Томос-тур і нова релігія України

Петро Порошенко під час свого Томос-туру

Чи можемо ми називати себе християнами, якщо не відрізнити Церкву від її примітивної підробки, яку створюють у рамках культу національної держави?

Проходить Томос-тур Порошенка містами України. У фотоматеріалах ЗМІ можна зустріти кадри, на яких захоплені люди цілують Петру Олексійовичу руку. Прямо в храмі.

Як соромно і боляче за наш народ. Як же він принижений! Очевидно, це і є та сама «гідність», в ім’я якої сталися трагічні події нашого недавнього минулого?

Зубожілі люди з підлесливістю цілують руку новоявленому «вождю», який як глава держави несе пряму відповідальність за їхнє зубожіння. Тисячу разів ошукані громадяни аплодують (в храмі!) черговому обману. Так, як вже багато разів плескали на різноманітних «віче» у відповідь на красиві обіцянки, 99% яких не виконані.

«Людські сини, доки слава моя буде ганьбитись? Доки будете марне любити, шукати неправди?» (Пс. 4, 3). Люди, дорогі, ну як можна вірити тому, хто вже багато разів брехав? Яким же легковіром і неосвіченим треба бути, щоб повірити завідомо неправдивим тезам на кшталт «українці молилися за незалежну Церкву 1 000 років» чи «нова Церква визнана світовим Православ’ям»? Але народ аплодує у відповідь на цю брехню і з благоговінням дивиться на заморську дивину – Томос. Чули навіть, що вже були спроби прикластися до цієї «святині».

Але в президентському турне привертає до себе увагу не тільки тема обману.

Якщо подивитися на все це неначе збоку… Томос, виставлений на загальний огляд. Проповіді гаранта Конституції в храмі, з амвона – на тому місці, де зазвичай стоять священно- і церковнослужителі. Парафіяни, що цілують руку Президенту… Виникає думка про народження нового культу церковно-політичного характеру.

Безперечно, на наших очах створюється (навіть вже створено) цілком язичницький культ національної гідності, в якому Україна – «понад усе!» Культу, в якому будь-який негідник, кат, брехун і злодій може бути зведений до рівня національного героя – тільки б він слідував «правильній» ідеології. По суті, народжується квазірелігійна система з певною «догматикою», святами, святинями (на кшталт Томосу), «святими отцями». І, звичайно ж, «богом» – «незалежною» Україною.

На наших очах створюється цілком язичницький культ національної гідності.

Нову релігію сміливо можна назвати монотеїстичною, тому що бог в ній дійсно один – національна держава. Томос – це так, зовнішня деталь. Зауважимо, що проповіді Президента, починаючись із Томосу, незмінно приходять до теми незалежної України.

Томос необхідний для зміцнення суверенітету держави – ось ясно озвучена, багато разів проговорена Президентом ідея. Ніякого справді церковного бажання автокефалії, ніякого почуття автокефалії у тих, хто нею займається, в даному випадку немає. Мова взагалі не про Церкву. Сфера інтересу – політика і зміцнення передвиборчого рейтингу. Створювана Петром Олексійовичем релігія банально використовує церковні питання, але духовних тем там просто немає, та й не було.

Цинізм «благовістя» нової релігії не може не вражати. Президент, котрий причащається у греко-католиків, проповідує з амвона розкольницьких храмів про канонічність і говорить про мир і єднання – в той час, коли по всій країні захоплюють храми УПЦ. Адже гарант Конституції про це прекрасно знає!

І патріарх Варфоломій знає теж. Він прекрасно розумів, що захоплення будуть, ще в жовтні минулого року, коли в заяві від 11.10.18 р. ухвалив «Звернутися до всіх зацікавлених сторін із закликом утриматися від захоплення церков, монастирів та інших об’єктів власності, а також від будь-яких інших актів насильства або відплати, нехай запанують мир і любов Христові».

Цікаво, чому раптом в документі з’являються слова про церковне рейдерство? Чи не тому, що такий розвиток подій входив в програму створення ПЦУ? Як же це схоже на ритуальне обмивання рук Пілатом в знак уявної непричетності до скоєного ним вбивства (див. Мф. 27, 24)!

Вони знали, що робили, – і Порошенко, і патріарх Варфоломій. І зробили те, що задумали.

Президент, котрий причащається у греко-католиків, проповідує з амвона розкольницьких храмів про канонічність і говорить про мир і єднання – в той час, коли по всій країні захоплюють храми УПЦ.

