Ознаки зовнішнього управління – МВФ, Рада Європи, Деождеп і хамство

Україна під зовнішнім управлінням: не лише МВФ але й хамство

Коли кажуть, що Україна знаходиться під зовнішнім управлінням, зазвичай мають на увазі те, що Захід здійснює контроль через складну систему механізмів: МВФ, Рада Європи, різні міжнародні організації, які використовує батіг і пряник для тиску на владу… Але є й інші методи. Ці методи вписуються в жорсткий режим ручного управління, коли високопоставлений американський чиновник в самій хамській, відв’язаній манері може зажадати від керівництва залежної країни виконувати його вказівки. Причому не будь-коли, а ось тут і негайно.

Нещодавні одкровення одного з кураторів України з боку США Джо Байдена демонструють, що Америка не має звички церемонитися з тими, хто добровільно поступається їй своїм суверенітетом. Виступаючи в Раді міжнародних відносин США, колишній віце-президент намалював запаморочливу картину, в якій нахабство, цинізм і дивовижна простодушність вступають між собою в конкуренцію настільки сильно, що вкрай складно визначити, якій з характеристик слід віддати перевагу.

Ось яку історію повідав Байден: «Я відчайдушно схвильований регресом в боротьбі з корупцією в Києві. Ось вам один конкретний приклад. Мені дали завдання по Україні. Так я пам’ятаю, як відбув туди, щоб переконати нашу команду, що ми повинні надати Україні довгострокові кредитні гарантії. Я їздив до Києва 12-13 разів, і в кінці повинен був оголосити, що ми пропонуємо ще один мільярд доларів кредитних гарантій. Я отримав обіцянки від Порошенка і Яценюка, що вони будуть робити кроки по генеральному прокурору, але вони цього не зробили. Я пішов на прес-конференцію і сказав: Ми вам не даємо мільярд доларів. Вони мені кажуть: Ви не маєте таких повноважень, Ви – не президент, президент говорив, що дасть. Я відповів: «Так зателефонуйте йому». Я сказав – ви не отримаєте мільярд доларів. Я сказав, що їду через 6 годин і якщо ваш генпрокурор не буде звільнений до тих пір, ви не отримаєте грошей. І той сучий син був звільнений. І на його місце поставили того, кому в той час довіряли».

Той же Байден відзначився ще й розповіддю про те, як він власноруч підписав вирок Віктору Януковичу під час Майдану і пообіцяв, що той буде покараний історією. У своїх спогадах він згадує, як зателефонував колишньому президенту України після того, як на Майдані невідомі почали розстрілювати активістів, і звинуватив того в організації розстрілу.

Цей епізод виконаний в тій же хамській манері. Тільки якщо про звільнення прокурора Байден міг випадково проговоритися, захопившись під час виступу, то розмову з Януковичем він описував, прекрасно розуміючи, що робить.

Ще одна цитата: «Я зробив останній з багатьох термінових дзвінків Януковичу в кінці лютого 2014 року, коли його снайпери вбивали українських громадян десятками і у нас були достовірні відомості про те, що він готує ще більш жорсткий розгін. Я кілька місяців звертав його увагу на те, що він повинен проявляти стриманість у відносинах зі своїми громадянами, але в ту ніч, через три місяці після початку протестів, я сказав йому, що все скінчено. Прийшов час відкликати своїх бойовиків, і він пішов. Я нагадав йому, що його єдиними реальними прихильниками були політичні покровителі і маніпулятори в Кремлі і що йому не варто очікувати, що російські друзі врятують його від цієї катастрофи. Я зазначив, що Янукович втратив довіру українського народу і що історія жорстоко покарає його, якщо він буде продовжувати вбивати людей. Принижений Янукович втік з України наступного дня».

Зрозуміло, що у американців Янукович не викликав ніяких симпатій, але все-таки це був обраний глава держави і в бесіді з ним, напевно, необхідно було дотримуватися хоча б елементарної ввічливості. Але ні Байден, ні, думаю, інші куратори України ніякої потреби в цьому не бачать. Політес взагалі не найсильніша сторона американців, а якщо вже мова заходить про відносини з васальної клієнтурою, то вони взагалі відкидають будь-які пристойності.

Можна згадати у зв’язку з цим і злитий в мережу скандальний аудіозапис колишнього помічника держсекретаря США Вікторії Нуланд і колишнього американського посла на Україні Джеффрі Пайетта. Співрозмовники, навіть не намагаючись якось камуфлювати свої наміри делікатними формулюваннями, відкрито і прямо обговорюють питання про те, хто повинен очолити український уряд, а які фігури в нього потрапити не повинні. Коли Пайетт вказує на позицію ЄС, яка розходиться з американської, Нуланд посилає європейців за відомим маршрутом.

Але то хоча б приватна розмова, учасники якої не підозрювали, що вона прослуховується, записується і може стати згодом надбанням публіки. Байден же вивалює на загальний огляд деталі того, як він шантажує українських правителів, схоже, навіть не підозрюючи, як разюче по-свинськи все це виглядає.

Прикладів того, що американці не вважають керівництво країн, які потрапили в їх зону впливу заслуговує хоча б людського ставлення, безліч. Але випадок з Україною показує, що і самі їх співрозмовники вважають таке звернення з собою прийнятним і заслуженим.

Одні пакують валізи і тікають, після того, як їм кажуть, що вони будуть покарані, інші встигають укластися в ті кілька годин, які їм даються для звільнення генпрокурора, щоб отримати обіцяний мільярд кредиту.

Дуже багато чого ми, звичайно ж, не знаємо, але навіть ці кілька епізодів дають підстави припускати, що, будучи включеним, режим ручного управління продовжує діяти і по сьогоднішній день. Змінюються лише персоналії, а не сам характер відносин між владиками світу і ляльковими володарями держав-сателітів.

Андрій Бабицький



З поріднених рубрик:

Реклама:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Потрібна допомога

Соціальна мережа для тих, хто допомагає дітям