мирним населенням, відрізняючись при цьому особливими звірствами. Також кримські татари використовувалися гітлерівцями для закидання в радянський тил шпигунів і диверсантів.

Наскільки викладене в постанові ДКО СРСР відповідало дійсності? Звернімося до фактів. Коли в 1941 році фронт наблизився до Криму, 20 тисяч кримських татар були мобілізовані і влилися в ряди 51-ї радянської армії. При відступі цієї армії з Криму з неї дезертирували 20 тисяч кримських татар. Тобто – всі або майже всі.

Після окупації півострова німцями, в сформованих гітлерівцями татарських військових з’єднаннях, поліцейських частинах, а також безпосередньо в підрозділах вермахту служило за різними підрахунками 20-30 тисяч кримських татар. До них слід додати і тих, хто працював в окупаційній адміністрації. Всього, як вважають фахівці, на пряму співпрацю з окупантами пішли понад 35 тисяч кримських татар (загальна чисельність кримськотатарського населення півострова, включаючи жінок, дітей, людей похилого віку, становила близько 200 тисяч осіб).

Вони дійсно брали участь в боях з Червоною армією, у каральних експедиціях проти партизанів і мирного населення, у розвідувально-диверсійної діяльності. «В переважній своїй масі татарське населення в передгір’ях, гірських селищах налаштоване профашистські» – повідомляв у Центр командувач партизанськими з’єднаннями Криму Олексій Мокроусов навесні 1942 року (задовго до того, як було прийнято рішення про депортацію).

Варто зазначити, що пізніше, в листопаді 1942 року, в постанові Кримського обкому ВКП (б) погляди Мокроусова з даного питання були охарактеризовані як помилкові. Однак ще пізніше, навесні 1944 року ДКО СРСР фактично солідаризувався з цими поглядами. Надалі, вже через багато років після війни, в зв’язку зі змінами політичної кон’юнктури їх знову визнали помилковими.

Якщо ж орієнтуватися, не на політичну кон’юнктуру, а на дослідження істориків, то можна послатися на «Енциклопедію історії України», що вийшла вже в період незалежності. Це видання важко запідозрити в симпатіях до сталінського режиму. Проте, там визнається, що до осені 1943 року більшість кримськотатарського населення підтримувало співпрацю з окупаційним режимом.

Чому саме до осені 1943-го, здається, зрозуміти не важко. Поразки німецьких військ в той період вже не залишали сумнівів в результаті війни. Гітлерівські угруповання в Криму виявилися відрізаними від основних сил. Їхній остаточний розгром був всього лише питанням часу. Що, власне, і стало причиною змін в кримськотатарських настроях.

Справедливості заради слід визнати, що і до зазначеного терміну далеко не всі кримські татари підтримували окупаційний режим. Наприклад, на 1 червня 1943 року, коли перемога Червоної армії ще не представлялася безсумнівною, серед 262 партизан Криму, що вели боротьбу з окупантами, налічувалося і 6 (шість) кримських татар. Тисячі кримських татар (в основному ті, хто знаходився в Червоній армії на момент нападу гітлерівської Німеччини на СРСР або був мобілізований в перші дні війни і служив далеко від Криму) разом з представниками інших національностей мужньо боролися на фронтах. Шестеро з них стали Героями Радянського Союзу, а один – військовий льотчик Амет-Хан Султан – був удостоєний цього звання двічі.

На жаль, вони виявилися очевидною меншістю. Це, звичайно, не виправдовує репресії проти всього кримськотатарського народу, адже наявність серед представників будь-якої нації деякого (нехай навіть значного) числа зрадників і злочинців не робить зрадницької і злочинної всю націю.

З іншого боку, для об’єктивної оцінки тих подій, необхідно враховувати всі обставини, що склалися. Це сьогодні ми знаємо, що на момент початку депортації (18 травня 1944 року) до перемоги над Німеччиною залишалося менше року. Ні радянське керівництво, ні рядові солдати цього тоді не знали, і знати не могли. Гітлерівські війська ще утримували під своїм контролем частину РРФСР, Білорусі, Західної України, Молдови, а також республіки Прибалтики і більшу частину Європи. Ще не було відкрито Другий фронт (якщо не брати до уваги бойових дій в Італії).

У нацистської Німеччини ще залишалася можливість нанести удар в Криму, організувавши повстанський рух кримських татар в тилу Червоної армії (як трохи пізніше це було зроблено в Західній Україні з бандерівцями). І у радянського командування були всі підстави цього побоюватися. Перші обшуки, проведені органами НКВС і НКДБ на тільки що звільненому півострові на початку травня 1944 року виявили у кримсько-татарського населення тисячі гвинтівок, сотні кулеметів і автоматів, навіть десятки мінометів. Загроза була реальною.

До речі, і сам Крим був ще не повністю звільнений. У прибережних районах півострова ховалися тисячі німецьких солдатів. Останні німецькі транспорти з евакуйованими військами відійшли від кримських берегів якраз 18 травня.

І що потрібно було робити? Чекати, поки повстанський рух проявить себе, набере чинності, а потім боротися з ним? Це вимагало б розміщення в Криму кількох додатковмх дивізій. А зайвих дивізій у СРСР тоді не було. Вони були потрібні на фронті. Тож залишався інший варіант…

Таким чином, заходи, вжиті радянською владою проти кримських татар, якими б жорстокими вони не були, в той же час не позбавлені вимушеної доцільності. І вже у всякому разі, ці заходи не були чимось винятковим для світової практики.

Приміром, в США, що й досі вважаються зразком демократії, під час Другої світової війни всі американці японського походження зазнали депортації і були поміщені в концентраційні табори в пустелі Алабама. Кількість ув’язнених за американськими даними становило 120 тисяч чоловік (деякі японські автори визначають чисельність депортованих в 300 тисяч). Лише в 1988 році конгрес США назвав ті заходи «кричущою несправедливістю».

Це при тому, що японські війська не вторгалися на Американський континент, не окуповували жодного штату. Американському народу не довелось пережити і малої частини поневірянь і злигоднів, що випали на долю радянських громадян. А вже повстанський рух японців в Америці – це взагалі щось з області фантастики. Проте, з японцями в США обійшлися набагато жорсткіше, ніж з кримськими татарами в СРСР.

І ніхто сьогодні не звинувачує американців у геноциді японської нації і не таврує ганьбою кривавий рузвельтівський режим. Чому ж сумні події 1944 року в Криму оцінюються по-іншому? Так з тієї ж причини! Через прагнення використати трагічну сторінку нашої історії для своїх політичних спекуляцій. Тільки, повторюся, це вже не історія.

Олександр Каревін


Соціальні мережі та сервіси:


З поріднених рубрик:

Реклама:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Потрібна допомога

Допоможемо дітям жити завтра...