Дивний тур! Незрозуміло, навіщо потрібна рекламна акція такого масштабу (на рівні Адміністрації Президента!) для Томосу, якого, як запевнив гарант, українці чекали 1 000 років. Якщо так довго чекали, то навіщо збирати народ і пояснювати, що таке Томос і для чого він потрібен? Ну, і, звичайно ж, це зовсім не порушення відповідної статті Конституції про невтручання держави в церковні справи. Зрозуміло, нам це тільки здається.

Бідний наш народ! Скільки він вже вистраждав від таких ось «вождів», скільки його грабували і обманювали! Обманюють і тепер.

Цікаво, що коли в 20-х роках минулого століття більшовики разом із тим самим Константинополем створили свій варіант нинішньої ПЦУ – Церкву обновленців – народ швидко розібрався, де Церква, а де підробка. Храми «живоцерковників» (природно, відібрані у канонічної Церкви), стояли порожніми. Люди прекрасно розуміли, що Церква, в якій їх колись хрестили, не може раптом виявитися «неправильною» – хоч уряд і оголосив її поза законом.

Віряни відчували: яку Церкву женуть, та й правильна. Тим більше що її тоді очолював святий Предстоятель – Патріарх Тихон.

Сьогодні ситуація калькується аж до найдрібніших деталей. У справи Руської Церкви все так само втручається Константинопольський патріархат. Канонічну Церкву точно так само намагаються поставити поза законом і навіть оголосити розкольницькою. Влада точно так само бере пряму участь у створенні нової церковної структури і всіма силами проводить агітацію за «обновленців». Природно, на всіх рівнях проти Церкви працюють ЗМІ. Подібно Патріарху Тихону, гнану Церкву сьогодні очолює людина, що має високий духовний авторитет не тільки у своєї пастви, але і серед Помісних Церков, – Блаженніший Митрополит Онуфрій.

Тоді, на початку ХХ століття, народ дуже швидко зрозумів, хто є хто, і до обновленців не ходив. Навіть чудовий храм Христа Спасителя, захоплений «живоцерковниками», пустував (до речі, тому й змогли його згодом легко підірвати – парафіян біля храму не було). Спостерігаючи за теперішніми оплесками наших співгромадян у відповідь на «томосні» проповіді Президента, задаєшся питанням: що ж буде зараз?

Чи настільки пошкодила народну церковну свідомість українців радянська влада і різноманітні розколи, що нині люди в загальній масі вже не зможуть відокремити пшеницю від полови – справжню Церкву від фальшивки? Чи зорієнтується наша «проста людина» в релігійній темі так, як її прадіди? І тут надія то з’являється, то пропадає.

Коли чуєш про те, як громади УПЦ відбивають свої храми при спробах захоплення – радієш, і надія зміцнюється. Але коли бачиш, як немолоді вже люди захоплено плескають диким церковним проповідям Порошенка і улесливо цілують його руку – надія кудись йде і залишаються сльози по колись церковному, а тепер такому, що втратив віру і елементарну людську гідність, народу.

Українська влада намагається поставити канонічну Церкву поза законом точно так само, як більшовики 100 років тому.

Православні люди, спадкоємці Київської Русі! Зберегти свою цивілізаційну ідентичність для нас – значить, зберегти Православ’я, залишатися з Матір’ю-Церквою. Національна ідея очима віруючої людини – це не те, що ми самі думаємо про себе в часі, а те, що Бог промисляє про народ у вічності (думка філософа В. С. Соловйова). І якщо вже говорити про національну ідею нашого народу – без Православ’я вона немислима. А Православ’я представлено у нас тільки однією канонічною Церквою, що має духовне спілкування з усіма Помісними Церквами – Українською Православною Церквою.

«О роде невірний й розбещений» (Мф. 17, 17) – вигукнув колись Спаситель сучасним Йому іудеям. Чи не того ж божественного докору будемо гідні і ми нині, якщо зрадимо Церкву-Матір? Ту Церкву, яка нас народила у Христі, виносила і вигодувала, навчила і виховала? І якщо ми так поставимося до головної святині України – Церкви, – яка нам ціна взагалі? Чи можемо ми називати себе християнами, якщо не зможемо відрізнити Церкву від її примітивної підробки, яку створюють у рамках нової релігії України – культу національної держави?

Прийшов час, коли Господь вирішив нас зважити (див. Дан. 5, 27). Будьмо уважні, щоб нам не виявитися занадто легкими перед обличчям Божим. Земна влада приходить і йде, а Церква залишається і перебуватиме до кінця земної історії. І зберегти вірність Церкві – значить, зберегти вірність Христу.

Сергій Комаров



З поріднених рубрик:

Реклама:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *