Генерал Макс Гофман: «Я створив Україну»

Німецькі генерали. Четвертий зліва у першому ряді - Макс Гофман

У Берліні у мене з’явилася звичка приймати німецьких генералів, так, ніби це було звичайною справою. […] Генерал Гофман – підкорювач Леніна і Троцького в Брест-Литовську і безвідповідальний вихователь більшовизму в Росії – прийшов в мій номер в санаторії Ханса, де я одужував після загострення грипу, щоб поплакатися про те, що тільки Англія могла б врятувати Німеччину від такої ж небезпеки більшовизму. […]

Він стояв – високий, квадратноплечій чоловік, шести футів на зріст, гладко поголений, короткостріжене сиве волосся, з деяким військово-морським духом, ніби він був німецькою версією лорда Бересфорда. Цікавий також його бульдожий спосіб оголювати зуби в несподіваній посмішці якраз в той момент, коли він говорив свої найпохмуріші слова.

Генерал Макс Гофман: «Я створив Україну»

Ми говорили про Росію, яка є спеціалізацією Гофмана.

Росія, – сказав він, – ймовірно не зможе залишатися розділеною на кілька держав. Вона повинна рано чи пізно зібратися знову як політичний союз. Україна та її сепаратисти – всього лише тимчасове явище.

Насправді, Україна була моєю пропозицією і моїм творінням, а зовсім не стихійним бажанням її населення, хоча українці можуть хотіти так думати. Я створив Україну, кажучи прямо, просто для того, щоб мати частину Росії для укладення з нею мирної угоди.

[…]  В той особливий момент я повинен був укласти мир хоч з ким-небудь, щоб Чернин, австрійський міністр, міг повернутися додому хоч з чимось, показати це своїм розчарованим людям і зупинити їхню деградацію. Австрія була в стані абсолютного відчаю, особливо з-за продовольства. Тому Україна і мирна угода з Україною повинні були виготовлені такими, щоб дати трохи куражу переляканим австрійцям.

Само собою зрозуміло, – продовжив Гофман, – що створення окремої і політично незалежної Південної Росії є вкрай абсурдним, це абсолютно штучна і тимчасова річ; по тій простій причині, що неможливо мати країну з виробництвами в одному місці, а вугільними районами в тисячах миль від нього.

Індустріальний центр Росії це Москва, а індустрія ця залежить від вугілля Донбасу. Це істинно російський приклад непрактичності – замість того, щоб перенести виробництво до вугілля, доставляти вугілля до виробництва. Безсумнівно, ми, німці, зробили б інакше, якщо коли-небудь отримали б управління російською економікою.

Ось головне, про що повинна зараз думати Європа. Росія ослабла. Її лідери і її інтелектуальні класи винищені. Зараз це шанс для не-Російської Європи увійти і захопити контроль над усіма російськими ресурсами. Німеччина охоче зробила б цю роботу, а прибутками поділилася з Антантою, якби та допомогла в реалізації цього плану.

Зараз є шанс, якого може ніколи не виникнути знову. Німеччина повна молодих людей, добре навчених технічних знань і навичок в інженерії, хімії, інших ремеслах і професіях сучасної нації, – тут він не згадав отруйний газ, – а Росія була б чудовим місцем для їх занять і клапаном скидання тиску для запобігання їх вибуху десь ще в Європі. А поки що Німеччина налякана приголомшливою небезпекою більшовизму.

[…] Я сказав Гофману, що за кордоном його самого звинуватили в розпалюванні такого пожежі, яка сьогодні загрожує затягти і Німеччину в своє полум’я.

Це помилка, – відповів він. – Поширення ленінізму в Росії було здійснене не якимось розпалювачами, а за наказами Людендорфа і його штабу. Мета Людендорфа була, звичайно, в тому, щоб паралізувати Росію, як військову силу, і вивільнити німецькі армії для перекидання на західний фронт. Я всього лише виконав ці накази, вважаючи себе зобов’язаним підкорятися як військовий, навіть коли ці накази не виглядали розсудливими за своїми наслідками.

Стаття Ф. Сефтон Делмера, спецкора лондонської Daily Mail (опубліковано в австралійській The Maitland Daily Mercury в суботу 17 травня 1919 року).

The Maitland Daily Mercury

Довідка. Макс Гофман (1869-1927), повне ім`я Карл Адольф Максиміліан Гофман (нім. Carl Adolf Maximilian Hoffmann) — генерал, військовий діяч Німецької імперії. Після закінчення гімназії з 1887 по 1888 роки навчався у військовій школі. У 1898–1899 роках навчався в Прусській військовій академії. Отримав призначення військовим аташе при дворі Імператора Російської імперії. З 1899 по 1901 роки працював під керівництвом генерала Шліффена в російському відділі Німецького генерального штабу. Під час Російсько-японської війни був німецьким військовим аташе і спостерігачем в першій японській імператорській армії в Маньчжурії. У вересні 1907 року призначений викладачем Військово-морської академії. З березня 1913 року служить в прусському військовому міністерстві. Добре володів російською мовою. Ще до початку Першої світової війни (1914-1918) вважався основним фахівцем Генерального штабу Німецької імперії з російських справ. Після підписання сепаратного миру з більшовицькою Росією (1918) залишився фактичним командувачем німецькими військами Східного фронту. Регулював зовнішні зносини Української Народної Республіки (УНР), що перебувала під патронатом Німеччини та Австро-Угорщини. Контролював виконання підписаних угод і вивезення ресурсів з окупованих територій.

П. С. Козаченко



З поріднених рубрик:

Реклама:

Коментарі:
  • 09.03.2018 at 06:45
    Посилання

    Ще один тонкий тролінг авторів. Вловлюєте алюзію? Хто зараз полюбляє говорити, що це ми, мовляв створили Україну? Тотж-бо! ))

    Відповісти

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Потрібна допомога

Допоможемо дітям жити завтра...